Would you like to know more
Would you like to know more? - фраза з відомого фільму часів мого тінейджерства. Перед внутрішнім поглядом відразу встають космічні десантники, що нещадно б`ють злісних жуків. Але тема у нас сьогодні трошки інша...
Отже, дивлячись на картинку, скажіть, хотіли б ви знати більше? (Попереджаю, що ні товариш Сухов, ні його противник - Абдула, тут ні при чому. Це лише антураж... передісторія... наочний посібник... і пережиток радянської пропаганди, де у них – "шпигуни", а у нас – "доблесні розвідники").
Невеликий, як зараз прийнято говорити, спойлер. Джерело: "Протокол № 79 засідання Політбюро ЦК ВКП (б) від 9 травня 1929 року (Особлива папка) //// п. 31: Про Афганістан":
"... 1. Дати в друк ряд повідомлень про те, що банди Ібрагім-бека проникли на територію СРСР і грабують населення.
2. Дати в друк повідомлення про те, що банди таких-то "вождів" позбавили води Мазар, загативши річку; через що Надир-хан бомбардував банди й їх розташування з аероплана, а також про те, що у банд є англійські гвинтівки.
3. Продати аероплани афганцям на готівку. Дати аеропланам афганські найменування і зробити відповідні написи на них. Негайно розпочати навчання афганців льотній справі з тим, щоб через місяць наших льотчиків могли замінити афганські.
4. Влаштувати так, щоб не було більше на телеграмах по радіо російських підписів (Дибенко, Ворошилов, Сокальський та т. П.), а були б лише відповідні афганські або турецькі імена (Асан, Ібрагім, Садик і т. Д.)…"
Ось так буває, коли збираєш матеріали для своєї книги про одну тему, а натикаєшся на щось інше... цікаве...
Про що ж, – питаю себе, – йдеться? Що за справи творилися в 1929 році в далекому Афганістані? Чому вони в "особливій папці"? І чому я про те раніше не знав?
Відповідає Георгій Агабеков (співробітник радянської зовнішньої розвідки, який втік на Захід в 30-х роках). "ЧК за роботою" – так називалися його мемуари, видані в Берліні в 1930 році. Ясна річ, в СРСР такі книги не друкувалися. Їх "дозволили" опублікувати лише в 1992.
"... –Вчора мене викликав до себе військовий аташе в Афганістані Примаков і запропонував записатися в його загін. Я попросив дати мені три дні терміну, щоб обміркувати його пропозицію. І ось я хотів би запитати у вас поради, – сказав Баратов . [Для довідки з тих же мемуарів: "...Баратов-Аршак. Він – наш старий секретний співробітник, який працював під виглядом уповноваженого Наркомторгу в Афганістані й виїхав звідти через військові події. Хоча він і комуніст, але "носилися чутки", що він на своїх закордонних поїздках накопичив близько 25000 доларів, на які через підставних осіб займається торгівлею".]
–Який загін Примакова? – запитав я здивовано.
–Як? Ви хіба не знаєте, що збирається загін для відправки до Афганістану? – Отримавши негативну відповідь, Баратов розповів наступне. – Третього дня відбулася особиста зустріч між Сталіним і афганським міністром закордонних справ. На цій нараді був присутній також військовий аташе Примаков. Обговорювалося становище в Афганістані й було вирішено, що Радянський уряд відправить загін у тисячу чоловік, яких переодягнуть в афганську форму і перекинуть до Афганістану. Офіційно ватажком загону буде афганський посол в Москві Гулам Набі-хан, командувати же загоном буде Примаков під виглядом турецького офіцера. І ось у зв`язку з цим рішенням зараз йде набір вірних і відданих комуністів, які знають східні мови. Примаков запропонував і мені вступити в цей загін, – розповів Баратов..."
І нижче: "..Отже, в той час як сьогодні Карахан [для довідки: заступник народного комісара закордонних справ СРСР 1926-34 рр.] просторікує про політику в Афганістані, Сталін, виявляється, вирішив це питання по-своєму два дні тому. Вирішив одноосібно. Ні Наркомінсправ, ні ГПУ нічого не знали. У порядку особистого наказу Сталіна військовому командуванню червоні війська, правда переодягнені в афганську форму, перейдуть кордон і почнуть війну на території дружньої держави. Без будь-якого попередження. Та й навіщо попереджати? Вигідніше здійснити раптовий наліт..."
Загалом, якщо казати зовсім коротко, то в 1929 році СРСР спробував пограти в "іхтамнетів", спробувати насолити Британії, яка на той момент мала в своїй колишній колонії – Афганістані – м`яко кажучи, проблеми.
А чого б і ні? Хто відмовиться від чергової республіки в своєму складі?
Чи цікаві вам причини, які спонукали радянське керівництво спробувати захопити Афганістан? Вони прості: король Аманулла-хан, дуже лояльний до СРСР (ну дуже лояльний, просто неймовірно лояльний), був повалений в 1929 році еміром Хабібуллою. Той відразу визначив напрямок розвідку країни, а саме декларував скасування всіх буржуазних реформ, пообіцяв скасування податку на землю, військової повинності, оголосив про анулювання заборгованостей, чим притягнув до себе величезну масу населення. Мало того, емір відразу визначився, що "дружити" з СРСР він не має наміру. (Чому? Опишу трохи нижче.)
ЦК ВКП (б) вирішило, що ситуація в Афганістані це підступи імперіалістичної Англії (не буду заперечувати, можливо так воно і було по-правді), тому вирішив скористатися ситуацією і прибрати до рук ласий шматочок.
"Події в Афганістані об`єктивно є однією з ланок антирадянської діяльності англійського імперіалізму на Сході" – повідомили радянські газети. Пішли статті про басмачів, про напади... ну щоб підготувати населення. (Знайомі риси, чи не так?)
Отже, рішення прийнято.
Ось що пише нам з цього приводу Вікіпедія: "Рано вранці 15 квітня 1929 року шість аеропланів, оснащених кулеметами, перетнули радянсько-афганський кордон в районі узбецької р. Термез і з`явилися над афганським прикордонним Патті-Гіссаром. Службовці гарнізону, не прийнявши належних запобіжних заходів, вийшли подивитися на літальні апарати. Аероплани, зробивши розгорнутим фронтом два кола, знизилися і відкрили кулеметний вогонь по афганських прикордонникам. Було скинуто кілька бомб, що зруйнували казарму. З 50 афганців, які становлять гарнізон, залишилось тільки двоє. Вся операція тривала 10 хвилин.
Тим часом загін В. М. Примакова, посідавши в човни, каюки й баржі, перетнув Аму-Дар`ю і висадився на афганському березі.
Двоє афганських прикордонника. Які врятувалися, дісталися до сусіднього прикордонного посту Ця-Герт, який перебував в 20 верстах, і повідомили про те, що трапилося. Гарнізон в 100 шабель тут же попрямував до Патті-Гіссар, але через п`ять верст зіткнувся з противником і був знищений кулеметним вогнем ".
Ну, – скаже досвідчений читач, – Вікіпедію люди пишуть. Хіба мало чого хтось там надряпає! На паркані ось-но теж три букви намальовані, й що з того?
Окей, а що нам кажуть свідки? Знову повернемося до мемуарів Агабекова ("ЧК за роботою"):
"... Іншим очевидцем цієї бійні був нелегальний представник Розвідупра в Мазарі-Шериф, такий собі Матвєєв.
–Так, операція була проведена надзвичайно грубо, – розповідав Матвєєв . – Не дивлячись на те, що загону було віддано розпорядження по-російськи не розмовляти, після заняття Мазарі-Шериф на вулицях часто-густо лунала російська лайка. Наші аероплани найбезцеремоннішим чином, навіть не зафарбувавши зірок на крилах, щодня здійснювали польоти в районі противника і кидали бомби. Не виключена можливість, що хтось із іноземців зумів сфотографувати ці картини й тоді нам важко буде відговоритися.
–Особливо жахливі картини спостерігалися після взяття Мазарі-Шерифа, коли загін рушив на Таш-Курган і далі. Мені, як військовому представнику довелося також приєднатися до загону. З Мазарі ми виступили наступного ранку після його взяття і вже за два дні зайняли Таш-Курган без всякого бою. Всіх жителів, хто потрапляли на шляху загону, тут же пристрілювали, щоб вони не могли попередити про наш рух. Завдяки цій тактиці, про наш наступ в Кабулі стало відомо лише сьомого дня після взяття Мазарі-Шерифа. Звідти терміново був висланий проти нас 3000-ний загін на чолі з військовим міністром Сеїд-Гусейном. Ми їх зустріли вже за Таш-Курганом, недалеко від Гейбака. Підпустивши афганців на дистанцію кулеметного вогню, ми відразу відкрили ураганний вогонь. Приціли були взяті заздалегідь. Люди падали, як скошені. Через півгодини загін Сеїд-Гусейна кинувся назад і забіг в гірську ущелину. Тут ми їх стали кришити артилерійським вогнем. З 3000 врятувалися не більше тисячі. Ми без зупинки продовжували рухатися далі. Трупи убитих ніхто не прибирав. Коли ми за десять днів поверталися тією ж дорогою, трупи ще лежали напіврозкладеними. Так, потрібно сказати, наші хлопці вміють стріляти, і ми б за тиждень дісталися до Кабула, якби Аманулла протримався в Кандагарі, – закінчив Матвєєв з жалем у голосі.
Це розповідав військовий, який побував не раз на фронтах. Навіть його вразила жорстокість розправи із ні в чому невинними афганцями..."
За розрахунками радянського командування, переодягнений загін Віталія Примакова (для довідки: радянський воєначальник; у 1927-29 рр – військовий аташе в Афганістані; з метою конспірації на період операції носив ім`я турецького офіцера Рагіб-бея, з позивним – «Вітмар») повинен був "обрости" радісним населенням і тим самим показати міжнародній спільноті щось на кшталт громадянської війни. (О, Боже, і знову якесь дежа вю). Однак, зі слів того ж Примакова: "Операція замислювалася як дія невеликого кінного загону, який в процесі бойової роботи обросте формуваннями, але з перших днів довелося зіткнутися з ворожістю населення". Тобто, м`яко кажучи, підтримки населення не вийшло.
Я чесно скажу, що зовсім не здивований цим фактом. Хочете знати чому? Хочете знати більше?
Ну, по-перше, повернемося до документів. Ось один з них, цілком треба сказати, типовий документик (не для всі очей):
"Огляд політичного стану СРСР за липень 1928 р.
Цілком таємно
Зберігати нарівні з шифром
Прим. № 156 стор.
Тільки особисто
... ТУРКМЕНІСТАН (для довідки – межує з Афганістаном) ...
Великі скотарі-баї Іолотанського, Керкінського і Тахта-Базарського районів виявляють сильне прагнення до еміграції в Афганістан. Мотивами виставляються: підвищення податків на худобу, низькі ціни на каракуль при високих нібито цінах на хліб і ущемлення байства в результаті земельно-водної реформи. Вже мали місце окремі випадки еміграції скотарів в Афганістан..."
Що ми бачимо? В результаті розкуркулення та "інших принад", які проводяться СРСР в 20-х роках в Середній Азії, почалася масова т.зв. "антирадянська діяльність". Зазвичай в радянській пропаганді писали про басмачів, називаючи тих бандитами. Ясна річ, якщо ти проти радянської влади, то тут і до ворожки не ходити – ворог, а не якийсь "визволитель народу від гніту окупанта". (Між іншим, повсталі себе називали моджахедами. Виступаючи за віру і традиції своїх батьків, і прошу зауважити – на своїй же землі, а не десь під Орлом або Тулою.)
Басмацтво... Це взагалі окрема тема для розмови. Однак хоча б у двох словах її слід торкнутися, оскільки загубиться важлива ланка всієї розповіді.
Отже, знову документ. І називається він: "Доповідь секретного відділу ВЧК про повстанський рух за станом на листопад 1920р./ від 11 грудня 1920 р." (Архів: ЦА ФСБ РФ. Ф.1. Оп.4. Д.159. Л.1-23).
Нас цікавить пункт: "XII. Туркестан".
Читаємо:
"У Туркестані, в Ферганській обл. лютує особливий різновид бандитизму – басмацтво... Рух носить "націоналістичний" характер проти російських "колонізаторів". На чолі басмацького руху стоїть Куршірмат, або як він себе називає Шир-Махмет-Курбаші, "головнокомандувач усіма збройними мусульманськими силами Фергани..."
Автор цього документу робить наступний висновок: "За останній час радянською владою в Туркестані взята тверда лінія по відношенню до байства (куркульства), тим самим виграючи в очах бідноти. Можна сподіватися, що наступної весни басмацтво буде слабкіше розвинене".
Але дзуськи вам! Рух проіснував пару десятків років, продовжуючи боротьбу за свободу. Ось повідомлення, але вже 1922 року (джерело – "Огляд внутрішнього політичного становища РРФСР за березень 1922 року /// Архів: РГАСПИ. Ф. 17. Оп. 84. Д. 296. Л. 1-14.):
"...В Туркестані посилено організовується басмацтво... Повстанський рух в Бухарі продовжує розвиватися, охоплює тепер і Західну частину Бухари... Населення і влада Бухари переходять на бік повстанців..."
Як бачимо, басмацтво крім "грабежу" (а так в основному описує радянська історіографія цей рух), займалося боротьбою з радянською владою.
Повернемося до "оглядів політичного стану в країні". (Хто б міг уявити про таке тотальне стеження?) Подібні звіти (наведені мною вище), рясніли майже однаковими доповідями. Ось вам вересень 1928 р.: "...З Тахта-Базарського району перекочувало 5 господарств разом із 1500 каракулевими баранами, причому переселенцям допомагала озброєна банда зарубіжного походження. У цьому ж районі до еміграції готуються ще 20 господарств. З інших районів до Афганістану переселилися ще 8 господарств. Основними мотивами до переселення висуваються:
1) незадоволеність надмірним підвищенням податків (байство і заможні родини обкладені на 80% більше торішнього, Тахта-Базарський район),
2) виселення зі своїх аулів найбільш злісних реставраторів дореформених земельних відносин (постанова Тахта-Базарського РІКа),
3) призов до армії туркменської молоді... "
Дивно, чи не так? Якщо там (за кордоном) басмачі, вороги і грабіжники, чому народ вперто біжить прямо до них в лапи, а не залишається під крилом ленінського курсу? Прямо незрозумілий нонсенс!
Або ось жовтень: "...Серед белуджів Сарахського району посилилося прагнення до еміграції в Персію. Мотивами до еміграції висуваються важке матеріальне становище й ігнорування інтересів белуджів місцевими працівниками. За жовтень перекочувало в Персію 30 кибиток белуджів під прикриттям озброєних перс-козаків. Тяга до переселення до Афганістану відзначається серед туркменів Тахта-Базарського району. Мотивами висувається невдоволення завеликим оподаткуванням..."
Питається, так звідки могла з`явиться підтримка? Що за наївність?
Агабеков між іншим в своїх мемуарах зазначає, що "...Населення до росіян відносилося дуже добре, але коли до Маймену дійшла звістка, що радянські війська проникли в Афганістан, то всі, як один, вирішили йти на допомогу уряду, щоб вигнати невірних з рідної країни. Почалися нагальні приготування загонів... але виступити не довелося. Червоні війська дійшли тільки до Гейбака. У Москві Сталін, отримавши звістку, що [лояльний до СРСР король] Аманулла, залишивши Кандагар, пішов в Індію [тобто просто кажучи одна зі сторін протистояння злякалася, то ж т.н. громадянської війни вже не могло бути апріорі], розпорядився негайно повернути назад загін». Повертаючись через Мазарі- Шериф, червоні війська не забули захопити із собою весь каракуль, який був в наявності в складах цього міста. Це була компенсація за витрати, понесені радянською владою по організації експедиції. За час походу було 120 чоловік убитих і поранених в загоні й перебито до восьми тисяч афганців..."
Похід, треба сказати, повністю провалився. Побоюючись реакції міжнародної спільноти, загони ЧА відступили назад. Як пише Вікіпедія: "Операція Червоної Армії в Афганістані не змінила ситуацію в країні. Понад 300 учасників походу були нагороджені орденом Червоного Прапора, а решта цінними подарунками. У документах військових частин ця операція значиться як «Ліквідація бандитизму в південному Туркестані », а її опис в історичних працях був заборонений".
Ось така передісторія перших "іхтамнетів".
Ну так як: "Would you like to know more"?
2018 р
