Курортний щоденник 2021
День перший
Дощ, злива, дощ, злива, гроза, дощ, злива, ливиняка. Приїхали. Дід Толя, бабця, Рая, дядько Сергій вітають нас. Знову дощ. Ми його навіть не чули, бо відсипалися з дороги.
Теплий полудень, маршрутка, берег.
А тепер ми бачимо на що стихія перетворила пляж за останні три години - море викинуло купу жабуриння і гілок. Вітер гуде в усіх шпаринах, вухах, граючи хвилями спіненої каламутної води.
Замовляю в барі з промовисто назвою Бліндаж коньяк і пепсіколу, мішаємо їх. П`ємо. Море - піниться, вітер - гуде, моржі - ревуть, кокакола - піниться, коньяк - гуде, моржі - в шоці.
Тілівізар транслює гру збірних України і Македонії. Слава Україні! Замовляю ще коньяку після першого голу, а потім ще - після першого тайму. Перерва. Коньяк. Вітер трохи стихає, небо роз`яснюється, з`являються чайки, які кричать в польоті, матч завершується. Героям слава!
До хати. Приїздить Віта, наша тітонька. Приїздить маленький Ромка, Вітин онук- наш племінник. Він дорослий - має цілі чотири роки. Отримує м`яча - щасливий!
Вечеря. Як справжні пірати п`ємо ром і голосно сміємося. Сьогодні ми захопили цей курорт, хоч він і не опирався :)
День другий
Кактуси квітнуть у Віти в дворі - такі маленькі жовті трояндочки наче. Вони нагадують мені про тропічні острови і як ми вчора були піратами. Я не хочу бути більше піратом. Ми захопили курорт, а нас захопив і переміг ром. Я не заздрю піратам, я не розумію, як вони взагалі виживали чи йшли на абордаж після того рому.
На пляж. По дорозі: АТБ - два пакунки, ринок - креветка, аптека - два препарати, таксі - шістдесят, на пляж - вниз бетонними сходинками. Пісок - сирий, море - тихе, сонце - вже пече, вітер - ласкавий. Лежаки - по шістдесят, навіс - десь метрів двадцять, тінь - прохолодна. Поруч: качеля, зонтики, три бабці, сім`ї з дітьми, трохи молоді.
Море шурхотить і кличе. Пиво натомість каже "лежи і не ворушися, прикинься мертвим - тебе щойно попустило, спи". Вірю пиву.
Креветка - хрускотить, сухарики - хрускотять, насіння - лузгається. Чиясь мамка падає з качелі. Вереск. Я - пиво баночне, крафтове, бочкове, воно шепотить: візьми мене ще. Не можу відмовити. А от чебуреків - нема.
З компанії навпроти чую: вона тулиться до нього і каже - "я щас зроблю красіву позу і сфоткай нас разом, я в Інстаграм хочу виложить", він - "Люда, блять, ніяких фото в Інстаграм - я сьодні на работі". Бабці голосно - про комуналку і свою молодість. Молодь - регоче, голосно обговорюють плани напитися - показують які вони вже дорослі. Мої ж ви малята, які ж ви дурні! Ви не пірати, хочу сказати їм, але мовчу - у кожного має бути власний досвід взяття організму алкоголем на абордаж.
Хлопці-прибиральники вигрібають пляж від жабуриння, гілок і сміття, які вчора виблювало море. До берега прибиває труп дельфіна. Ажиотаж. Якийсь малий: "це морський котік!.. Він геть мертвий". Всі фоткають мертвого дельфіна. Я теж фоткаю. Жаль тварину. Хлопці-прибиральники вигрібають дельфіна до купи сміття і десь увозять.
Лягаю. Пиво. Засмагаю, сплю, мерзну. Прокидаюся, п`ю, засмагаю.
Нарешті вечір. Маршрутка, вдома, душ. М`ясо і вино. Розмови, розмови, розмови. Вино зігріває тіло, розмови зігрівають душу, легка засмага зігріває шкіру. Красу ночі можна побачити тільки розпаливши вогнище - краса ночі теж зігріває. Багато-багато тепла. Що ще треба у літній відпустці? Хіба що скупатися в морі - завтра цим і займуся.
День третій
Сьогодні сонце і вітер. Вітер не слабкий, зі сходу. Спочатку кілометрів 15 на годину. Таке враження, що вітряки на горі геть ніхто не контролює . Хвиля - висока. Півметра точно, може два. Але наш алкотур "5 днів 6 ночей" - триває. Хіт дня - яблучний сидр, бо пива на Бліндаж не завезли.
Пляж. Навколо сім`ї з дітьми. Вітер несе пісок. Хлопці в чорних гідрокостюмах дістають дошки і... парашути! Весь пляж хвилини півтори зачаровано дивиться, а потім всі, як за командою, дістають телефони. Я теж. Знімаємо, як вітер розганяє їх, хлопців підносить в небо на 5-7 метрів, вони роблять сальто, перевороти і творять інший акробатичний сказ, який у всіх викликає небідробний захват.
Купаюся. Хвиля. Одна за одною, кожна метри по три, може по п`ять, одна більш за іншу. Вода - спінена, з піском. Вітер міцнішає, теж з піском. На березі пісок впивається в шкіру як тисячі мілких голочок - массаж, кропивою.
Дорослі п`ють і купаються, діти граються і купаються, собаки - бігають і купаються. Одні продавці чурчхелли і риби працюють і не купаються.
Вітер 20-25 км за годину. Сміття, рушники, пісок уносить в бік Кирилівки. З якогось мужика вітром зриває красіві чорні плавки-боксьорки з великими золотими зірками. Він хапається за них, щоб прикрити сором, черговий порив вітру - і дядько улітає на них в бік Кирилівки, махаючи хазяйством на прощання. В той самий бік унесло і парашутистів з дошками. З боку Кирилівки пробивається лише пара голубів, що летять низенько над пляжем.
Якась сім`я прийшла на пляж з таксом. Такса прив`язали на поводок до якогось кілочка біля рятувальної станції. Такс рветься і гавкає, як хтось з сім`ї йде купатися. Він переймається за долю хазяїв. Я переймаюся, щоб псу не надуло піску у вуха. Господарі - не переймаються. Я припиняю перейматися за долю такса. Гарний пес.
Вітер міцнішає, тепер це кілометрів 30 на годину, не менше. Хвиля стає нижчою, зате частішою і підбирається до зонтів. Працівники пляжу риють вгорі канави уздовж сходів і доріжок - мабуть чекають на зливу.
Іду купатися. Хвиля - десять метрів! А може і тридцять... Боротися з хвилею неможливо. Хвиля вимотує, хвиля переборює, хвиля викидає мене на берег. Сохну за дві хвилини. Вітер - 40 кілометрів на годину. Пісок вже мете невеликою хмарою над пляжем, починають з`являтися маленькі дюни, перетворюючи місцину на пустелю - люди тікають звідси .
Ми збираємось. Не сила сідіти. Виходимо з пляжу. На горизонті з боку Кирилівки з`являється мужик в чорних плавках з золотими зірками. Він втомлений, але щасливий, бо повернувся нарешті до своїх.
Піднімаємося сходами вгору. Сім`я з таксом грузиться до машини. Такс плигає під переднє сидіння, задні ноги звисають з порога дверей. Господар закладає такса до салону. Такс щасливий і не гавкає - всі його люди поруч з ним.
Втомлені продавці з повним руками риби і чурчхелли теж покидають пляж. Вони щасливі - нарешті скінчився їх робочий день, хоч в кишенях у них сьогодні і вітер. А вітер надалі розганяє пісок, розганяє відпочивальників, наганяє хмари.
Щасливі працівники пляжу гордовито оглядають ввірену територію - вони вчасно і не дарма вирили рівчаки для води і надійно прикопали нові парасольки. Стихія бо не буде питати, чи дивилися ви прогноз і правильно його зрозуміли. Стихія вже готується нанести черговий удар по курортному сезону. І його трема витримати з гідністю і сміливо. Гідності вистачає, а для сміливості є яблучне винце - його багато завезли до місцевого бару.
День четвертий
Пляж. Людей майже немає. Друга година дня.
Вітер. Пляж перемило нічним штормом, подекуди калюжі і мокрий пісок, в який провалюєшся по щиколотку. Продавців смачного і не корисного майже немає, їх майже не чути - вони втратили надію за ці дні.
Спимо з жінкою під зонтіком. Два лежаки і третій у подарунок - перекинутий на бік, щоб закривати нас трохи від вітру. Засиділися вчора до пізна. От і спимо. Просто вчора ми були політиками. Тверезими. Від слова геть. Пили лише по пляшці пива на годину.
Прокидаємося. Трубочки - по тридцять. Їмо. Спимо. Тихо - краса. Прокидаємося. Пиріжки - по двадцять п`ять . Їмо. Спимо. Тихо - краса.
Прокидаємося. Вітер майже вщух. На пляж висипали сотні людей. Звідки взялися всі ці люди? Діти - верещать і сміються, дорослі - говорять і щось кричать дітям, море - розмірено вихлюпує на берег піну і водорості. Спокійно, хоч і голосно.
Навколо нас в основному пари з дітьми і одна сім`я з псом. Маленьке голене створіння, схоже на мексиканського собаку, зветься Вася. Вася гарчить і бігає, струшує повсякчас з себе пісок. Вася смішний. Вася не любить, як його беруть на руки.
Сонце пече немилосердно. Сонце суше камку - море намило купу цих місцевих водоростів. Діти збирають камку у відра і радісно несуть здивованим, захопленим і радісним батькам. Батьки не знають, що робити з камкою. Біля окремих батьків вже десь по два-три мішки камки.
Вщент забиті качелі: черга погойдатися з малих, черга пофоткатися в красівих позах дівчат, черга пофоткатися молодим і літнім парам з романтичними картинками в голові і сповненими надій і сподівань очима.
Нарешті заповнений волейбольний майданчик. Здається, що в кожній команді душ по тридцять, не менше. Видно, що люди скучили за волейболом. Та і м`яча вітер не відносить тепер у бік лиманів, що розташовані за кілометр звідси.
Поважні чоловіки будують замки з піску - в їхніх руках дитячі лопатки, що розмірено вичерпують і насипають пісок із ями поруч на гору поруч. Діди запускають онукам повітрених зміїв. Татусі закопують в пісок малих, малеча закопує в пісок мамусь. Пісок сирий, мокрий, у водоростях - купання неминуче.
А море таке саме каламутне, як і вчора. В воду - не хочу. Але йду. Довго стою на березі - чухаю об український пісок задубілі п`яти, вкриті мозолями від китайських робочих ботінків, які купують нам польські працедавці. Думаю про те, чому мені не хочеться заробляти на цей банальний, навіть по міркам зе-виборців, відпочинок вдома. Ні, таки не хочеться. Купаюся. Хвилі - мілкі і рівномірні, вода - холодна, жабуриння обліплює все тіло...
... Треба буде таки зробити фотку, як я купаюся... Таки зроблю, можливо... завтра.
День п`ятий
На сніданок Віта нам нажарила камбали. Здорова така, жирна, смачна. Віта розповідає, що раніше камбалу продавали лише парами. Сміємося, не розуміємо, чому не можна було продавати по одній. Але так було. Цього сезону камбали багато, вся крупна. Камбала приходить, коли підвищується солоність моря. Камбала довго не затримується, тому це дефіцит навіть для місцевих. Тепер я ціную камбалу в разів сто більше ніж раніше - мені про неї розповіли правду.
Їдемо на пляж. Людей - валом. Прибиральники - прибирають камку. Її назбирали цілий причеп. Торговці повернулися до роботи - вони радісні, бо торгівлю відновлено. Купляємо мішок пиріжків.
Розвідали нову точку на пляжі. Там дешевше. Це сікрєтна точка - плакат, який толком і не видно, висить на самій точці. Купляємо пиво і морозиво. Жаль ще немає масово фруктів. Винограду, персиків і навіть абрикосів - немає. Першому ще не час, персик буде, але трохи пізніше. А от абрикоси реально не вродили. В АТБ, правда, все це вродило, але там не цікаво - не хочеться тягнути на пляж ще один пакунок пластикових фруктів. Є лише черешня, але її не хочеться.
В обід на пляжі стає майже вільно: санаторні ідуть обідати, а хто з дітьми - ховаються від спеки. Вода - прохолодніша ніж учора.
Тихе життя. На вечір вода стає теплішою. Купався. Щось вжалило за ногу - пече стегно. Не фоткався.
Вдома. Футбол. Дивилися з дідом Толєю. Я прогнозував перемогу нашим з рахунком 3:1. Дід - реаліст. Сказав, що наші програють. Наші програли. Надпису "Слава Україні" на формі так і не побачив.
Стейки. Стейки були просто вогонь. Якби не стейки, то за програш я б переживав до ранку, а так переживав лише до стейків. М`ясо - сочне, жир тече по руках - переживаю, щоб сильно не замаститися. За вухами - аж лящить. Блискавка з громом і легкий дощик заганяють нас до хати. Допиваємо вино і лягаємо спати.
Курорт - завершився. Завтра все починається наново: білки повертаються на свої бігові доріжки, будильника-вартового буде виставлено на кожен день, днями додому повертаються діти. Але я задоволений як лев Боніфацій: відпочив, трохи від`ївся, набрався вражень. Мені стане сил захопити тепер будь-який курорт. Але вже в наступному році. Трошки сумно звісно, але щастя не може бути тривалим. Щастя - це завжди мить.
Кінець курортного щоденника.
P. S. Дякую всім, хто читав. І цеєчки - не заздріть, в разі чого, бо у вас відпустка і курорт будуть ще краще! Чесно-чесно ;)
Банівка, Запорізька область, червень 2021
