Селяни СРСР пропивають майно, голод в Китаї, золото з могил
16.02.1930 | № 6- Українська справа в польському сеймі.
- В СРСР скасують усі церкви.
- Чикаго банкрутує
- Вже й в могилах на Радянщині шукають золото
- Селянство Радянщини проти нової панщини
- Китай гине з голоду
- Занепад вугільної промисловості в Великій Україні.
- Учителі стануть поштовими службовцями.
- 500 царських офіцерів під радянським судом.
- Мусять критися в печерах перед червоними катами.
Українська справа в польському сеймі.
День 8 лютого був у сеймі дуже гарячий. Насамперед були сутички між депутатами та маршалком сейму соціалістом Латинським. Дальші сутички були під час промови вшехполяка Гарнєвича, котрий українську справу в Польщі назвав „байкою", що на ній Польща все зле виходить. Проти різних його висловів голосно протестували українські депутати, перериваючи співбесідників. Коли ж говорив український депутат, то переривав йому окликом міністр. Так отже наради того дня щохвилини сходили до питання національних меншостей, а зокрема на положення українців в Польщі. Промовляло того дня кілька укр. депутатів з різних партій.
В СРСР скасують усі церкви.
В квітні відбудеться в Москві з`їзд на котрім будуть придумані способи, як ліквідувати всі церкви. Організує той з`їзд один з митрополитів "живої церкви". Сов. уряд готуэ окремий закон, котрий заборонить існування всякої церкви й усякого релігійного тов-а в СРСР.
Чикаго банкрутує
Друге найбільше місто в Америці і п`яте щодо величини місто світу Чикаго, як пишуть англійські часописи, є напередодні повного банкротства. Міські каси пусті, борги зросли в небувалий спосіб. Причиною є шкідливе урядування громадського уряду, що його посадник веде завзяту політичну боротьбу з міською радою. Вже від кількох тижнів місто не може добути грошей на важливі видатки. Магістрацькі урядники не дістали місячних платень. На позичку, що її розписало місто не вплачено ні цента. І банки відмовилися дати позички, бо політичне положення Чикага не дає забезпеки сплати.
Лютий 1930: Українська справа в польському сеймі. В СРСР скасують усі церкви. Чікаго банкрутує.
Вже й в могилах на Радянщині шукають золото
Писав колись Тарас Шевченко про Москалів ще за царських часів:
„Тепер уже заходились
„Древності" шукати
У могилах, бо нічого
Уже в хаті взяти".
Шевченко пише тут про розкопки в Україні в наукових цілях. Москалі робили такі розкопки, та як що знайшли не лишали в Україні, тільки вивозили в Московщину, в Петербург.
Був це грабунок, бо ці культурні скарби належали до України й повинні були переховуватися в київських музеях.
Та ще гірше, як за царату, роблять теперішні червоні Жидо-Москалі.
Все вже виграбували в людей, що тільки далося, чи то в поодиноких людей, чи то в товариств, чи в церков.
І нема вже що грабувати, люди ходять обдерті й голодні, а більшовикам грошей треба, о треба! На війну з релігією, на комуністичну пропаганду в чужих державах...
Та ба! На верха вже нема золота, а бодай дуже обмаль його.
Аж от пригадали собі більшовицькі комісарі, що з давних давен люди клали в могили померлим ці дорогоцінності, що їм за життя були дорогі.
Було так цілі століття, аж поки не взяли в свої кігті влади червоні царі.
„Від віків — так міркують собі червоні царі — назбиралися ось так у землі Росії й України велетенські маєтки в золоті, сріблі, платині й інших дорогоцінностях. Ці скарби то нове джерело майна й прибутку для радянської влади.
Крім цього певні більшовики, що не один, хоч стратив нерухоме майно, все-таки встиг сховати в землі перед ласим оком червоних грабіжників трохи майна або якусь дорогоцінну пам`ятку.
І видали декрет:
Кожен, хто подасть, де в землі закопані дорогоцінності, одержить до вісьмох днів від дня, коли ці скарби відкопають, четвертину їх вартості в натурі.
Так хочуть пекельні слуги нараз дві річи осягнути: і скарби дістати в свої руки й зовсім здеморалізувати, зіпсувати людей. При загальній нужді на Радянщині не один із розпачі вхопиться за цю роботу. І будуть доносити владі про те, де скрито золото. А за цим піде збезчещення могил, різні зради й підступи. Будуть кидати на певних людей різні підозріння, що ось то цей має закопані гроші й дорогоцінності, а цей знов знає, де закопані гроші й дорогоцінності, та як ворог червоної влади, не хоче сказати.
Таке буде! А крім цього не одна дорогоцінна пам`ятка минувшини пропаде в лабетах червоних катюг. Потайки вивезуть її за кордон й продадуть за добрі гроші, от хоч би багатим американцям.
Та найгірше з цього: деморалізація, зізвіріння, що буде наслідком цього більшовицького декрету.
Лютий 1930: На Радянщині шукають золото в могилах. Св. Отець про релегійні переслідування в СРСР. Потьомкінські села в більшовицькому пеклі.
Селянство Радянщини проти нової панщини
Розпорядження Радянської влади про комунізацію селянських господарств, що вводить щось в роді давньої панщини, не могло само собою подобатися селянам. Серед селян повстало велике невдоволення, що відобразилося у цікавий спосіб.
Селяни радянської Білорусі, що їх змушують переходити на т. зв. колхози, себто колективні (спільні) господарства, продають усю худобу й коні, ба й знаряддя господарські й гроші пропивають. Кажуть: „Не буде нам, та не буде й їм!“ З`їзд селян на т. зв. збірні точки пригадує часи мобілізації з великої війни. Селяни лютують до безтями, пропивають останні гроші й явно голосять, що в хвилі, коли прийде голод, утворять власну армію і „чорним прапором жалоби" накриють усю Росію.
Такі вісти надходять у Москву й із інших округів.
У зв`язи з цим відбулося засідання революційної воєнної ради, яка вислухала повідомлення Будьонного. Він заявив, що в червоній армії теж тепер не гаразд. Він заявив, що виступлення армії проти внутрішних розрух, може стати її поразкою.
А тим часом селяни осередніх губерній (себто справжньої Московщини) коли їх змушують переходити на комунальну господарку, нищать свої господарства й кажуть:
- Нехай нас харчують комуністи, та не агітаційними відозвами, бо буде зле!
А треба знати що москалі ще найбільш схильні до комуністичної господарки.
От, не залишиться нічого в кінці більшовикам, як покликати на поміч редакторів наших „Сельробів", „Праць", „Сил“ і інших, що других баламутять, а самі не хочуть закушати цього раю — не кортить навіть.
Лютий 1930: Стан українського шкільництва в Польщі. Селянство Радянщини проти нової панщини.
Китай гине з голоду
За три роки загинуло 10 мільйонів людей. Жалуються на Союз Народів.
Китайський уряд вислав відозву до всього світа.
В відозві пише, що три роки рік за роком був у Китаю неврожай і за цей час померло там із голоду 10 мільйонів населення, і ця сама доля жде незабаром дальші мільйони, коли зараз таки не дадуть Китаєві допомоги.
Справа голоду в Китаї тим сумніша, що є могутня інституція Союзу Народів, яка повинна б займатися долею голодних мільйонів у Китаю, що теж належить до Союзу Народів. Та на жаль Союз Народів не зробив цього досі. Хоч і були внесення, що домагались підмоги Китаєві, та статути Союзу Народів передбачають, що внесення треба подавати через уряди держав, та досі жодна держава не виступила урядово з таким внесенням.
Допомогти не так важко, коли зважити, що під впливом великого голоду і на Радянщині в роках 1921—22, викликаного теж неврожаєм, Європа сама, що боролася ще з воєнним лихоліттям, в розмірно недовгому часі організувала велику рятівну акцію коштом 42 мільйонів швейцарських франків. А Америка під кермом теперішнього президента Гувера одночасно зібрала й видала на ту ціль аж 60 мільйонів доларів.
Народний Китайський уряд вирішив звернутися депешею до президента Союзу Народів, щоб Союз Народів зробив рішучі старання щодо підмоги голодному Китаєві.
Справді Союз Народів повинен про це подбати. Тут замітимо, що перший поспішив із поміччю св. Отець, як про це ми давніше писали. Оповістили ми й подяки китайських достойників за цю щедру поміч св. Вітця.
Лютий 1930: Америка думає про війну. Китай гине з голоду.
Лютий 1930: Кулі які присипляють. Як повстають вітри та буревії.
Занепад вугільної промисловості в Великій Україні.
"Ізвєстія" пишуть: Положення на Донбасі після шахтинського процесу критичне. Частину інженерів розстріляно, другі сидять в тюрмах, інших - звільнено. Залишилися в копальнях лише робітники і комуністи. Технічний персонал, вихований уже в радянських школах, має обмежений практичний стаж. Техніки раз по раз тільки кочують, як робітники.
Лютий 1930: Занепад вугільного промислу в Україні.
Учителі стануть поштовими службовцями.
Польське міністерство пошт і телеграфів оголосило, що в поштових агенствах, де є слабкий рух, пошту мають вести місцеві вчителі та учительки за невелику винагороду. В такий спосіб хоче міністерство заощадити видатки на утримання поштових урядників, в такий спосіб побільшивши кількість агенств для потреб населення у віддалених околицях.
500 царських офіцерів під радянським судом.
З наказу ДПУ Менжинського поставлено цими днями перед судом 500 царських офіцерів за вороже ставлення до радянського уряду. Найбільше між ними морських офіцерів. Всіх обвинувачених чекає кара смерті.
Лютий 1930: Учителі поштовими урядниками. 500 офіцерів під судом. Український науковий інститут.
Мусять критися в печерах перед червоними катами.
В старовинному поганському Римі, перші християни мусили ховатися перед переслідуваннями за віру в підземних катакомбах.
Таке самісіньке діється тепер на Радянщині.
В Вятці замкнули більшовики церкву Воскресення Христового. Незабаром по замкненні церкви арештувало Д. П. У. (чрезвичайка) 23 людини, а серед них найвизначніших священників цієї місцевості та ігуменю монастиря.
Одного зі священників о. Григорія Попиванова звинувачують, що в своєму місті викопав катакомби, де потім відбувалися тайні богослуження на знак спротиву проти релігійних переслідувань.
В домі іншого священика сконфіскували друкарську машину, що на ній друкували летючки, вякій взивали до спротиву проти закриття церкви. Летючки ці розходилися по всьому місті.
Всіх судять за контреволюцію й їм грозить кара смерті.
От вам рай! Недаром різні виродки й вилюдки так нам його захвалюють — очевидно за гроші.
Лютий 1930: Мусять критися в печерах перед червоними катами. Боротьба за самоврядування.
Лютий 1930: Гуцульщина в обороні власного шкільництва. Збіжжеві резерви в Польщі.
Лютий 1930: Церковний та історичний календар. Що належить свідкові за страту часу.
Лютий 1930: Біржа. Політичний словник.
