Америка та Англія знову думають про війну
16.02.1930 | № 63 приводу морської конференції в Лондоні
Дивно крутиться колесо долі народів! В часі коли Англія при допомозі Америки і майже всього світу добивала німецьку силу, ніхто не передбачав, та навіть ніхто не виказав тоді побоювання, що вже за кілька років прийде до напруження між Англією й Америкою.
Але те напруження прийшло. А прийшло до нього так…
Америка зібравши через війну і пізнє вступлення до неї величезну масу золота, вклала його в свою промисловість. Та промисловість так розрослась, що внутрішній, хоч дуже великий, ринок виявився замалий для неї. Щоб не наступив крах, треба Америці вкрай постійного і то великого закордонного ринку, або іншими словами: Америка опинилася проти Англії точно в такому ж положенні, як Німеччина перед війною. Але, маючи свіжий приклад долі Німеччини, Америка зрозуміла, що на ніщо не придасться їй поширення збуту її товарів поза свою територію, коли на сторожі того поширення не поставить великий воєнний флот, який міг би за потреби відбити напад англійського флоту.
Так почалося озброєння Америки.
Одначе Англія, як морська держава, від віків знає, що з хвилею, коли на океані з`явиться інший воєнний флот більшої сили від англійської, може одним махом скінчитися життєздатність світової великобританської імперії. Та зрівнятися тепер у озброєнні з розбагатілою Америкою Англія по війні не може. Залишилося їй тільки погодитися з цим або розподілити тягар озброєння на себе і ще на когось. Тим другим може стати Франція. А прийшло до того в доволі простий спосіб : т. зв. важка промисловість Франції, утративши давні зв`язки з Росією, доведена до такого стану, що полупилася, навіть з німецькою індустрією. Отже пропозиція Англії, щоб Франція уклала союз під умовою скріплення своєї сили, було для французького тяжкого промислу немов з неба впавшим даром. Від того промислу залежать усі основні політичні партії Франції. Таким чином скоро добили торгу. Але таємний договір відкрило підкупство передчасно. Відкриття коштувало Америці всього 10.000 доларів. Зчинився крик на весь світ. Уряди Англії та Франції пробували закрити те, що сталося, та навіть все відкликали. Але в Америці мабуть нема такого державного мужа, котрий вірив би, що договір між Англією і Францією дійсно похований. Так отже на обрії світової політики намалювалася нова небезпека великої майбутньої війни: Англії і Франції та всіх залежних від них держав — проти Америки.
На все це з радістю дивилася червона Москва і рахувала так: Все одно хто в тій війні програв би. На землях переможеної сторони вибухне бунт, як вибухнув у краях тих держав, що програли недавно велику війну. А той бунт легко може скінчитися більшовизмом, котрий може перекинутися і на землі переможців.
Окрім Москви є ще одна велика сила, хоч про неї рідко коли чути. Це Японія, котра має свої рахунки з Америкою. Японія може стати по стороні Англії. Але перемога спілки англійсько-французько-японської не мусить бути певна. Коли б флот тої спілки був розбитий Америкою, наступив би кінець найбільшого з союзників Англії Її великі домініони: Канада, Австралія, Південна Африка відпали б дуже швидко. Бунту, в разі розгрому флоту Америки, вона зовсім не боїться, бо Америка довго може боронитися далі на своїх великих землях, на котрих має все потрібне.
Одне тільки може зрівноважити сили Америки: Коли б до великої спілки проти неї прилучилася Німеччина з 70 мільйонами населення і зі своєю промисловістю та воєнною справністю. Що за те Німеччина схотіла б надто дорого, після всякої правдоподібності над тим призадумувалась Англія, котра не любить платити за непевне. А з другого боку й Америка застановилася над тим, що це дуже ризикована справа, їхнє суперництво з Англією. Так роздумували обидві сторони і згодилися на морську конференцію, котра якраз тепер відбувається в Англії, в місті Лондоні. На ту конференцію запросили й інші морські держави. Там мають вирішити багато справ, та головна справа буде між Америкою й Англією. Америка пропонує Англії, щоб та згодилася на рівність сил на водах, це значить, щоб обидві держави мали право будувати собі тільки воєнних кораблів аби їх сили зрівнялися з тим, що Америка хоче мати трохи більше від Англії 10.000-тонних кораблів, але визнала б для Англії більшість у менших суднах. Англія ще не сказала на це свого останнього слова, але здасться, що до якоїсь згоди прийдуть, бо обидві сторони хотіли б уникнути нових світових воєн і неспокоїв.
