«Передчуття любові до далекої Царівни, як до золотого привиду багатющої стихії української душі…»
Уже праукраїнці Трипільської доби, безсумнівно були романтиками. Ця категорія, була і є невід’ємною у менталітеті українського народу. Саме вона принесе чимало бід, але ж і зробить нашу націю незнищенною. Що найдужче вражає у мистецтві Трипілля? Незважаючи на пануючий тоді патріархат, - лицарське возвеличення Жінки – витончені, звабні мистецькі скульптури мовлять : «Жінка окраса світу». І це у п’ятому тисячолітті до нашої ери…
Неоромантизм – це течія, що увібрала в себе елементи – символізму, експресіонізму, імажинізму, водночас неоромантизм має прив’язку до традиції. Породжений модерном, він негує матеріалістичне на користь ідеалізму, не сприймає раціоналізм, але прихильний до творчої свободи. А які яскраві індивідуальності були творцями неоромантизму у царині літератури – Є. Маланюк, О. Ольжич, О. Теліга, О. Лятуринська, Ю. Липа…
В історично – часовому поступі Україна запізнюється, гальмує на перехрестях, бо час Чурая, холодноярівців, час Є.Коновальця, Р. Шухевича, О. Теліги, Ю. Липи ще й дотепер не прийшов…
Чи можна уявити образ української дівчини – без пісні, без поезії, без мистецтва вишивання. Марія Чумарна про пісню писала так: «Українська пісня – це дрібно вишитий рушник, на якому цвіте райське дерево з тужливими і сумовитими птицями, величними і ніжними павами, воркотливими голубами і голубками, неспокійними і трагічними зозулями. Тільки на рушниках ці птиці застигли, як на дзеркалах вічності, - незворушні, сповнені потойбічного спокою. А в пісні вони ширяють, розпанахуючи душу своєю невтоленою тугою, нагадуючи живим про те, що на цій землі ми гості, і не маємо права втрачати відчуття польоту на немислимій висоті…».
На чотирьох картинах – чотири різні образи українок. Що ж спільного у цих дівчат? Усі напрочуд чарівні, вродливиці, володіють вольовим характером, завзятістю. Це той психотип українок, котрим характерна – душевність, ніжність, краса поведінкова; і поряд з тим, хоробрість і рішучість. До цього кореня роду належать – Маруся Чурай, Ольга Басараб, Олена Теліга, Олена Степанів, Надія Савченко. От вже Настя Лісовська, то з іншого родоводу, таким і віру Христову зрадити допустимо, і народити яничар також. Таким особам подекуди, національно вихолощені манкурти ставлять пам’ятники, щоб ми пам’ятали про зрадників і про зраду?! Маруся Чурай яскравий, не стереотипний образ. ЇЇ жіночність подібна до Ярославни, яка силою любові відвертає від мужа ворожі стріли. «Маруся Чурай», це твір у якому затаврована зрада як явище. Зрада незалежно яка, огидна, а зрадники тим паче.
Лебеді на рушниках, зображення лебедів на дні зольника скіфського періоду біля села Пожарна Балка, неподалік од Полтави… Лебедина вірність, незрадливість, оспівана у піснях… Трапляються лебедиці і сьогодні, поодиноко, та таки трапляються….
Всі четверо – чорняві, а чорний колір, то і колір ночі… У однієї волосся уквітчане ружами, у другої – видніється червона стрічка, у третьої – волосся замаєне малиново – жовтою стрічкою, і вся вона потопає у квітах, остання – застигла на мить у квітковому саду, силою намагнічених рук тримає у повітрі плід граната.
Іван Андрусяк мовою поезії констатує:
«То нічого – що вечір він
А ніч – вона – то нічого
Плине по світлу тоненький човен
А мовби човгає – мовби тінь…».
Волосся, то оберіг душі жіночої, а стрічки захищають від чужого, недоброго ока. Стрічка жовта – сонячна, малинова, свідчення душевності. Наявність червоних барв: «… з одного боку символізують – красу, радість і любов, з іншого – мстивість і розруху, бо червоний колір – колір вогню і крові», - таке тлумачення дає філософ і живописець Валерій Войтович.
Дівчина – чорнявка, зачіска прикрашена червоним, а навколо неї, синя синь, та жовті, стиглі яблука літають… Одне яблуко вона тримає у лівій руці, а правою, прагне вхопити інше жовтобоке диво. Яблуко це цілість, ядро світобудови і синонім зернятка. Дерево пізнання Добра і Зла в саду Едемському. Надкушене яблуко відповідає осягненню тільки частки Пізнання, цей вчинок не погоджений з волею Отця. Відбулося порушення закону цілісності світобудови… Яблуко – плід спокуси, затим може настати вигнання…. Синє тло, синонім кольору неба, а значить вічності. Символізує чесність і добру славу, але, від цього кольору виникає відчуття прохолоди. Кружляння жовтавих яблук у повітрі, то як золотих сонць кружляння…
У пам’яті зринуло спілкування з молодою полтавською мисткинею, окремі риси обличчя котрої частково подібні до героїні цієї картини. Чи то серпень завершувався, чи вересень починався…? Вона стрімко йшла парковою алеєю, та ні, пливла, сіренькі штанці щільно облягали соковиті стрункі ноги, пружні, красивої форми сідниці; тонкий стан, схвильовані груди виривалися з – під стильного жакету… Попри зовнішню неймовірну привабу, вихоплювалися з уст її, - гострі, занадто категоричні думки, непримиренні оцінки і судження, вона уся була пронизана агресією. Мабуть бракує любові, доброти, терпимості… Ох, як же мало людей красивих внутрішньою красою, тих, що є носіями Світла, навіть у Полтаві мало…
Науковці – психологи у багатьох працях акцентують увагу на надмірному індивідуалізмі, притаманному українцям, яко спільноті. Та буває індивідуалізм без індивідуальностей, тобто, пересічний, філістерський. Він протиставляється у житті, і в мистецтві, індивідуалізму своєрідному, оригінальному. В 1917 – 20 х роках попереднього століття, вітер свободи промчав нашими землями, зазвучали повсюдно пісні про вольную волю, про самостійність. Та чи оформились ті пісні і дії в одну могутню, цілісну симфонію? Бо є в українському індивідуалізмі боягузливість форми, то відхід від твердого ґрунту…
У картинах Каті Ткаченко можна спостерегти ( в образах) прагнення поєднати емоційне мрійництво з формодавчими ознаками інтелекту. Дівчата зображені на полотнах – кмітливі, діяльні, вони владарки розуміння сутності гармонії, як важливої засади людського буття.
У своїх малярських творах, авторка переходить сама і переводить нас у Іншу Дійсність – у свою реальність, де вона господиня. Може про цей ареал рядки унікальної поетеси:
«Поночі в воду ввійти непочатую,
Надивуватися першоприсвятою,
Плавати з рибами, плакати схлипами,
Різати місяць кавунними скибами».
( Ніна Кур’ята).
Чотири типи українок, - галичанка, полтавка, степовичка, подолянка …(припущення). У кожному з образів менш – більш присутній образ самої мисткині, часткова ідентифікація авторки з героїнями своїх картин? Можливо…
Дівчина, чиє волосся уквітчане рожами, лівою рукою торкається скроні, погляд спрямований, куди? Бо несвідомий порух руки, доторк до зачіски, це природне бажання сподобатись…
«Одна стежина полохка,
Друга – навпроти,
Коли й рука – ще не рука,
А тільки дотик…».
( Віктор Терен).
Видатний англієць Джон Фаулз у своєму останньому творі писав: «Різне мистецтво – і узагальнює, і конкретизує, воно намагається квітнути у всі часи, але народжується в конкретну годину». І на додаток, з того ж твору
(«Арістос»): « …на портреті Анни Крезакр, пензля Гольбейна я бачу одну жінку 16 століття, але разом з тим і всіх молодих жінок визначеного типу…».
Всесвіт зітканий з протилежностей, люди різних народів теж…
