Ірина Червінська-Мандич Треба спати. Засни. Засни.
Треба спати. Засни. Засни.
Душу здай у ломбард і випий
Знов і знов - від весни до весни,
Хай розноситься голос хриплий
Десь між скелями. Я - луна
І вібрація біотоків,
Я така ж, як і ти, я одна
Серед міста кривих потоків.
І крізь мене проходять слова,
А тебе обминають люди.
Переповнилася голова
Тим, що може не може бути.
27.05.2014
29.05.2014 21:19 Олена Вишневська => © |
 Дуже!!! |
28.05.2014 23:36 Деркач Олександр => © |
 Класно |
28.05.2014 21:06 Тетяна Белімова => © |
 "Я - луна і вібрація біотоків!" - дуже влучно! |
28.05.2014 17:19 Тетяна Чорновіл => © |
 Чудово! |
28.05.2014 13:55 Володимир Пірнач => © |
 Класний текст. |
28.05.2014 12:28 Світлана Рачинська => © |
 Тривожно... Добре, коли розумієш, що треба... Чудово! |
28.05.2014 11:14 Мальва СВІТАНКОВА => © |
 Цікаво про душу... і взагалі.+ |
28.05.2014 11:10 Ірина Затинейко-Миха... => © |
 незбагненно ...і водночас знайомо і зрозуміло... глибоко, і водночас так на поверхні це "треба спати"..."і крізь мене проходять слова" - таки терапія віршу відчутна - слова пройшли крізь мене! Не шкодую, що завітала до Вашої поезії. Спасибі! натхненно! |
28.05.2014 10:50 Ганна Коназюк => © |
 Гарно! Глибина думки вражає...Чудово! |