Курортний щоденник
День перший
Дітям - акліматизація!
Дорослим - алкоголізація!
Приїхали. Скажена дорога і перший день на морі лишилися у минулому дуже швидко.
День другий
Вночі - лило. Блискавки, вітер і потім - чисте зоряне небо. За цим всим довгий здоровий сон і ясний ранок. Збираємося на пляж.
Пляж. Пиво і спека, спека і море, море і пиво.
Виноград, вертути з гарбузом, риба, пиво, спека.
Море, море, море, море.
Спека, червона шкіра, море, вітер, пиво, спека.
Пісок, яма, басейн, дамбу розмиває море. Знову пісок. Знову пиво, знову спека.
Ще трохи винограду.
Вдома, вечір, кавун, зелені горіхи молочної стиглості.
Згадую одне: як на межі води, землі і повітря я стою і вдихаю запах солі.
День третій
Вітряки - громадні. Пахлава - громадна. Кукурудза - по двадцять п`ять. Пива - багато. Спеки - багато. Опіків - багато. Краб - манюній, як п`ять копійок - відпустили назад у море. Креветка - манюня, але взяли багато. Краса.
Вечір. Ковбасок - море, овочів - море, вина - вдосталь. Розмов - море, спогадів - море.
Тліючі вуглі на мангалі - краса. Вони грають.
Палахкотять.
Зоряного неба над головою - нескінченно багато. Чумацький шлях лиється наче з південого заходу, через Малу Ведмедицю, далі десь на північний схід і губиться за дахом старої болгарської хати. Ніч чіпляється за гілля розлогого горіха.
Я стою посеред прадавнього степу, обжитого людьми, лисами, вовком, що приходить різати вівці, тхорами, які полюють на кури і гуси, комахами і птахами, що полюють на городину. Я бачу небо, вино грає зірками у моїх очах, постійно перемішуючи їх і миттєво розсталяє на свої місця, збиваючи мене з пантелику.
Цікаво, чи бачить маленький краб ті зірки з дна Азовського моря? Чи чують дзвін тих зірок сучасні вітряки, що перемелюють повітря? Чи тоне степ у нічному небі, чи навпаки ніч розчиняється в скошених полях і куцих лісополосах? Цікаво, коли так багато довколо тебе всього, що помічаєш лише у відпустці.
День Четвертий
Медуза. От-такенна! Кілограм на 25, мабуть... Чи більше? Слизька, за голову не обхопити, нога зі щупальцями - півметра, не менше! Капєц яка велика! Очі в неї червоні і злі, а сичить як змія. Уплила, слава богу, бо думав ще загризе кого-небуть.
Страшно. Так, страшно жити і відпочивати.
А от на старій напіврозібраній башті сидить дозор з мегапідзорною трубою. Погранці. Ім не страшно. Вони дивляться на багато кілометрів у Азовське море. Ім спекотно і весь час піт заливає очі. Робота така.
Дівчата і хлопці весело катаються на шайбах, бананах, скутерах, прогулочних човниках, чоловіки і жінки п`ють, їдять, сваряться, сварять дітей, владу, погоду, діди і бабці чинно загоряють і повільно пересуваються пляжем. А погранці - лише дивляться у вічко підзорної труби на багато кіломертрів у море. Від звуку пляжу в їх голові постійний когнітивний дисонанс: з пляжу чути мирне веселе життя, а зі скельця "телескопу" наказано пильнувати загрозу.
Заходжу по пиво на барчик. В кутку шинквасу стирчить хвостовик міни. Я не розбираюся, але думаю, що то 82 калібр. Замовляю пиво, спускаюся нагрітою бетонною доріжкою до моря. В моїй голові суцільний когнітивний дисонанс: море, відпустка, погранці з мега оптикою, хвостовик міни і здоровенна красноока медуза. Курорт, справжній курорт країни, що насправді воює.
День пятий
Все почалося на пляжі: хлопці вбили гадюку. Вона заповзла на територію котеджів, її притиснулили лопатою і перерубали десь посередині. Гадюка живуча - ще хвилин зо п`ять кидалася на всі боки, метри півтори створіння. Купа людей з голими ногами, збираються довкола інші, хто бачить натовп. Хлопці чітко знешкодили - їх там багатенько є тих плазунів. Шкода звісно - воно там просто живе. Але відпочивальники дорожче природи - вони мають повернутися наступного року. Служби, що вивозить змій у безпечне місце, звісно, нема.
Вчора ввечері чув як якась сова приговорила якогось горобчика. На горіху він вже спав, потім в останнє трохи збентежено цвірінькав, а потім вона задоволено клекотала.
Давно не снилися сни. Цієї ночі наснилися цілі два, сюжетні. Майже запам`ятав.
День шостий
Дітям - розваги і море!
Людині-опіку - спокій і деалкоголізація організму.
Довідпочивалися...
День сьомий, останній
Автобус, дорога, вітер. Радісний пес за дверима. Загар повільно злазить з носа людини-опіку, з її спини, рук і ніг. Днів так сім би ще - ото була б відпустка. ;)