13.08.2017 17:46
для всіх
194
    
  - | -  
 © Вікторія Івченко

«Соціальний» автобус «на дачу»: ДЕСЯТА ГОДИНА РАНКУ. СУБОТА

«Соціальний» автобус «на дачу»: ДЕСЯТА ГОДИНА РАНКУ. СУБОТА

Вчора мені «пощастило» їхати до Ровжів, де у великому дачному поселенні ­ розташувався наш будиночок. Прибула на Героїв Дніпра завчасно ­ десь за годину до прибуття автобусу. Стоїть чимала черга ­ в основному з пенсіонерів. Серпневе сонце уже зранку пече немилосердно… Молодь ­ трохи осторонь, у затінку.

Я займаю чергу і також відходжу подалі, аби не пектися, мов на сковорідці… Дивлюсь на літніх людей, які майже непорушно стоять, чекаючи на автобус.

Купка молодих людей поруч сміються, цідять пивко з пляшки. Говорять українською, але деякі нестерпно матюкаються…

Час летить непомітно. Ось уже без двадцяти десять. Без десяти… Хтось викликає таксі, яке коштує -­ судячи з розмов у черзі ­ - усього лише на десять гривень дорожче, ніж проїзд у тій маршрутці. Але це мало кого турбує: ЧЕКАЮТЬ НА ДЕШЕВШИЙ ТРАНСПОРТ.

Нарешті подають автобус. Він старий, немісткий, але черга налаштована «штурмувати» його -­ разом із численним багажем, з приводу чого одразу ж між пассажирами в салоні виникають суперечки: не так поставив, пройдіть- но далі…

Одним із останніх заходить старенький дідусь. На плечах у нього ­ - великий рюкзак і паличка в руці, на яку той спирається. «Далі, далі, - ­ підказують йому пасажири, - ­ там є місця!» «Де місця?» ­ розгублено запитує старий. Усі мовчать. В останньому ряду сидять здоровенні хлопці й дівчата.

«Молоді, дайте місце!» -­ голосно кажу на весь салон. Німа сцена. Підіймається жінка, саджає власну дитину на руки сусідки, говорить до дідуся:«Прошу!»

Той примощується на сидінні. В салоні ­ тихо. Нарешті одна з пассажирок озивається: «Чому так багато людей набилося?? Я хочу їхати, як ЛЮДИНА. Аби в мене на голові не сиділи!» Ніхто не реагує. На лайку з приводу багажу ­ - миттєво.

Отже, одна лише людина знайшлася… А всі інші?

Пам’ятаю, років із двадцять тому, тут ходили комфортабельні автобуси. Щогодини. Були пільги для пенсіонерів. Були кондиціонери в салонах. Був СЕРВІС.

Їхати, між тим, півтори години. Поїздка вважається міжміською. Але цим людям, які їздять отак щотижня, досі не спало на думку ПОЖАЛІТИСЯ НА ПЕРЕВІЗНИКА. Вони знають усі телефони, назву автотранспортного підприємства (до речі, воно має головний офіс у Вишгороді, а ­ не в Києві), але народ лише з острахом переказує історію про те, як попередніх перевізників витіснив ЦЕЙ, нинішній, який отак безпардонно знущається з пасажирів. Автобуси­ як у будні дні, так і у вихідні ­ ходять за єдиним графіком: О СЬОМІЙ РАНКУ І О ДЕСЯТІЙ. ВСЕ. Ввечорі також два рейси. Ніякі звертання не допомагають. ТО ЗВЕРНІТЬСЯ, ЛЮДИ, ДО МІСЬКОЇ ВЛАДИ! Добийтеся свого. Ні, усі бояться. Нехай так, аби не гірше…

Назад вирішую АНІ ЗА ЯКУ ЦІНУ більше не їхати тим автобусом. Ловимо попутку -­ ще з однією відпочивальницею. Водій каже, ДО ВИШГОРОДА. Нехай! Скільки коштуватиме? Скільки дасте! Їдемо з вітерцем, нас турботливо запитують, чи не дме?..

У Вишгороді радять пересісти на рейсовий автобус, який довезе до найближчої станції метро ЗА СІМ ГРИВЕНЬ. Коли вийшли, майже одразу під`їхала безкоштовна маршрутка ­ до гіпермаркету «АШАН» біля станції метро «Петрівка». За десять хвилин привезла на місце. Там, у прохолодній залі, трохи відпочиваємо, далі - йдемо на метро.

А тепер поміркуймо разом: ТО ХТО Ж ЇЗДИТЬ У ТОМУ ЯВНО МАФІОЗНОМУ АВТОБУСІ???

Раби колишні радянські і жлоби нинішні, молоді, ось хто! Їм і в голову не прийде щось змінити на краще у своєму житті. Будуть, мов барани, терпіти тісняву, лаятися, триматися за місце - ­ аби не сів ніхто старший.. ДО ОСТАННЬОГО. Їм не спаде на думку створити, наприклад, петицію і подати її до органів міської влади: ПРИБЕРІТЬ ТИХ, ЩО ОСЬ УЖЕ БІЛЬШЕ ДВАДЦЯТИ РОКІВ ЗНУЩАЮТЬСЯ З НАС. Або просто вийти на протест. Ні, вони на це не здатні. ТЕРПЛЯТЬ. Платять на десять гривень дешевше і терплять!

А селище наше дачне і справді величезне! Тисяч так на сто мешканців… Можна було б і підписи зібрати, і багато чого іншого доброго зробити. ГРОМАДУ СТВОРИТИ, ЯКА Б ВЛАСНІ ПРАВА НАРЕШТІ ВИВЧИЛА.

Про це я говорила пізніше, з одним із небайдужих на зупинці. Тієї маршрутки. ЛЮДИНО, АГОВ!

Читать полностью: //h.ua/story/439685/#ixzz4pe5Qb2ZE

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!