Червоний грим. Ким насправді були Холодноярівці
В. Чучупака
Холодний Яр – унікальний природній та історичний об`єкт України. Утворений внаслідок падіння метеорита, ще до народження перших людей, згодом стає центром боротьби різних народів за свою самобутність та право на життя. В урочищах та лісових масивах краю можна віднайти залишки скіфської, черняхівської, пеньківської та давньоруської культури. Знакове місце він займає і для становлення української нації. Чигиринщина та прилеглі райони стояли біля витоків козаччини, згодом столітній дуб стане центром збору гайдамаків, а у період Української революції 1919 – 1922 рр., буде осердям Холодноярської республіки, селяни якої будуть боронити власні стріхи від німецьких окупантів, білих частин А. Денікіна та більшовицької навали із сходу. Але саме існування феномену «Холодноярської республіки» породжує безліч запитань, відповіді на котрі, вміло замасковувалися пропагандою впродовж 90 років. Так хто такі холодноярці?
Убивці, ґвалтівники, організовані бандитські угрупування, що займалися підривною діяльністю та заважали становленню іноземних режимів на території краю. Саме такі означення можна віднайти поглянувши на більшовицькі плакати, словники та книги, що описують героїчні сторінки становлення радянської влади. Подібне зомбування населення викривило пам`ять про дійсність, та навіть назавжди знищило іменна борців.
Українська держава забулася про буремні події революції та намагалася не ворушити минулого. Тільки із загостренням боротьби на Сході та плідній праці декількох істориків з’явився образ нового революціонера – героя холодноярівця, котрий віддавав, і душу, і тіло за майбутнє неньки України. Але і даний образ викривлює дійсність утворюючи новий, непорушний ідеал. На ньому будуть свій імідж політики, а останню неділю квітня Холодний Яр переповнений зіваками. Всі вони вивішують партійну символіка та шукають вільну поляну, що б випити після чергового мітингу, а автентичний стяг стає невід’ємним атрибутом селфі. Невже про таку славу мріяли залишенці? Хіба їм Василь Чучупака кричав перед смертю : «Готуй нових борців, Холодний Яре»?
Критично оцінюючи боротьбу Холодноярської республіки відразу можна зауважити, що вона була далеко не єдина та либонь не зовсім республікою, адже наявність контрольованої території не говорить про розвинутий державний устрій. Але це ніяк не принижує честі борців. Навколо Мотроницького монастиря майже три роки існувала розвинута військова організація, котра ставила собі за мету не здобуття майбутніх державних нагород, не грабування місцевого населення і навіть не здобуття статусу героїв, у майбутній вільній Україні. Вони боролися за власні життя, оселлю та право обробляти землю. Більшість членів організації не були кадровими військовими та не готувалися вже життя до війни. Вони були гречкосіями, котрі не бажали віддавати власне майно на поталу німецьким окупантам, денікінським голодранцям чи московським пройдисвітам, що збирали продрозверстку із селян. Так, можна зауважити, що у Холодному Ярі дійсно зустрічалися старшини УНР, УСС та УГА, але їх кількість була мізерна. Вони як правило вступали у пряме підпорядкування отаманів, котрі ще рік назад були вчителями, залізничниками чи землеробами. Тільки місцеве населення бездоганно орієнтувалося у балках та лісах, а це ставало перевагою у боротьбі.
Повстанські загони Холодного Яру не були єдиними. Подібні військові організації були поширенні по всій території України. Вони виникали, як реакція на білий та червоний терор та увійшли в історію під назвою «Отаманщина». Як правило, кожний населений пункт мав своїх бурлак, котрі здійснювали нічні рейди та перешкоджали здирати продрозверстку. У лісистих місцинах виникали повстанські січі, котрі тримали зв’язок не тільки з місцевими, але і діючими арміями УНР, УГА та повстанською армією Н. Махна. Їх проблема полягала у замкнутості повсталого руху. Більшість селян не були готові увійти у діючу армію та активізували свою діяльність тільки із наближенням більшовиків. Подібної політики дотримувалися і Холодноярці. Вони діяли у районі Кам’янки, ст. Бобринської та м. Черкаси але впевнено себе почували тільки на Чигиринщині.
Відсутність єдності та не далекоглядність місцевих отаманів винесли вирок долі України. Зі зміною політики більшовиків, щодо України більшість загонів були викриті місцевими, деякі перейшли р. Збруч і тільки горстка залишиться вірна ідеалам та буде навчати підростаюче покоління любити Україну і боротися за те, що любиш.
Хацьки, 13 квітня 2016
