Ольга у Константинополі
Історичне оповідання про наймудрішу правительку слов`ян і те, як вона виявила мудрість в Царгороді
Для тих, хто не дуже пам"ятає історію з шкільної лави і для знавців української історії теж..."
Від Автора
Княгиня Ольга стояла на березі моря і згадувала. Згадувала рідну Київську Русь, що залишилася далеко за морем, згадувала рідні села, міста, поля, вкриті золотою пшеницею чи високим житом, згадувала великі дрімучі ліси, зелені луки, степи, вкриті полином чи вигорілою сухою травою, безліч руських річок, серед них – найбільшу і найшановнішу, річку Дніпро. Згадувала і рідний Київ, такий близький серцю: ошатні будинки, зелені пагорби над Дніпром, привітних людей. Усміхнулася, згадавши сина Святослава: войовничого, хороброго п’ятнадцятирічного парубка, що змалку любив коней, зброю. «Гарний вояк буде!» - казали про нього старі воїни і усміхалися в сиві вуса.
Тим часом сонце на очах піднімалося з моря. Його червоний диск осяяв холодні осінні морські хвилі і на них заграли ледь помітні ранкові відблиски. Море було надзвичайно спокійне і тихе. Ледь помітні хвильки одна за одною накочувались на берег. Вода була надзвичайно прозорою, навіть дрібні камінці добре проглядалися на глибині. Між ними плавали то табунці маленьких сріблястих риб, то шматочки зелених і коричневих водоростей. Ось безхмарне небо повністю спалахнуло. Сонце вже піднялось достатньо високо і почало пригрівати.
Княгиня згадала і той день, коли дізналася про смерть чоловіка – князя Ігоря, і спохмурніла. Звичаї тих часів вимагали кровної помсти. Ольга змогла придушити повстання деревлян під проводом Мала, але з тих пір не вела жодних війн. Згадала і те, як встановлювала реформи, піднімала країну, і, разом з тим, сама ставила на ноги трирічного сина Святослава. Потім згадала, як довго налагоджувала стосунки з європейськими країнами, з сусідами. Саме тому вона вирушила до Константинополя.
А ще Ольга хотіла більше дізнатися про християнство і, по можливості, охреститися. Вона вже давно розчарувалась в язичництві і шукала нової віри. До цих пір Ольга вивчала християнство. Вона дізналася, що у Києві вже правив князь-християнин Аскольд, але його вбили незадоволені язичники, які були проти релігійних реформ. Незважаючи на це, Ольга цікавилася християнством. Вона відчувала: це істинне, незмінне, вічне.
Ольга згадала і кілька місяців, проведених на князівській лодії на шляху до Царгорода. Тоді вона познайомилась з Мирославою – донькою київського боярина. Княгиня посміхнулась, згадавши її чорні кіски, біле личко, густі брівки і сині оченята.
Дівчинка була дуже цікавою, сама багато розповідала про свої минулі подорожі, сім’ю і братика Василька, що залишився у Києві.
- Княгине!
Ольга впізнала голос Мирослави і обернулася. Дівчинка підбігла до Ольги і звернулася до неї:
- Княгине, потрібно іти готуватися до прийому в імператора.
Ольга згадала, що на сьогодні, 9 вересня, заплановано перший прийом руського посольства в імператора Костянтина Багрянородного.
- Гаразд, ходімо.
Ось і довгоочікуваний прийом. Русичів здивував зал імператорських церемоній: чудові фрески, коштовне каміння, мармурові високі стіни, багато срібних і золотих виробів, що дивували майстерністю, зачаровували величчю, красою і розкішшю.
Зал був розташований у найбільшому соборі Царгорода – Софійському. Імператор урочисто прийняв княгиню з усім її почтом.
Ввечері княгиня сиділа біля вікна своєї світлиці і згадувала прийом. Найбільше здивувало її те, що імператор після усіх вирішених справ запропонував Ользі одружитися. Зараз княгиня думала, що відповісти. Вона не хотіла цього шлюбу, але також не хотіла зіпсувати стосунки між країнами. Княгиня ще не забула загиблого чоловіка і берегла його пам`ять. До того ж Ольга відразу зазначила, що християнин не може одружитися з язичницею, на що Костянтин відповів:
- Так, я знаю. Але також мені відомо, що Ви, княгине, цікавитесь християнством. Тому Ви можете тут охреститися.
Ольга дуже хотіла прийняти християнство. Але вона розуміла, що об’єднання країн не відбудеться. Буде поглинання однією країною іншої, і можливо, поглинутою буде Київська Русь. Раптом в голові княгині майнула цікава думка і вона негайно відіслала посла до імператора з відповіддю:
- Я згодна. Проте за умови, що Ви, імператоре, будете моїм хрещеним батьком.
Імператор відразу погодився і Ольга прийняла християнство. Але, коли посол від імператора прийшов до Ольги, вона відповіла з посмішкою:
- За православними канонами весілля не вийде. Адже хрещений батько не може одружитися на хрещеній дочці.
Імператор був справді здивований мудрістю княгині.
Через деякий час Ольга вже пливла додому на князівській лодії. Вона стояла і знову дивилась, як з моря піднімається сонце. Княгиня розуміла, що русичів потрібно звернути на правильну дорогу, пояснити, що язичництво - не істинний шлях до пізнання чогось вищого, ніж просто світ навколо, і навернути країну в християнство. Але ще рано. Тому Ольга вирішила побудувати першу церкву та просто розповідати про нову віру. Можливо, пізніше один з князів, її наступник, охрестить Київську Русь.
Так і станеться. Приїхавши в Київ, Ольга поставить першу церкву на могилі першого князя-християнина Аскольда. Її буде названо церквою Св. Миколи, адже це було християнським ім’ям князя. На прохання княгині германський імператор Оттон відішле до Київської
Русі перших єпископів та священників. Важким ударом для Ольги буде те, що її син Святослав відкине християнство. Тоді Ольга розповідатиме про Христа внуку Володимиру і прищепить йому любов до цієї віри. Згодом той, коли виросте і стане князем, охреститься, наверне у християнство всю Київську Русь, де словами, а де силою охрестить народ, з тих пір будуватиме церкви, собори. Ольга не доживе до того щасливого дня, про який давно мріяла, всього два роки. Але здійсниться не одна її мрія: християнство пошириться на всі слов’янські держави, які постануть після Київської Русі. А в серцях людей навіки залишиться княгиня Ольга: вірна, мудра, свята.
