21.08.2019 11:11
Без обмежень
20 views
Rating 5 | 3 users
 © Суворий

Історія українських жидів

Частина 2/2

часопис "Правда" т. IV, в. X, Львів, липень 1889 р

Початок тут: Історія українських жидів (частина 1)


Яка-ж була ця організація жидівська? Центрами їх були жи­дівські громади — „збори, «кагали» значнійших міст, тут була синаґоґа - школа, громадське кладовище і коло їх ціла окрімна адміністрація — рабін для релігійних справ, корпорація старшин кагальних, що заправляла громадою жидівською з погляду адмі­ністративного; так звані квартальні з тих-же старшин збирали по­датки, школьники одправляли поліцейську службу в кагалі. Ця корпорація з волі своєї заправляла громадою, роскладала податки державні і свої окрімні на громадські справи, за ледарів жидів їх сплачувала громада; кагал заступав громаду в усіх справах публічних й усіх відносинах до уряду державного й урядників. Під рукою сего-ж головного кагалу були дрібнійші міські громади тієі околиці — прикагалки; жиди, що жили по селах, або по мі­стах, що не були прикагалками, належали до ближнього кагалу або прикагалку, це так звані партикулярці. Уся територія кагалу, прикагалків і партикулярців називалася парафією. Ці кагали раз-по-раз висилали депутатів до Генеральних на всю Литву жидівських сеймів: вони з’являються з початку ХVII-го віку. Така-ж сама організація була і у жидів польских. Таким чином в жидови був єдиний організм, добре впорядкований, з системою органів. Ця ор­ганізація підкріплялася авторитетом талмуда, що те-ж з’явився прийшовши з ГІольщи й добув великий вплив не раніще кінця ХVІ в.; за вихід накладали клятьбу (херим), одлучали од гро­мади й школи (синагоги); в кагалах були й матеріальні приводи, щоб здержувати своїх громадян, він тільки наприклад давав жиду право арендувати яку небудь маєтність в своїй парафії. Під захи­стом кагалів з’єдночене й впорядковане жидівство серед заборон, утисків, зневаги, живе й розживається в ХVІІ в.

Козацькі й на­родні війни середини ХVІІ в. порушили цей побут жидівський; жиди здобули страшну ненависть народну; селяни ненавиділи їх як орендарів й урядників сільских, фіскальних агентів шляхти, лихих і зажерливих, міщане і купецтво—як конкурентів, тяжких, часто привилейованих (через хабарі урядникам та заступництво кагалів). Велику силу жидів перебито розгніваним людом, жиди лічать 250 тис. побитих, інші розбіглися, маєтки їх зруйновано. За якийсь час жиди знову повертаються на Вкраіну й пробують по старому проводити життя, поновити стару організацію й відно­сини. Це їм не вдається — виявляється у жидів інше лихо, ще тяжче, як те знищення їх за часи козацьких війн: втрачається со­лідарність, єдність громади жидівської; починається свій хатний, нутряний розрух. Ще спочатку була якась одрізність жидів бага­тих і бідних, з часами вона більшає; жиди виступають з’єднані у відносинах своїх до чужої громади й уряду, але в самій гро­маді іде війна: багаті забирають до своїх рук кагальну адміністрацію; кагальна старшина вибирається з невеликої купки жидів­ських багатирів і ця оліґархія с кагалу робить привід до власної користі, деспотичну його силу обертає на свою потребу. Вони ви­зволяють себе з податків, беруть скільки хочуть з рядової жидови і, як знають, шапарюють зібраними грішми. Через таку неправду кагалів підіймається боротьба і розрух, партикулярці силкуються вирватись з під власті прикагалків та кагалів, прикагалки хочуть одділитися од кагалів і стати самостійними кагалами; кагали пробують затримати іх релігійним авторитетом, накладаючи на них клятву, і економічною силою, не цураються насильства, б`ють, замикають в куну протестантів, одбирають на дорозі їх скарги до уряду, да­ють навіть деякі компроміси — нічого не помагає, жидівський сепаратизм росте; і та і друга партія обертається до уряду, за­побігають його проти своїх ворогів.

Уряд з причин фінансових під­держує кагал, підвертає прикагалки й партикулярців, що „виламуються“ з під його власті. Одначе сепаратисти не одступають, вони й знаходять із якого боку підійти до уряду, — с того-ж фінан­сового, з погляду котрого уряд піддержував кагал. Силу кагалові переважно давало його право збирати з жидів податки. Жиди по­чинають туркотати й уряду, й громаді, що можна б з іх вибирати далеко більше грошей, як би іх збирати самому урядові, без кагалу, що кагальна старшина багато накладає податків для вла­сної користі; наприклад, як пише один, кагали Литви і ГІольщі збирають два мільйони золотих, а сплачують скарбові тільки 300.000. Справді ці голоси по малу здобули собі увагу, що далі починали в шляхецькій громаді гомоніти про реформу жидівську.

Нарешті 1764 р. видано конституцію, що б вчинити ревізію жидів й пере­лічивши їх, покласти з голови по золотому, всякі інші податки скасовано а разом с тим усякі з’їзди старшин жидівських, сойми й усе таке. Як би ця конституція справдилася, то кагал збувся б своєї сили, бо в його, як колись, зосталися б тільки функ­ції релігійні, школи, шпиталі для бідних й усе таке. Але сему пе­решкодили борги, що були за кагалами, борги дуже великі; на­приклад Виленський кагал (коло 5 тисяч душ), маючи доходу 34 тисяч, золотих, винен був 722.800 золотих і т. інше. Проф. Бершадський думає, що ці борги склалися через те, що кагали було знищено козацькими й іншими війнами, податків-же усяких, потреб грошо­вих у кагалів було надто багато; інші думають, що ці борги, як не всі, то частина, були фіктивні, зумисне позичені. Здається, в око­лиці не було значного урядника, монастиря конґреґаціі, щоб жиди не були їм винні такої, чи іншої суми грошей. Чи зумисне, чи не зумисне те було зроблено, воно одначе на який час оборонило ка­гали: треба було комусь сплатити ці борги; кредитори— а були все особи важні — мусили уступатися, що б оставлено statu quo ка­гального ладу; все далі мусили реформатори відкладати свою ре­форму і кагал дожив до кінця Речи-ІІосиолитої. Фінансові при­чини і тут врятували кагал.

Після кінця Речи-Посполитоі жиди українські стали піддан­цями російськими. То були часи Катерини Другої, часи виливу західних філософів й енциклопедистів. Принципи державні формульовано тоді так: „Кожен по станові своєму має користуватись правами, не вважаючи на „закон" (релігію) і народність." Через це окрімні усякі обставини жидівські хотіли наче б скасувати. У кагалів одібрано право на усяку діяльність окрім релігійної; заховано духовні суди, але в справах публічних і кримінальних жиди підлегли, як і інша людність, російським урядам. Одначе державний уряд швидко приймає принцип, що жиди єсть елемент шкодливий в сучасному своєму становищу, що треба знайти, як би „спинити їх, щоб не намножилося їх надто" і що б враз с тим „добувати з їх якусь користь для держави", направити їх до та­коі діяльності, що б вона була й громаді, й самим жидам користна. З цього виходили з одного боку усякі заборони й одбирання прав у жидів, з другого—усякі запонукання до інчої діяльності.

Вже за тієі-ж Катерини уставлено жидам податок у двоє проти інших (що було до 1807 р.), уставлено славну „черту осѣ­длости" се б то обмежовано території, де жидам можно жити — Біла Русь, Україна окрім Слободськоі (Харьківщини й сусідніх повітів), т. зв. Новоросія (Херсонщина, Катеринославщина, Крим, Бесарабія) і ще деякі. Далі жидам заборонено жити по селах, вони мали всі приписатися до міських кагалів, усіх, кого б гро­мада не прийняла, як гультаїв, звелено засилати на Сибір. По ма­гістратах міських з їх не могло бути радних більше як третина, їм було заборонено урядову службу, купувати землю з селянами, і таке інше. Враз з тим кагали набувають силу; вже за Катерини вони мають розкладати і збирати податки, урядові й окрімні, далі вони мають доглядати, як поводяться жидівські громадяни й за проступки засилати на Сибір, або здавати в рекрута. З цього ви­ходило чимало утисків і кривди рядовій жидові од кагальної старшини. Окрім причини фінансової й адміністративної держав­ний уряд піддержував кагали с погляду оборони жидів од нела­скавої до них російської громади.

В середині 19-го віку починається одмінне прямовання, щоб скасувати й стерти жидівську окрімність. З цього погляду 1844 р. скасовано кагали, заховано тільки жидівські релігійні установи, заховано й право особистих своїх податків; одначе того, що скла­далося з самого життя довгими віками, не скасуєш голим урядо­вим велінням; сі „духовні" орґани жидівські мають і досі велику і моральну й матеріальну силу над жидівською громадою. З такоїж причини, як скасовання кагалів, виходили й інші устави; на­приклад заборонено носити жидівську окрімну одіж, лапсердаки й ярмулки, ростити пейси. Бажали, щоб жиди обернулися до чесного торгу, до ремесел, ще більше до хліборобства.

Ще за часи польської держави в кінці минулого віку видавали деякі пільги, щоб заохотити жидів до хліборобства; це-ж починається за російської держава з початку 19-го віку й найбільше шириться в 30—40 рр. В т. зв. Новоросії одділяно землі для жидівських колоній, уся колонізація йшла з урядової ініціативи і за її до­помогою. Хто хтів піти в ці колоніі, таких одвозили за скарбові гроші, визволяли на якийсь час з податків і рекруцтва, позичали деяку суму на допомогу. За те-ж уряд має коло їх найпильнійший й найтяжший догляд; їх оселяли одрізними селами од інших мешканців; не ймучи віри жидам, їм наставляли за старших німецьких колоністів, або яких інших сторонніх людей, щоб не викручувалися од хліборобства, заборонено їм наймати робітників- християн, виїздити безпотребно з сіл, торгувати або братися за одкупи; урядники мали позирати за їх хазяйством й за недбальство карати, засилати навіть на Сибір. Виходити з цього хліборобського стану було дуже трудно: тільки через великий час, вернувши по­зичені гроші, віддавши за змінені податки. Така тяжка опіка, дрібна реґламентація, такі тісні обставини не могли заохотити жидів до колоній; одрізнені од інших сіл, не маючи права най­мати робітників, жиди колоністи не могли й вивчитися доброму хліборобству; через усе оте хліборобські жидівські колоніі що були спочатку так розворушили надії російської громади, по правді зосталися мертвоплодом.

Державний уряд сподівався ще впливати на діяльність жидів освітою й військовою службою. Думали, що побувши в москалях, жид одбіжить шкодливих своїх ознак; через те одставним салдатам давалися деякі пільги. Що до освіти, то до неі уряд починає братися гаряче з 30-х років 19 ст.: заведено подекуди на Україні уря­дові школи для жидів й їх примушували навіть оддавати своїх дітей; далі жидівські власні школи віддано доглядати шкільним урядникам, для науки рабінів заведено особні інститути. Але на масу жидівську ця російська освіта впливала мало; вища освіта, що справді могла перемінити жида й направити його на іншу стежку діяльності, не вабила жидів через те, що вченим жидам не було майже ніякої дороги : ті, що скінчили університети або вищі школи, з початку могли добути урядової служби не інакше, як з дозво­лом державного уряду кожного разу, що звісне було дуже трудно. Маючи жидівську натуру за шкодливу, не мали віри й вченим. Потім, за часи ліберальних реформ Олександра ІІ-го жидам стало вільно обиратися в уряди, хоч більше de jure, ніж de facto. Урядова служба, й приватна діяльність, переважно адвокатура й лікарювання, принаджували жидів до універсигету й по південних університетах по декотрих факультетах жиди постачали іноді більш, як третину студентів. Кілька років по тому сталась нова одміна в дер­жавних жаданнях і статутах: жидам підтято дорогу до освіти, в університетах і взагалі в вищих школах може бути тільки невеликий процент жидів: в Одеському й Киівському універсітетах 10%, Харьківському й также в інших 5°/0, в столицях 3%. Цей статут надав великого сполоху жидам; багато, покінчивши або кін­чаючи як раз гімназії, не знали куди подітись; чимало вихрещува­лось; які з їх були часом християне, кожен вгадає...

Такі були найголовніші моменти в житті наших жидів; як ба­чимо, довгою чергою віків збудувалося їх сучасне становище. Зневага, утиски примусили їх тісно з’єднатися, збитися до купи й одрізнитися далеко од інших народів, до чого й поперед їх на­хиляло їх окрімне релігійне, культурне й історичне життя. Тісні обставини, заборони й кривди обернули їх вдачу до самого кра­марства, грошових справ і шахрайства; із національної одрізності стався привід до еґоїстичноі експлуатації. Ми мало винні в цьому процесі’ псування й одрізнення жидів, Польща подарувала нам цю болячку: жиди прийшли здебільшого звідти до нас з готовими своїми ознаками; що було не готового, доробили чужі для нас шляхетські верстви і польский уряд; як спадщину після Польщі дістали ми т. зв. «жидівське питание», жидівську справу. Цю тяжку проблему мало що росправляно, хоч дещо вже зроблено: все-ж таки жиди зістаються нам чужим і часом шкодливим еле­ментом, економічним тягарем нашого краю. І досі, de jure порів­няні правами з іншими мешканцями, вони багато чим обділені; й досі живе «черта осѣдлости», за котрою можуть жити тільки жиди-ремісники; жиди мають жити тільки по містах і містечках, землю можуть купувати тільки в т. зв. Новоросіі, не можуть орендувати землі, й дещо івше; досі-ж трудно добути їм уряду, а декотрі забороняне взагалі (як військові, народної оьвіти, судові й інші); недавно їх почали випирати з адвокатури, нотаріальних контор...

Я казав вже про підчухрану стежку до оьвіти; такі заборони, чи користні, чи некористні, одрізняють жидів од інших меш­канців, не дають покинути сучасну свою діяльність. Сучасне ста­новище жидівське, приводи до поліпшення його— є питання гли­боке й трудне й не належить до суті нашої роботи; певне, що з усіх заборон заборона вищої освіти єсть бесперечно шкодлива. Добре, правдиво освічена жидівська молодь була б кращим проводирем ширших, гуманнійших поглядів і норм в жидівську громаду. Вва­жають на те, що ця вчена жидова, ставши на повороті од своїх традицій до християнських, виявляє часом жорсткий матеріалізм і еґоїзм. Але цю прояву треба мати як хворобу на час, а до того це ще залежить і від нашої громади, що й сама не багата ідеалі­змом. Од громади нашої залежить ще й інша річ. Як ми культурнійші, гуманнійші од жидів, то годі нам чекати, що б жиди прий­шли й попросили смиренно й їх прийняти до себе; треба йти назустріч усякому доброму руху, почуванню, ворушити його, а не одвертатися од жида гордо, як партія. Не треба ідеалізувати сучасного становища жидівського і заплющувати очі на те бридке егоїстичне, матеріалістичне, що трапляється в їх житті, але не треба забувати, що ця нація дала й вищі зразки людскості; чи-ж не можуть знову одкритися ці джерела духовні, обізватися ці чу­довні струни? Серед вченої жидівської молоді було і єсть чимало добрих, гуманних, чесних діячів, чому-ж не бути їх більше й більше?


(Кінець)


Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 05.09.2019 14:20  Каранда Галина => © 

Не матюкали, а "затюкали " ... 

Типу,  уявлення не маю, про що кажу, і взагалі неправа.

 05.09.2019 14:13  © ... => Каранда Галина 

Дивно, що матюкали. Москалями почали називати солдат в Україні через практику рос. імперії направляти призовників служити в іншу частину країни. Таким чином українців заганяли в Середню Азію, а в Україні військові частини комплектували виключно з росіян. В кінці кінців для людей що солдат що москаль стало одне й те саме... Хоч по факту не зовсім так все однозначно. 

 22.08.2019 08:40  Каранда Галина => КАЛЛИСТРАТ 

Так і я кажу!)) А то зробили мене дурною!)

Я завжди з готовністю визнаю, що я дурна, але ж іноді я знаю, що я щось таки знаю!

Списала тоді для себе на те, що Україна велика, і деякі слова в різних регіонах сприймаються по-різному.

 22.08.2019 08:05  КАЛЛИСТРАТ => Каранда Галина 

Пам`ятаєте, як мене затюкали, коли я сказала, що в часи Шевченка в Україні москалями називали солдатів царської армії?


Так  було і надалі, пані Галино! То Вас затюкали люди малограмотні ))) "Забрити, здати, віддати в москалі" і означало, що наших хлопців забирали до царської армії. Це ще я пам"ятаю )))

А в народі росіян називали кацапами. Москаль це і є САЛДАТ )))

 22.08.2019 02:23  Борис Костинський => © 

Цікаво! "Жидівське питання" повністю вирішила тільки єдина країна в світі - Ізраїль. :-))) 

 21.08.2019 14:00  © ... => Каранда Галина 

Думаю така проблема так чи інакше мала місце у всіх народів. А потім капіталізм та конкуренція між капіталізмами окремих спільнот ситуацію суттєво виправив.

 21.08.2019 11:52  Каранда Галина => © 

В цій статті слово "жиди" можна замінити словом "українці". По суті мало що зміниться... розбрат зсередини і утиски зовні, обмеження і меншовартість.
До речі. Пам`ятаєте, як мене затюкали, коли я сказала, що в часи Шевченка в Україні москалями називали солдатів царської армії? Цитую: "Державний уряд сподівався ще впливати на діяльність жидів освітою й військовою службою. Думали, що побувши в москалях, жид одбіжить шкодливих своїх ознак; через те одставним салдатам давалися деякі пільги. " 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо