No pasarán або ласкаво просимо в Нікарагуа
рецензія на фільм "Латиноамериканець" США, 1985
Історія ніколи не повторюється, але її досвід і методи часто мають надзвичай вплив на майбутнє. Проаналізована тисячами експертів і аналітиків, вона може відтворюватись в інших формах та значно швидшими темпами, враховуючи загальну тенденцію пов’язану з прискоренням обміну інформацією у всіх сферах нашого життя.
В липні 1979 року в Нікарагуа більш ніж півстолітня боротьба з кланом диктаторів Самоса завершилась перемогою Сандіністської революції. Назву вона отримала від прізвища Августо Сандіно, такого собі нікарагуанського Степана Бандери, що в 30-ті роки боровся за незалежність своєї держави від США. Цікаво, що прапор сандіністів теж був схожим на стяг ОУН і, навіть, з 1979 по 1990 рік був офіційним прапором Нікарагуа.
Августо Сандіно був справжній лідер, він практично досяг своєї політичної мети, але був заарештований і відразу страчений Анастасіо Сомосою, тодішнім керівником нікарагуанської національної гвардії. Анастасіо швидко перехопив ініціативу, як це буває частенько, і став першим президентом, а згодом, вподобавши смак влади, виріс до диктатора, що використовув на повну потужність ресурси країни для створення комфортних умов життя для своєї сім`ї та поплічників.
Режим був жорстоким як до бізнесу так і простих громадян. Це викликало постійне обурення, яке виливалось в протистояння між озброєними партизанськими угрупуваннями та національною гвардією Самоси. Нарешті опозиція за підтримки озброєних формувань та церковних общин влітку 1979 року змусила покинути країну чисельний клан диктаторів і змиритися з цим його прихильників.
Початок 80-х це період найбільш жорсткого клінчу між США і СРСР, двома потужними геополітичними гравцями, що розривали світ між двома сферами впливу відчуваючи загрозу існування з боку одна одної. Зумівши прорватись зі своєю ідеологією на Кубу, Радянський Союз максимально прагнув розвинути свій успіх, затиснувши американців в географічні лещата на протилежній частині земної кулі. Тому вибір соціалістичної моделі з боку нової влади Нікарагуа, під боком в США, спричинив появу нової концепції зародження чи імітації «громадянської війни».
Самоси були негідники. Найбільша демократія в світі чудово усвідомлювала це, але інстинкт виживання завжди переважає, коли йдеться про власні ризики та комфорт. Госдеп вирішив повернути «демократію» (свій вплив) в Нікарагуа руками цих негідників.
Навіть в найбільш несправедливому суспільстві, що тоне в корупції, бідності та тиранії, знайдеться 5-7% відсотків задоволеного населення, яке ніколи не відмовиться від преференцій, що надала система, як відплату за свою стійкість. Багато прихильників Самоси, були змушені рятуватись від розплати втікаючи до сусідніх держав Коста-Ріка та улюблений всіма нами Гондурас, що мали з Нікарагуа спільний кордон, який часто-густо існував суто формально.
Саме тут за сприяння місцевої влади американці розпочали формувати та навчати загони так званих «контрас» (контрреволюціонерів), що мали дестабілізувати ситуацію в Нікарагуа аж до повернення старого керівництва до влади. До них влились, як і прихильники диктатури, так і ті, кому не припали до душі націоналізація приватної власності та створення аналогу радянської колгоспної системи. Під це виділялись асигнування, озброєння, інструктори і безпосередньо військові, які були в більшості латиноамериканцями, щоб не афішувати на загал участь США в цьому дійстві.
Головний герой фільму саме такий військовий фахівець родом з Лос-Анжелесу, що готує загони ополченців на території Гондурасу і бере з ними участь в каральних операціях в Нікарагуа. Як будь-яка війна, ця війна жорстока, але на думку героя священна, бо ведеться проти комунізму і її жертви виправдані. Будь-які. В фільмі чудово показано, як робиться «громадянська війна» і як вона наповнюється відповідним «змістом». Як благородні помисли людей затьмарюються кількістю жертв і як ламають долі солдатів, що йдуть на смерть без жетона, шевронів, але за Батьківщину, виконуючи наказ, підкріплений гарними грошима. Любовна лінія за участю нікарагуанки, що працює в більш економічно стабільному Гондурасі, цілком передбачувана та й сам сюжет не страждає якимись неймовірними поворотами. Проте загальний фон фільму видається дуже знайомим, від цього і цікавість.
No pasarán. Ворог не пройшов. Нікарагуа вистояло. Після того, як захитався Радянський Союз і його підтримка звелась нанівець, геополітичний фактор впав до нуля, намітився компроміс. Були проведені демократичні вибори, «контрас» було амністовано, безглузда соціалістична модель відійшла в минуле, але руйнівний ефект від багаторічної війни та протистояння з США відчувається до сьогодні. А десятки тисяч жертв тієї «громадянської» війни не скоро дозволять про неї забути.
