Небесна сотня. Майдан. Незалежність
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде."
Василь Симоненко
Чомусь усі розмови, як тільки мова заходить про наше непросте сьогодення, зводяться до трьох слів: «Небесна сотня. Майдан. Незалежність». Чому воно так? Постравматичний синдром суспільства? Ключові слова новітньої історії? Бажання осягнути сучасне і спрогнозувати майбутнє? У кожного своя відповідь. Своє бачення.
Нещодавно задавала багатьом із Вас одне питання: «Чому загинула Небесна сотня?» Відповіді були різні. Але спільний знаменник все ж з`явився сам собою: «Так було треба. Мабуть, інакше було неможна. Так сталося.». Найперше цього потребувала, очевидно, Незалежність нашої країни…
На жаль, у жодного з героїв уже не спитаєш, чи пішов би він на Інститутську двадцятого лютого, аби знав, що… Кривава жертва Незалежності, яку принесло наше суспільство, буде невідворотною і саме він увійде в її число…
Це важко усвідомити й прийняти, бо все всередині бунтує проти такого розвитку подій, а змиритися – не знаю… Не хочеться говорити за всіх, але мені важко змиритися з тим, що герої померли, а вбивці і досі на волі і безкарні.
Другий рік поспіль Україна святкує нерадісне свято, бо не встигла вона вийти із ситуації пост-Майдану і повернутися до нормального життя, як почалася неоголошена війна. Тисячні жертви. Страшне горе. Зруйновані міста й села. Чому? За що? Адже здається, ми, українці, вже сплатили свою ціну на Майдані, як не страшно й цинічно це звучить.
Виглядає, що у Бога свій задум щодо України, який нам, простим людям, годі осягнути. Хочеться, аби війна скоріше закінчилася і всі ми зажили мирним життям. І, може, тоді ми станемо цінувати наш новий мир понад усе, так, як ми оцінили Незалежність нашої Батьківщини лише тоді, коли за неї пролилася кров Небесної сотні. Мабуть, тоді ми зрозуміємо, що Вітчизна у нас одна, так, як багато хто з нас усвідомив себе українцем, належним до великої нації, лише тоді, коли вороги напали на нашу землю. Можливо, тоді ми пізнаємо справжнє значення слова «співпереживання», так, як навчилися бути милосердними лише тоді, коли стало зрозуміло, що каліці, котрий повернувся з війни в інвалідному візочку, крім нас, простих людей, ніхто не допоможе.
Україна – велика держава. Може, у цьому найбільша її проблема. І, мабуть, через це така полярність думок і настроїв простих українців, бо простяглася наша Вітчизна на сотні кілометрів – від Заходу до Сходу і з Півночі на Південь. Але водночас наша багата і щедра земля – найбільший наш капітал, впевненість у майбутньому, віра у краще.
Колись Григорій Шевченко сказав про свого сина: «З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо». Батько поета майже вгадав, принаймні звузив коло варіантів до двох. А мені хочеться сказати, що з України вийде велика держава, не зважаючи на всі випробування і митарства. Без варіантів.
Сьогодні, у свято України бажаю всім нам, аби ніколи більше в нашій історії не повторилася жертва Небесної сотні, але щоб усі ми, українці, могли спокійно зібратися на Майдані, аби відсвяткувати свою Незалежність і не лише!
З Днем Незалежності тебе, Україно!
Слава Україні! Героям Слава!
Київ, 23 серпня 2015 року
