Сонце сходить на Заході?!
Один з найзнаменніших празників, яким власне розпочинається рік, є Різдво Христове. Розпочинається свято опівночі, після Святвечора, між 6 і 7 січня. У давнину це було свято Коляди – народження Сонця. Колядують християни від 7 січня до 19 січня, святкування супроводжується цілим каскадом обрядових дій. Усі вони стосуються до хліборобського циклу, що підтверджують численні дійства (кутя, посівання зерном, виготовлення Дідуха).
Рип – рип – рип, порипує сніг під ногами віншувальників, мороз і вітер не завадять, весела ватага хлопців і дівчат розривають вечірню тишу гучною колядою. Вітають господарів, що вийшли на поріг і запрошують учасників вертепу до хати. Та вечір короткий, а треба привітати - родичів, сусідів, друзів, бо ж скільки колядників прийде до оселі, стільки й щастя додасться. Перед цим містерійним обрядом, була Свята вечеря, а поперед нею, шести тижневий піст в ім’я Господнє…(пригадалося, ніби з минулого, хоча, може й не мої це спомини).
…Різдво у монастирі, греко – католицькому, що належить до ЧСВВ (Чин Святого Василія Великого). Монастир має ім’я святого Йосифа, розташований у Брюховичах, неподалік княжого Львова…
Мене, цілком мирську, світську людину, воля Господня і доля привели у знаковий день ( близько 18 років тому) до храму Андрія Первозванного у місті Лева. Тоді у цій церкві служив отець Антоній Масюк, ЧСВВ, добре знаний ієромонах у Львові і Галичині. Пощастило потрапити у число тих, для кого він був духівником – сповідником. Аж надто велику роль відіграв у моєму житті цей харизматичний ієромонах, котрий відійшов у світ кращий…Відтоді моя духова прив’язаність до отців – василиян ( так їх звуть у народі) з кожним роком зростала. У весняну пору, під час однієї з прощ до Крехова, познайомився з о. Йосафатом Хаймиком, ЧСВВ. Тоді він служив у монастирі міста Жовкви, нині, отець – ігумен монастиря святого Йосифа у Брюховичах. Тверда віра, ясний розум, високий рівень освіченості, культура спілкування і поведінки, кожному «впадає» у вічі, хто мав приємність спілкування з цим слугою Божим.
Та повернімось до Святвечора і Різдва Христового 2015 року, як святкувалося у товаристві братів – монахів Василиянського Інституту ФІлософсько – Богословських студій імені Митрополита Йосифа Вельямина Рутського. Головне враження від кілька денного перебування у цій Божій установі дуже подібне до подорожі у казково світле, радісне дитинство. Усе навкруги було наповнено атмосферою Свята, воно відчувалося кожною клітиною душі; урочиста піднесеність і дзвінка коляда під час Святої вечері, Різдвяна літургія першого дня Празника, 7 січня, яку відправляв отець – ігумен Йосафат у співслужінні з іншими отцями. Велика кількість мирян, одягнених у національні однострої і діти у народному вбранні. Коли приймаєш участь у таких Богослужіннях, усе єство переповнюється радістю очищення, радістю від величної події – появи на світ Сина Божого і Бога. Крізь чисельні віконниці з- позад сосен, поволі підіймався гарячий диск сонця, яке своїми променями освітило і заповнило молитовне приміщення. Промайнула думка, може таки сонце віри Христової в Україні, сходить на Заході?
8 січня у монастирі відзначали, святкували пам`ять свого небесного заступника. Архиєрейську Святу Літургію очолив преосвященний владика Йосафат ( Говера), екзарх Луцький. У проповіді владика говорив, зокрема, про родину Христа, про обов’язок кожного християнина наслідувати у житті приклад Ісуса. Розповідав про святого Йосифа, як про особу незламної віри, який незважаючи на велику кількість перешкод, здійснив власне покликання. По завершенні Божественної Літургії, - отців, монахів, мирян пригощали у трапезній кімнаті. Потім, у театральному приміщенні, ми мали нагоду почути веселу коляду у виконанні чернечого хору «Deisis» і ансамблю молодих бандуристів з міста Херсона.
Цього ж дня присутні з цікавістю переглянули виставу «Крізь сон» (за мотивами твору Ч. Діккенса «Різдвяна історія»). Ролі у виставі виконували брати – студенти ВІФБС. … у стані сну головний герой пригадує миттєвості власного життя, епізоди зі шкільних років, людей, серед яких жив і працював, смерть батька, у сні прийшло і розкаяння за прикре ставлення до товариша, яке ятрило, як стара рана. Вистава проходила під музичний акомпанемент, наповнювалася лункою колядою; веселощі і смуток, гіркота і щастя, на сцені ми спостерігали те, чим повниться наше життя. Дуже важливо аби ми, пригадуючи минулі помилки, гріховні вчинки, прикрощі і образи, вчинені нами щодо інших людей, мали сміливість попросити пробачення, адже обов’язково пробачать, самим прощати несправедливість заподіяну нам, іншими особами. Світ стане кращим…Це мабуть і був головний лейтмотив театральної вистави. Це були для мене воістину щасливі дні, дні перебування посеред цих, дивно прекрасних українських людей, що присвятили своє життя Господу, вони промайнули аж надто стрімко, так завжди буває… Монастир, це та територія, де відсутній дух зла, ненависті, заздрості, агресії, мстивості, усього того, що походить від диявола. А панує повсюдно – дух віри Христової, бажання творити добро ближньому і далекому спів – брату християнину, дух взаємодопомоги, зичливості, щирості і простоти… Зринають у пам’яті дотепні жарти брата Гліба, коротке, але цікаве спілкування з братом Миколаєм, стоматологом за фахом мирським.Усім отцям, братам – студентам, а перш за все, отцю – ігумену Йосафату, я невимовно вдячний за рідкісну нагоду зустріти Різдво Христове 2015 року разом з Вами. Здається, ніби знову чую старовинну коляду у виконанні отців Йосафата і Юліана, ЧСВВ, їхні високі, задушевні голоси зачарували всіх. Пригадав, як отець Йоан, ЧСВВ, великою дерев’яною лопатою розчищав сніг на монастирському подвір’ї, бо праця не може бути принизливою…
Саме такі хвилини, дні, рідко тижні, являються насправді складником такого простого, та водночас, не розпізнаного терміну – Щастя. Празник Різдва Христового цього року дав змогу відчути серцем, душею, всю велич і неймовірну радість, яку приносить нам християнам це велике Свято.
А Сонце сходить таки на Заході!