23.05.2018 18:10
для всіх
415
    
  - | -  
 © Суворий

По кому подзвін

По кому подзвін Ернест Гемінґвей

Роман про війну в Іспанії 1936 - 1939

Одним з найогидніших видів війн, винайдених людством, є громадянська війна. Якщо загарбницькі війни є продуктом амбіцій та зажерливості окремих лідерів, то громадянські війни найчастіше наслідок бідності та тривалого зубожіння, якому не може дати ради влада.

За останні 100 років мало місце чимало громадянських конфліктів. Одні з найвідоміших були в Китаї, Росії, зовсім недавно на Балканах в колишній Югославії та звичайно ж Іспанії в період між 1936 та 1939 роками. Остання стала одною з прелюдій до Другої світової війни. Саме про неї і йдеться в романі Ернеста Гемінґвея "По кому подзвін".

12 квітня 1931 року на муніципальних виборах в ключових містах Іспанії перемогу отримали опозиційні до існуючого режиму партії. Цей режим являв собою гримучу суміш монархії Альфонсо XIII та диктатури військових генералів, яких король напередодні цих виборів міняв, як рукавички, після відставки генерала Мігеля Прімо де Рівери. Останній був при владі з 13 вересня 1921 року по 30 січня 1930. Прімо де Рівера залишив країну в стані системної кризи, як політичної, так і економічної, не вирішивши жодного суспільного протиріччя. Натомність його НЕпрофесіоналізм призвів до появи ключової політичної сили Республіканського альянсу, який зіграє вирішальну роль в майбутньому падінні монархії. До об`єднання влилися республіканці, соціалісти, колишні монархісти та частина генералітету. Одним словом усі, хто шукав альтернативу королівській монархії. Цей конгломерат змовників утворив революційний комітет під керівництвом колишнього монархіста та республіканця Алькала Самори. Саме представники, що увійшли в альянс, 12 квітня 1931 року і перемогли на муніципальних виборах.

Далі події розвивалися стрімко, як це й буває під час революцій. Народ вийшов на вулиці, опозиція оголосила про перехід влади у їх руки, військові перейшли на бік повстанців. Король утік не дочекавшись оголошення Республіки (уже другої за ліком).

Іще однією важливою віхою стало прийняття 9 грудня 1931 року антиклерикальної Конституції, де були суттєво обмежені привілеї католицької церкви: державний контроль над майном та усунення впливу на заклади освіти. Це спричинило розкол серед переможців: Алькала Самора пішов у відставку з поста керівника урядом, але пізніше повернувся уже, як президент.

Наступні 5 років лише поглибили політичну кризу в Іспанії та погіршили і без того непросте існування простих людей, більшість яких все ще вели сільський спосіб життя з украй неефективним аграрним господарством. Політично країна повільно дрейфувала в бік ідеологій, що підживлювались зовні: до марксизму з прокомуністичним радянським забарвленням та щойно винайденого Мусоліні італійського фашизму.

16 лютого 1936 року ці сили та споріднені з ними зіткнулися на позачергових виборах до кортесів (парламент Іспанії) у вигляді двобою лівого Народного фронту та правого Національного фронту. За результами трапився безпрецедентний випадок законної перемоги прокомуністичних сил над пробуржуазними та монархічними партіями: 263 проти 210. Не допомогла навіть відверта права риторика католицької церкви, що прямо агітувала за Національний фронт порівнюючи це голосування з голосуванням за Ісуса Христа.

Надихнуті перемогою одні та злякані поразкою інші почали готуватися до рішучої боротьби не на життя, а на смерть.

В Іспанії фактично повторювався російський сценарій. Розпочались самовільні захоплення землі, знарядь праці та іншої приватної власності, вибухали бунти. Політичні партії масово створювали воєнізовані підрозділи, що раз пораз вступали у зіткнення з опонентами. Надупевнено почала себе почувати комуністична партія, що крокувала вулицями Мадриду з кумачами та портретами Леніна. Відчувася вплив політики Комінтерну (міжнародної комуністичної організації), що ув`язав в єдине ціле майбутню світову революцію з протистоянням з новою ворожою їм політичною силою: фашизмом, що нагло орудувала на електоральному полі, де традиційно паслись комуністи.

В Іспанії фашизм уособлювала зовсім невелика партія фалангістів. Саме вона через духовну спорідненість отримувала найбільшу фінансову та військову допомогу з боку Мусоліні напередодні Громадянської війни. Пізніше майбутній диктатор Франко зробить її єдиною політичною партією в країні на наступні 40 років.

Порохова бочка, на якій сиділо усе суспільство, вибухнула в ніч з 18 на 19 липня. Іспанське радіо передало кодову фразу "Над Іспанією безхмарне небо", що започаткувала повстання армійських підрозділів в Барселоні, Сарагосі, Севільї та окремих північних провінціях, що поширилися далі. Військовим мало імпонувала доля російських царських офіцерів, яких знищили більшовики. Практично всі сухопутні війська під керівництвом начальника генерального штуба Ф. Франко та національна гвардія збунтувалось проти законного республіканського уряду. Проте нахрапом захопити столицю Мадрид у бунтівників не вийшло. "No pasaran" - вони справді не пройшли.

Фото сайту worldoftanks.ru

Хоча Гемінґвей твердив, що його роман "По кому подзвін" вигадка, не варто сприймати ці слова за чисту монету. Оповідь ведеть цілком достовірно в контексті подій весни-літа 1937 року. Це вже час, коли між ворогуючими сторонами чітко промальована лінія фронту, як на карті, так і в свідомості. Багато хто відчув смак крові, трупний запах і страх власної смерті. І Громадянська війна уже не зовсім і громадянська. В зоні конфлікту орудують усі, кому не лінь: комуністичні інтернаціональні бригади, італійська регулярна армія, німецький повітряний легіон "Кондор", мароканці, росіяни, американці. Одні під впливом ідеологічних догм, другі від п`янкого запаху крові, треті виконуючи всій обов`язок або просто отримавши наказ випробувати нову зброю чи тактику. Досить розбурхати полум`я найменшої громадянської війни і на нього злетяться з усіх закутків темряви стільки бажаючих взяти участь, що аж фуфайка загорнеться. Іспанія, не зумівши швидко залагодити конфлікт, перейшла в фазу тривалого кривавого протистояння, одну з сторінок якого і описав Ернест Гемінґвей у своєму романі.

Йосип Сталін дуже пильно стежив за перебігом подій на іспанському фронті. Строго дотримуючись тактики "іх там нєт", радянські військові фахівці та радники під вигаданими іменами супроводжували надану республіканському уряду військову техніку. Значну участь вони брали в плануванні військових операцій, безпосередніх боях. Проте їх "вождь", що не особливо розбирався в військових премудрощах, робив з побаченого власні висновки, які потім важким молотом опускалися на долі людські.

У жовтні 1936 року розвиваючи наступ на республіканський Мадрид з чотирьох сторін чотирма військовими колонами генерал Еміліо Мола вихвалявся по радіо, що в резерві в столиці його очікує п`ята колона. Присутність цієї колони зрадників вивела Сталіна з рівноваги. Відтоді у всіх невдачах і прорахунках він винуватив шпигунів, змушуючи іспанців тисячами страчувати усіх підозрілих без особливого розбору. Військові чистки напередодні війни, що обезкровили радянську армію перед гітлерівцями, стали наслідком винищення п`ятої колони, що ввижалась Сталіну чи не на кожному кроці. У романі Ернеста Гемінґвея роль одержимого зрадою месника виконав французький комуніст Андре Марті, що своїми повадками один в один повторював поведінку "вождя народів".

"По кому подзвін" - це всього лише кілька днів епохи, що передувала великій світовій війні. Тої, яку дехто все ще обіцяє повторити, але навряд чи уявляє.

Рекомендовано до прочитання усім зацікавленим без винятку не дивлячись на присутність відвертих сцен насилля.

"Старий лев" обіцяє оновлене видання Ернеста Гемінґвея "По кому подзвін" уже незабаром влітку 2018 року.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.05.2018 08:48  Каллистрат => Каранда Галина 

Просто так.

Насколько я помню в советских изданиях не было пятой главы из этого романа, где Хемингуэй очень нелицеприятно отзывался о советских интернационалистах.

Испания тогда была местом, где НКВД жестко сводило свои счёты со всякими там недобитыми троцкистами)))

Ну, и как вишенка на торте в конце войны, это похищение и вывоз в Союз золотого запаса Испании - около 600 тонн!

А то все - бесплатно, бесплатно, братья по класу, ага, как же!

Роман в целом-то хороший. От перевода многое зависит.

А песню о Гренаде я вспоминаю всякий раз, когда покупаю  себе картофель на рынке, он так и назывется - "Гренада", почему, никто не знает, но очень вкусный)))))

 23.05.2018 23:12  Каранда Галина => © 

У нас у школі музику виклав дядечко з баяном без педосвіти. Тому ми не вчили жодної теорії, зате постійно щось співали.... Тому я знаю пісню "Гренада, Гренада, Гренада моя"... згадала про неї під час прочитання статті, подумала, що вона про цей період... полізла в Вікіпедію... тепер знаю про Гренаду на Карибах, Гранаду в Іспанії, яка в старій транскрипції була таки Гренадою, що автор пісні - Михайло Свєтлов, написана вона ледь не наспор 1926 року і стосується Рифської війни, що була в Іспанії перед тими подіями, що ви описуєте. Не стала розбиратися, як, за версією Свєтлова, українець на колоніальній війні чужих країн може воєвать, чтоб землю в гренаде крестьянам отдать"... але то таке: поети завжди брешуть) а, там ще щось про амфібрафій було)
Коротше, умнішою не стала, але купу фактів за 10 хвилин отримала по вашій наводці:))) про ту Гранаду ще й мексиканська пісня є, виявляється, з купою перекладів... популярне містечко, мабуть.
А Хемінгуей чомусь зі школи не сподобався... мо на пенсії почитаю)