Ким був і за що спалили Джордано Бруно?
09.03.1930 | № 9Цей сумної слави чоловік народився в Італії пиблизно 1550 року. В молодому віці вступив до монастиря проповідників (домініканів). Та скоро покинув монастир і почав вештатися по світі. Зразу пристав до протестантів, але в Женеві посварився з самим Кальвіном і подався до Франції. Там почав ширити нові наукові погляди, а що не вмів їх належно обосновувати, наразив собі тамошніх учених і мусив утікати до Англії. Але і там не загрів довго місця. Тоді пішов до Німеччини, а звідти повернувся до Італії. Тут знову почав ширити свої наукові погляди, але в той спосіб, що змішував їх з релігією. Одним словом почав ширити єресь.
Був у середних віках такий звичай, що духовна влада віддавала впертих єретиків, всяких чарівників та ворожбитів, що спекулювали на темноті народу, в руки справедливості. Жорстокі тоді були часи і жорстокі суди! Тодішня судова процедура послугувалася при зізнаннях тортурами (муками). Жорстока була також кара смерті. Найчастіше засуджених палено на вогнищах. В різних європейських країнах справи єретиків судили окремі трибунали т. зв. інквізиції. Така то інквізиція судила також в Римі єретика Джордано Бруно і спалила його 1600-го року на вогнищі.
Вороги християнства не минають ніколи нагоди підривати, де тільки можна, авторитет католицької Церкви. Наші доморослі радикали також не хочуть стояти позаду і користаючи „з нагоди 330-літної річниці спалення Джордано Бруно", позичили собі для читачів свого „Гром. Голосу" статтю якогось Круга з іншої соціалістичної газети. В тій статті автор називає Джордана Бруно „свободлюбивим генієм", якому „затісно стало у світі середновіччя, коли до його серця застукала наука Коперника" та одним „з найліпших людей і найбільших філософів".
Чи справді такий був Джордано Бруно, яким роблять його соціалісти, а за ними и наші радикали? Справа мається якраз навпаки. Про Бруно була б і пам`ять загинула, коли б у найновіших часах вороги Церкви і християнства не були взяли собі його за свою зброю. Зате учені, що займалися його особою, цінили його як ученого дуже низько. Критичний дослід його писань уже давно скомпрометував його не тільки в очах учених, але і в очах віруючих. З його писань виходить, що всі релігії не виключаючи християнської, є фальшиві. У своїм творі „Spaccio della Bestia trionfante" представляє Бруно релігію, як „тріумфуючу скотину", яку треба поборювати і нищити. В іншім творі („De Monade, Numero et Figure“) висміює св. Письмо, зогиджує Ісуса Христа і ширить науку пантеїзму. В науці про Бога йде за поганськими філософами стоїками і ширить погляди наближені до буддизму.
Навіть протестантські учені й недовірки (Брукер, Спавента, Байї), кажуть, що сам Бруно не розумів того, що писав, та що це був бутний новатор, котрого впровадила в блуд його уява.
Отже не за „науку Коперника", а за ложну пропаганду в справах науки св. Церкви суджено Бруно. А з наукою Коперника була інша справа. Та наука в тодішних часах не була ще обгрунтована. Проти неї виступав у першу чергу тодішний учений світ. Церква тільки берегла, щоб її діти, заманені новою наукою, котрої при тодішнім її стані не могли як слід розуміти, не сходили з дороги Божої Правди.
Коли однак пізніше нова теорія дозріла, коли знайшлися докази на її можливе обгрунтування, тоді Церква не мала і не має нічого проти неї. Бо правди науки мінливі: сьогодні „панує" така теорія, завтра вона повалена і приходить інша. Коли помилялися тодішні вчені, то і нинішні знають, що також Коперник в не одному помилявся. І нинішні учені, коли б сміялися з Коперника, повинні пам`ятати що й з них самих також можуть колись сміятися їх наступники. Наука ж не стоїть на місці, а розвивається і зміняється. Це знак, що вона недосконала, бо і розум людський недосконалий. А правди Божі вічні, незмінні, бо досконалі. Хто на основі тої крихітки недосконалого людського знання хоче змінювати вічні, незмінні Божі Правди, той опиниться в таборі ворогів Церкви.
До того табору тягнуть і наші радикали. Ми спинилися на них тому, що є в нас люди, котрі того рода пресу вважають „менше лівою" отже „менше шкідливою". Як сильно вони помиляються!
Бо в дійсності така преса більше шкідлива від найлівішої з лівих. Тому більш шкідлива, бо вживає хитрих „прийомів", бо свою руйнуючу роботу робить в ім`я „патріотизму", або під покришкою „науки і розваги" для українського працюючого народу. Саме така преса з такою „наукою", а не найлівіша, привела на світ в Росії й в Україні варварський більшовизм. І даремне відпекуються радикали від комуністів. Вони більші їх служаки ніж сельроби. Бо „Гром. Голос" просунеться і там, звідки „Сельроба" викидають, просунеться, як „менше шкідливий".
