Справжня свобода
Дискусія про академічну мобільність набирає обертів. Дійсно, якщо вже наслідувати Європу, то в найкращому. Але чи суто західноєвропейським є це надбання? Наскільки далеко може зайти людина, прагнучи знань?
На мою думку, одним із перших приклад академічної та життєвої мобільності показав Одіссей. Він, один з найхитромудріших купців та стратегів, безперечно умілий оратор та вольова людина, перетнув всю ойкумену (відомий світ) та отримав безліч теоретичних та практичних знань про інші культури. Мудрість та прихильність богів допомагали йому в полоні та під час бойових дій. Так, він став жертвою чар принадної Цирцеї, але його ставлення до людей, природи, стихій та власних ідеалів не тільки привело його до рідної Ітаки, але й зробило переможцем.
Час змінився, але пристрасті продовжують вирувати.
Якою має бути ідеальна система освіти, як зробити Україну всесвітньо відомим центром знань і як знайти правильне співвідношення між інтересами всіх сторін?
Освітній процес має бути результативним. Йдеться і про реальний сектор економіки, і про інформаційне середовище, в якому ми живемо і яке є максимально конкурентним. Університети відчиняють двері. Вони зачиняють двері. Наше бажання навчатися та навчати долає все, але навіщо так ускладнювати шлях до знань?
Продуктом освітньої системи та всіх її реформ є особистість нової формації. Людина, яка вміє спілкуватися, творити, розвиватися, зосереджена на загальнолюдських цінностях і цінує свою Батьківщину. Ми як нація занадто талановиті. Про це нам вже відверто говорять іноземці. Коли ми повернемось до самоповаги, яка хоча би приблизно відповідає рівню наших здібностей? Що потрібно для цього зробити? Згадаймо наші переваги:
1. Розуміння загальних трендів розвитку суспільства.
2. Активність у впровадженні нових ідей та норм
3. Самокритика
4. Ентузіазм.
5. Креативність
І ось тут проявляється ще одна навичка українця нової формації — здатність до командної гри. Саме тому інформаційний світ, хоч він і перенасичений термінами, реальними та умовними перепонами, доброчесною та не дуже конкуренцією, може стати чи не найпрекраснішим та найпривабливішим саме у нас.
Досвід перемог та визвольних дій маємо. Майстерність та хист до торгівлі маємо. Згуртованість є. Пасіонарність є. Талантів безліч.
Тепер, саме тепер, наші веселі та кмітливі голівоньки слід здійняти. Результат нашої освіти — ми самі. Хоч і важко, дуже важко в правильній пропорції поєднати ентузіазм та критичне мислення, але в масштабах країни і це реально. Далекоглядний підхід до реформування освіти має на меті врахування інтересів усіх верств суспільства і навіть того людства, яке ще не народилося. В тому числі ця модернізація, на мою думку, має включати впровадження надбань та методик інфобізнесу в академічний світ. Поступово це відбувається.
Полілог про освіту триває давно, але тепер у ньому звучать і голоси молоді, і голоси іноземців, і вогненні вітри історичної нестабільності.
Медіа стали більш конкурентноспроможними, ніж раніше. Мистецтво стає, можливо, до певної міри сегментованим, але позбавляється неактуальних стереотипів.
Колективний образ українця очима англосаксонського світу стає реалістичнішим та досконалішим.
Зміни є, і ми їх творимо. Творчість є, і вона є рушійною силою цих змін. Академічна свобода в Україні стане реальністю ще за нашого життя.
Gaudeamus!
2016, Київ
