ГОРЯНИН
«На мій погляд, найбільша наша помилка знаходиться у переконанні, ніби- то духовий чинник людського життя – це щось таке, що вже сформувалося і давно пізнане. Якщо історія і вчить нас чомусь, так тільки тому, що знання і культура людства постійно розвиваються. Незмінними і догматичними являються лише приватні думки окремих людей. Істина значно більш динамічна, і найбільша радість в житті – її вільна течія, набуття наших власних істин, які ми повинні повідомити світу, споглядання того, як ця істина розвивається на шляху синхронності, набуваючи ясних, чітких обрисів, особливо тоді, коли зачіпає життя оточуючих…», - Джеймс Редфілд. І на доважок, ще одна цитата цього письменника, яка так, чи інак, перегукується з першою: «Усі ми рухаємося до певної мети, і кожне нове покоління творить на основі досягнень попереднього, намагаючись виконати призначення, про яке ми заледве можемо згадати. Усі ми перебуваємо в стані пробудження і усвідомлення того, хто ми насправді і яка наша місія на Землі, а це, дуже часто завдання достатньо важке».
Переживання, спостереження, роздуми Олександра Сидорука, - як української людини і живописця у дечому суголосні з вище сказаним. Але чому Горянин? Знаю Олександра вже не перший рік, доводилось багатенько спілкуватись на різноманітні теми гуманітарного штибу. Найбільш закріпилося у пам’яті, - що він той тип митця, котрий попри певні сумніви, вагання, дискусії зі своїм другим «Я», впевнено не те щоб прошкував, а- рухався вгору, не тільки в горах… Не оминаючи прості, але важко вирішувані життєві проблеми, він вперто і послідовно рвався душею до горішнього..
Уродженець Маріуполя, творить і живе у Карпатському краї, полюбив його усіма фібрами єства, цікавиться історією Закарпаття, фольклором, творчістю митців Срібної Землі, інших країв і країн. Тому в Ужгороді цей художник уже віддавна не «чужак». Має підвищений інтерес до загадкових місцин, містичних нерозв’язаних теорем, уміє творити Красу не тільки на полотнах, а і довкруж себе. Ох, якби ви побачили який казковий ареал він сотворив разом з дружиною Любою у власному подвір’ї… Невеличкий ставок, береги любовно і ретельно обкладені камінцями різноманітного калібру, дно – піщане, а поруч, що справа, що зліва, - раюють і розкошують квіти і кущі, дерева рідкісних порід, тут пахощі такі струменять, жодним парфумам з ними не зрівнятися!
Олександр практикуючий християнин, його віра по – різному, але проявляється, прозирає, із кожного малярського твору. Бо є духовний зв`язок з Творцем усього видимого і невидимого. Для цього зв’язку достатньо молитви. Молитва, то велика праця душі, вона проходить крізь невидимі перешкоди. Вимагає великої зосередженості і концентрації, та заспокоює розум. Відтак, приходить щаслива мить, - духового і фізичного оздоровлення.
В Ужгороді є дуже незвичне місце, а що вже казати про культову споруду…, котра височіє на округлому пагорбі, оточена старими липами. В народі її називають Горянська ротонда, час появи датується в радіусі 13 го століття. Зараз це греко – католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці. В ній не всі, але збереглися фрески 13 – 14го століття. Сім’я Сидоруків нерідко приймає співучасть у службах Божих, які проводяться у цій церковці. Дорога на узвишшя пагорба і молитва, звернена до Господа, це теж рух людини і поривів її єства зісередини – до Горішнього. Район у якому вони мешкають, - має ім’я – Горяни…
Зробім повернення до підвищеної зацікавленості – езотериків, поетів, митців до специфічних місцевостей, їх по – іншому величають, Місця Сили. Прямий нащадок холодноярівських отаманів по обох гілках роду, народжений у Києві Поет повідав таке:
«Місце сили – там, де зникає час,
Місце сили – там, де час виникає…», - Павло Щириця.
Місця Сили можна віднайти у Карпатських горах, в Київській області (район Трахтемирова).Висловлю гіпотезу – Горянська ротонда, теж одне з могутніх Місць Сили. Багато поколінь жителів ужгородських Горян звертались з молитвою до Творця саме там, тому це благодатне Місце Сили.
Люди які потрапляли у місця сили, а вони є і в інших країнах, діляться дивними відчуттями, що наповнювали їх у цих незвичних оазах. Наприклад, гори вражають не тільки величністю, монументальністю, красою, яка не проминає. Там приходить відчуття злиття, єднання з природою. Потужні енергетичні потоки насичують Того, хто втрапив туди. Приходить і відчуття впевненості у власних силах, а разом з ним, і усміх радості. З’являються нові можливості, можуть відкритися здібності, що були дотепер приспані, приховані. Взаємодія, спілкування з природою принесе навіть доленосні, гарні зміни у житті, якщо пощастить…
І в розвиток плину думок і візій щодо місць сили… У нашого народу найдавнішим і найсильніше закріпленим є культ дерев. Вплив рослин на психіку людини, звісно не одноманітний. Науковець, дослідник В. Сніжко доводив: «.. щоби прийняти важливе рішення, треба походити в бору чи діброві, а для «мистецьких» обмірковувань – у березовому гаї, у модриннику, біля озера порослого вербами, осокори ж сприяють зосередженості в собі і певній утаємниченості». Мудрець античного світу Піфагор, збирав своїх учнів, філософів – математиків у міртових гаях, у яких і сам набував більшої досконалості. Листя міртових дерев виділяють запахи, ті запахи сприяють посиленню розумової діяльності.
Вбачаю деяку аналогію, хоч і непряму, специфічну, у житті ченців і митців… Келія – це місце, що допомагає побачити правду про себе самого. Робітня митця не завжди, та може сприяти такому просвітленню. Монах знаходиться у келії не тому, що вважає себе ліпшим від інших. Він оселяється в ній, і для того, щоб уберегти світ від себе… А художник в майстерні? Та кожен з них, по – своєму, але доводить домінування духового над матеріальним. Ченці, то духові Горяни?
Невдовзі виповниться п’ять років відтоді, як дорога вела мене до Ужгорода. Поїздка була цілеспрямована, дуже потрібно було придбати картину авторства Олександра Сидорука, та щоб обов’язково були виписані копиці, бо «його» копиці, не як інші, особливі. Це мав бути подарунок, з нагоди Дня народження шлюбної дружини - Кристиночки, виявилося останній… Господь зупинив її вік на позначці 32… Привітна оселя подружжя Сидоруків, на стінах – цікаві краєвиди, яскраві, з підтекстом натюрморти, портрети людей, на яких написані їхні характери. Олександр розставляє півколом вісім картин, на кожній – копиці. «Придивися уважно, обери ту, що треба, тобі вдасться, забери її і йди, грошей не потрібно, бо не візьму…», - дуже надтріснутим голосом, тихо промовив митець. Назва картини: «Дві копиці, одна як птиця», написана у 2001 році. До верхів’я копиці, що на другому плані, прикріплена чорна стрічка, вона тріпотіла, притомилася, та завмерла на запашному сіні. Чорна стрічка, не випадковість…
Вона, Жінка мого життя, була психологом не тільки за освітою, а за сутністю того, що йде з нутра. Була наділена даром відати…, спиніть свій погляд на копицях з – під пензля Олександра Сидорука, вони справді особливі…
А Олександр має своє бачення, - куди ж повинна пролягти його стежина, чи не про таких як він, полтавський поет написав:
«Нагадала стріла дитинства,
Як я стати хотів артистом…
Й не шукав собі Голлівуда.
Роль найліпша – собою бути», - Олександр Печора.
21.03.2915
