Чи може ухиляння від сплати податків бути благом для суспільства?
Урок економікиДурне і провокативне питання скажете Ви. Ухиляння від сплати податків – це найбільший злочин, який може лише бути в державі. Весь добробут західного світу тримається на тому, що там усі платять податки. І будете праві і, як буде пояснено нижче, неправі водночас.
Для того, щоб зрозуміти благо чи не благо, варто ще раз вчитатися в означення податку в сучасному демократичному суспільстві з ринковою економікою.
Податки – це капітал, що НЕ реквізується у громадян насильно, а віддається громадянами добровільно державі з розрахунку, що вона (держава) цей капітал інвестує НЕ гірше ніж громадяни зробили б це самі, якби залишили цей капітал собі і розпоряджалися ним на власний розсуд.
Ключове слово тут «добровільно», хоч мало хто в буденному житті про це задумувався. Вся справа в тому, що абсолютна більшість з нас є наймані працівники і, отримуючи заробітну платню, ми постфактум дізнаємося про сплачені нами податки, на що ніхто згоди у нас не запитує. Факт «добровільності» насправді прихований від наших очей тому, що в реальності податки сплачує наш роботодавець. Саме у нього зосереджені повноваження і ступінь свободи, коли він цілком може податки і не сплачувати. Так звані «зарплати в конвертах» тому підтвердження. Якщо власник бізнесу вважає, що держава не здатна розпоряджатися капіталом так же вдало, як міг би це робити він, завжди знайдеться лазівка, щоб від цієї соціально значущої функції відмовитись повністю чи частково. І улюбленим заняттям держчиновників є рапортувати про закриття таких дір, хоч уже наступного дня, будьте певні, з`являться нові. Так завжди буває, коли лікується не хвороба, а наслідок.
Не варто поки поспішати з осудом цих потенційних негідників, що позбавляють пенсій людей похилого віку, а нас передової медицини. Бо в значній більшості ті ж наймані працівники, що горді з того, що платять податок з так званої «білої зарплатні», практично ніколи не сплачують добровільно податок з «доходів в конвертах», хоч усі засоби для цього у них є. В момент, коли в них справді з`являється можливість добровільно задекларувати додатковий дохід і сплатити податок, вони вибирають ту ж опцію, що й їх роботодавець: податки НЕ сплачують.
Забігаючи наперед варто чесно визнати, що у всіх сторін процесу для цього є не єдиний мотив, але вагомий мотив: досить з них, все одно вкрадуть. Втім до ролі тих, хто вкраде, ми ще дійдемо.
Далі треба розвіяти міф, що добробут держави ніби залежить виключно від наповнюваності державного бюджету, об’єм якого, в свою чергу, залежить від збору податків. Насправді добробут держави у значно більшій мірі залежить від сукупно виробленого валового внутрішнього продукту (ВВП) та пов`язаного з ним сукупного валового доходу, з якого виплачується прибуток власникам та забезпечується зростання зарплат простих працівників, має можливість розвиватися і зростати виробництво товарів/послуг та зрештою з цього ж доходу якась частина і є тими грошима, які приватний бізнес ДОБРОВІЛЬНО віддає державі у вигляді податків на вирішення суспільних завдань: функціонування органів правопорядку, армії, правову систему, послуги чиновників, медицину, освіту, інфраструктурні проекти тощо. Саме це й формує державний бюджет, який на помилкову думку кожного і є ключовою запорукою добробуту.
Проте добробут, як бачимо, створює саме приватний бізнес генеруючи блага, а бюджет це всього лише ще один нахлібник, що живе за рахунок цієї дійної корови. І одним з ключових завдань держави не намагатися доїти з неї з верх міри, а слідкувати, щоб вона повніла, набирала сили та впевненості, що матиме наслідком наповнюваністю відра відповідною кількістю молока, частина з якого дістається державі, а частина йде на закупівлю кормів, ліків та інших «смаколиків» для самої корови.
Якщо продовжувати мислити через подальший аналіз інтимного життя корови завдання держави витримати розумну межу між тим, що вона забирає собі і тим, що залишає корові. Це дуже складне завдання, що полягає в тонкому регулюванні податкової бази, котра й встановлює яка частка молока дістанеться державі. При чому це регулювання потрібно постійно змінювати в залежності від ситуації на торгівельних та фінансових ринках, щоб завжди і за будь-яких обставин швидко обрізати державні апетити, якщо вони починають тиснути на корову, ризикуючи перетворити її в доходягу (стагнація, рецесія).
В світі є багато країн, де з цим регулюванням справляються на відмінно і було б насправді пів біди, якби Україна мала лише її. Набагато більшою проблемою є той факт, що велику частину бюджетного молока розливають по власних кишенях чиновники та, використовуючи службове становище, вимагають у вигляді мзди ще й ту частину, яка належить дійній корові…
Ситуація, в якій опинилося українське (і не лише воно одне на цій планеті) суспільство, не назвеш простою. Підприємцям з великого та малого бізнесу, простим громадянам доводиться вибирати між добровільним, але неефективним делегуванням своїх доходів продажним чиновникам чи направити їх на підтримку життєдіяльності власних бізнес-проектів. Зрештою лише це створює суспільні блага та робочі місця на відміну від держави, що володіє лише друкарським грошовим станком і поки не справляється з жодною з функцій, накладеною на неї народом.
Суспільний консенсус ухилятися від сплати податків, що склався історично, тримається на відсутності правової бази та захисту від недобросовісних чиновників, які й надали цій проблемі загальнонаціонального значення. Якби в тій же Німеччині чиновники одномоментно розпочали працювати по-українськи, а механізм захисту з боку правоохоронних органів теж нівелювався до нашого рівня, левова частка німецького бізнесу і громад теж почала б за будь-якої можливості ухилятися від сплати податків. Бо добровільно віддавати зароблені кошти транжирам чи злодіям при владі ніхто ніде не буде. Це нормальна поведінка громадян в країнах з корумпованою владою.
Таким чином «ухиляння від сплати податків» є виключно проблема спричинена владою, відсутністю потрібних законів та невідворотністю покарання за злочини перед громадянами. Воно веде до більш ефективного використання капіталу, що не будучи витраченим на податки спрямовується підприємцями в першу чергу на розвиток бізнесу, а значить росту ВВП та, як наслідок, подолання частини безробіття. Бо бізнесмен, як усім відомо, рідко витрачає вільні кошти на скупку чисельних квартир, земельних ділянок та годинників на відміну від чиновників, що лише на цьому й розуміються.
Для досягнення суспільного консенсусу «усі платять податки» необхідно повне припинення тиску на бізнес, справедливі суди та законодавчий захист. Час, щоб усі відчули, що це не звичайна пастка для дурнів. І, ясна річ, ефективна робота правоохоронних органів. Усе інше бла-бла-бла… В тому числі до бла-бла-бла відносяться намагання чиновників натравити на бізнесменів найбільш незахищені верстви населення, означивши їх як головну причину недофінансування бюджету. Цей ленінський метод чудово працює через практично повне нерозуміння пересічними людьми принципів функціонування економіки.
На додаток наведу приклад, щоб підкреслити мудрість народу та підтвердити усе вище сказане.
З початком війни на Сході волонтери та різні небайдужі люди займаються збором коштів для закупки бійцям ключової амуніції. До прикладу бронежилетів. Здавалося, що може бути простіше, як державі, як найнадійнішому гаранту, узяти відкрити спільний рахунок для того, щоб усі гуртом мали можливість перерахувати кошти і потім закупити обладнання оптом. Бо ж, як відомо усім, при закупці тисяч бронежилетів одночасно виробники дають скажені знижки, що дозволяє або заощадити кошти на щось інше або докупити ще бронежилетів. Проте спостерігається картина, коли люди надають перевагу купувати їх значно дорожче поштучно, бо ніяких ілюзій, що держава так же ефективно скористається їх капіталом, як вони це зроблять самі, НЕМАЄ. Більше того, є впевненість, що ці гроші взагалі можуть зникнути або ж закуплені бронежилети будуть не того класу, бо наші чиновники, витрачаючи не власні, а чужі гроші, завжди це роблять однаково неефективно. І в більшості ще й шукають можливість на відкат… А відкат, як відомо, можливий лише за купівлі товарів/послуг значно гіршої якості ніж заявлено.
Так працює економіка.
