Десниця великого майстра
Костянтин Гамсахурдія Християнизація Грузії розпочалась значно раніше ніж Київської Русі, але формування Єдиного Грузинського царства дивним чином синхронізувалося з Руссю. Причина в геополітичній ситуації, що припала на кінець 10-го / початок 11-го століття, а точніше політика Візантійської імперії, що формувала стосунки з сусідами методами кнута або пряника, використовуючи релігійну експансію для вибудовування ідеологічного муру на східних кордонах, звідки поступово насувався іслам та неконтрольовані степові кочові племена.
Велич тогочасного Константинополя була беззаперечна. Вікінги зі Скандинавії (руси), що в 10-му столітті фактично колонізували території майбутньої Давньоруської держави, експропрійовані хутра, меди та спійманих слов`ян-рабів відразу відправляли по Дніпру через пороги та Чорне море до константинопольських ринків. Взамін скандинави полюбляли отримувати дзвінкі золоті монети та срібні дирхеми, які переплавляли на прикраси для своїх жінок. В загальних рисах все нагадувало взаємоНЕвигідний грабунок, який вікінги практикували усюди вздовж узбережжя Європи та на Британських островах. Втім не буває горя без добра, їх нащадки порявняно швидко розчинившись в середовищі слов`ян залишили по собі династію князів, що зуміли вогнем та мечем згуртувати розрізнені племена в єдину історичну спільноту. Найвідомішим серед них став Володимир Святославович, який у 978 році, повернувшись з батьківщини своїх пращурів Швеції, незабаром посів Київський престол. Саме йому та його сину Ярославу Мудрому судилося стати основоположниками Давньоруської держави.
Об`єднання Грузії в єдине царство трапилося практично водночас з Руссю нащадком Давида III Куропалата (930 - 1000) Багратом III (960 - 1014) (династія Багратіоні) та було продовжено його сином царем Георгієм I (998 - 1027).
Стосунки грузинських царів та князів (ериставів) з Візантією на порозі другого тисячоліття нашої ери були куди тіснішими ніж слов`ян, що заселяли береги Дніпра. Але християнизація просувалася дуже повільно. Рельєф місцевості, дрібні гірські ріки та болота, розсікали Грузію на чисельні невеликі феодальні царства/князівства, що без упину конфліктували між собою, а пізніше після об`єднання з центральною владою. Це історичне дроблення на осетин, кахетців, абхазів, аланів, пховців і т.д. відчутне досі та продовжує впливати на монолітність уже сучасної Грузії. Від того відмова від богів предків і перехід до монотеїзму відбувалися з перемінним успіхом. І навіть вірування згаданих вище царів було непевним. Єдине, що зупиняло їх від відмови від християнства та повного розриву стосунків з Візантією, був іслам, що хвилями накочувався з Азії. Зокрема за часів царя Георгія сучасне місто Тбілісі знаходилося під владою сарацин, а резиденція царів та глав церков перебувала в Мцхета, першій столиці Грузинського царства.
Сюжет роману "Десниця великого майстра" Костянтина Гамсахурдія розгортається довкола періоду царювання Георгія I з 1014 по 1027 роки. Єдність Грузинського царства розхитують непокірні князі, релігійний розбрат та, як водиться, проблеми особистого життя властьімущих. Знаходячись під впливом конфлікту з Візантією, яку саму роздирають внутрішні протиріччя, цар Георгій йдучи назустріч католикосу Мелькіседеку, наказує відбудувати в Мцхеті зруйнований землетрусом храм Светіцховелі. Управління проектом він доручає Фарсману Персу, досвідченому архітектору зі Сходу, що володіє техніками візантійського зодчества. Проте безпочередньо курував будівництво молодий грузинський архітектор Костянтин Арсакідзе, який зумів наділити головну церкву Грузії культурними рисами своєї вітчизни, а не просто спорудити копію одного з константинопольських храмів.
Церковний комплекс Светіцховелі - це грузинський аналог нашої Софії Київської. Він поступається масштабністю витвору Володимира Великого і Ярослава Мудрого, але на спорудження пішло не менше років невтомної праці, спалених нервів творців та сотні, якщо не тисячі, зачавлених брилами будівельників.
Романом Костянтина Гамсахурдія "Десниця великого майстра" свого часу захоплювався Йосип Сталін. Напевно окрім красот рідної Грузії йому припали до душі методи боротьби Георгія I та візнтійського кесаря Василя II (того самого Василя, сестра якого Ганна вийшла заміж за князя Володимира Великого в обмін на обіцянку вихрестити Русь) з внутрішньою опозицією. Випалювання очей, каліцтва, обезголовлення (вбивства) опонентів, політично виправдані отруєння, феєричні помсти та підступ в купі з шаленим коханням - це саме те, що "вождь" та "вчитель" практикував з часів своєї революційної молодості до найглибшої старості.
Безперечно "Десниця великого майстра" одна з найгарніших книг про Грузію. Роман, як чудовий грузинський тост, що розпочинається, як хитросплетіння цікавої історії і вигадки, а закінчується, як притча з глибоким філософським змістом. Рекомендовано любителям історичної літератури без яскраво вираженого головного героя та з майстерно обіграною легендою, відбиток якої досі можна розгледіти на фасаді храму Светіцховелі в Мцхеті.