Сибірська каторга 1863-1869: спогади про етапи
Wspomnienia z powstania styczniowego i sybirskiej katorgi 1863-1869 Leonard Mężyński
18 грудня ми прибули до Тобольська, першого губернського міста в Сибіру. Ми були поміщені у так званій «пересильній» в`язниці, капітан, себто наш командир, заплатив нам залишок «кормового» до 25 днів, не дивлячись на те, що наша поїздка тривала лише 13 днів. Тут дізналися також, чому ми так надзвичайно швидко були доставлені з Москви в Тобольськ, а саме бо жандарми не отримували «кормових» так, як ми, щодень, лише від подоланих "вьорст", тому вони чим більше "вьорст" в день долали, тим кращу мали дієту; тому мабуть назад теж їхали так швидко, як було можливо.
У Тобольську ми дізналися, що залишимося тут на декілька днів, і що з Тобольська розпочнемо подальшу подорож пішки етапами.
У Тобольську згромаджувались засланці зі всієї європейської Росії і тільки тут формувалися партія від 200 до 400 людей і певного чітко означеного дня висилано їх в пішки по етапу та етапним порядком.
В цьому місці я повинен прояснити, що це насправді означає «подорож етапами» про які всі в Польщі чули і говорили, але докладно знає, що це таке, лише той, хто сам його відбув.
Отже при головному шляху, починаючи від Москви до Нерчинська (в східній частині Сибіру), було побудовано, власне ще за часів Петра Великого, в`язниці з дерева на станціях на відстані 20 до 35 "вьорст" одна від одної. Ці в`язниці бувають двох типів: одна менша, з чотирма «ізбами» навколо оточеними частоколом майже шість метрів висотою, в середині якої від фронту розміщена міцна брама, а поруч недалеко знаходиться другий будинок, так звані «казарми для війська» і це називається "пів-етап". Тут партія засуджених, що складається як мінімум з 200 чоловік, в супроводі десятків солдатів піхоти і близько 20 козаків зі своїм «камандіром», себто офіцером, тільки ночують; і тут же ж по неї приходить свіжий конвой з наступного етапу, який приводить з собою партію засланців, що повертаються («обратных») або рекрутів до Росії, які також на пів-етапі в окремій «ізбі» ночують. Так, що на пів-етапі ночує власне дві партії: одна засуджених, а друга тих, що повертаються, або рекрутів та, зрозуміло, два конвої. На наступний день конвой, який привів партію засуджених, бере партію «обратных» і, повертаючись назад, відводить їх до себе, в той час, як колона наступного етапу, який супроводжував партія повертаючих, забирає партії нових засланців і веде їх уже до себе на наступний, але уже «етап», який побудований так само, як пів-етап з дерева, але трохи більший і більше має довкола подвір`я, яке також оточене довкола високим шпичастим частоколом. В передній частині стіни частоколу знаходиться велика дерев`яна будівля, в якій одна половина повинна залишитися для «командіра», тобто офіцера навіть рангу капітана; у другій половині знаходяться казарми для ста постійних солдатів. З солдатів тих живе тут лише невелика частина неодружених солдат ( «халастих»), а інші, набагато більша частина одружених мешкає в «дєрєвні», де всі мають свої господарства, а оскільки з кожної партії мають досить пристойний дохід, тому ведеться їм тут дуже добре. На цей час усі солдати були вже в старшому віці, мали принаймні 20 років служби і майже кожен з них відбув Кримську війну.
Гарнізони ці на етапах були постійними. Партія, припроваджена на етап, має тут цілий день відпочинку, а наступного дня відправляється партія знову на пів-етап; по неї приходить конвой з наступного етапу і так до нескінченності, аж до кінця. Кожен засланець стогне, аби навіть в найгірше, але прибути постійне місце. Подорож етапами повинна проходити так само регулярно, як найкращий годинник, жодна партія не може залишатися на місці довше, ніж передбачено, навіть якщо б були найбільші завірюхи або морози, тому що тоді наступна партія натикається на неї, і там буде перенаповнення і розгардіяш на подальших всіх етапах. Зрештою через одічне управління цим процесом було б це навіть неможливо.
І тільки навесні, коли величезні річки сибірські скидають свій лід, що тримає від двох на чотирьох тижнів, і осінню, коли річки замерзають, в цей час через ці річки не можна переправитись. Настає тоді так звана «вєсньовка» або «осєньовка», що означає: командир останнього перед річкою етапу, побачивши, що партія більше не перетне її, телеграфує до всіх етапів, щоб зупинити партії на місці в результаті чого всі партії зупиняються на тому етапі, на якому їх застала депеша і так аж до часу, доки знову не надійде депеша, що просто зараз треба рухатися. Цей порядок триває протягом віків. На таких «вєсньовках» і «осєньовка» етапи втрачали найбільше засланців через голодний тиф та інші хвороби, що іноді партії зменшувалися до половини
Я сказав "через голодний тиф", тому маю це пояснити. Як я вже згадував вище, етапи будувалися ще за Петра Великого, природно, і "їжа" для засланців також повинна була бути встановлена ще в той час, і величина того кормового була встановлена для кожної губернії індивідуально: в Тобольській губернії 7 копійок, Красноярській (Єнісейськ) 3.5 копійки і Іркутській 4.5 копійки.
У другій половині минулого століття важко було часом за ці гроші купити один фунт хліба, а зараз, коли така «вєсньовках» і «осєньовка» зустріне партію в незалюдненому степі, лісі або якомусь бідному селі, то і кілька днів не було нічого, щоб поїсти, особливо, коли солдатки, які здебільшого засланців забезпечували їжею на етапі, підвищили ціну на поживу. Тільки в середині 1864 року, коли вже явно забагато засланців померло з вище перелічених причин, збільшили «кормові», і то таким чином, що засланець з стану «непривілейованих» отримував 10 копійок щоденно, в той час як засланець з стану «привілейованих» 13 копійок на день на їжу, і це вже незалежно від губернії.
Коли партія ввійшла на подвір`я і замкнуто браму, стає вона на подальшу «повєрку» (перерахунок) та інші церемонії, не скрізь однакові, після цього всього відкриваються двері етапу. Тоді всі намагаються штурмом отримати собі якесь сяке таке місце для спання, щоб у разі надзвичайного переповнення не спати сидячи чи навіть стоячи, а найголовніше, щоб це не було місце поруч із «парашею».
Мушу тут зазначити, що постійні армійські гарнізони на етапах є лише по Іркутськ; далі є лише етапи, а засланців ескортують солдати чи козаки з міста до міста. Навіть нашу партію, що складається з приблизно 30 засланців, ескортовав поза Іркутськом лише один козацькій підофіцер, обов`язком якого було везти наш папери («бумагі»), гроші («кормові»), старатися добути візки та житло, і всіх нас доставити до найближчого міста.
Проте потім вийшло, що це ми його, насправді, мусили пильнувати, щоб не загубив наших «бумаг», не пропив наших кормових грошей і взагалі сам по собі десь не згинув поставивши нас в положення, з якого немає виходу…
