Загибель радянського села
16.03.1930 | № 10Німецькі часописи докладно описують сучасне горе селянства на Радянщині. Німці мають дуже добрі відомості. Мають перед усім людей, а з них треба назвати в першу чергу Павла Шефера з „Вегliner Tageblatt“ і проф. Отона Авгагена — котрі добре знають Радянщину, котрі були там після війни довгий час і тепер повернулися звідти. Годі не вірити тим людям, тим більше, що їх повідомлення підтверджують і наші земляки, котрі недавно повернулися з Радянщини та яких віродостойність є безсумнівна.
В житті села під більшовиками можна відмітити три періоди. 1-ший період це часи революції, 2-ий — це часи Леніна або т. зв. „НЕПу", та 3-ий — це нинішний.
Одразу після революції селян пограбували. Так як пограбували буржуїв, купців, промисловців і фабрикантів. Це значить: у них забрали все за винятком того, що було необхідне на прожиток і на засів. Наслідком політики того періоду була руїна радянського хліборобства.
Коли Ленін запровадив „НЕП“ (нову економічну політику), селянам дали деяку пільгу. Дозволили їм на право власності під умовою, що будуть платити податки чи то в натурі чи грішми. Хлібороб відітхнув і забрався до роботи.
Але після Леніна прийшов „цар“ Сталін. Цей знову натиснув на хлібороба. Весь збір має селянин віддати державі, залишивши для себе тільки те, що потрібно на виживання і на подальшу продукцію. Для цієї цілі в кожному селі збори, сформовані з самих большевиків, встановлюють скільки жита чи вівса має дати громада і назначають, скільки кожен господар має дати. При тому діються нечувані речі. Проф. Авгаген подає такі випадки: Господар зібрав 50 пудів збіжжя, а збори призначили йому доставити 130 пудів. Інший найняв собі наймичку і зібрав 900 пудів. Його збори признали „кулаком» і наложили йому 1200 пудів. Дуже цікава ще система доходового податку.
Коли приходить час платити цей податок, є дві можливості: Або селянин заплатить усе, а тоді на другий раз „оподаткують" його ще вище. Або не дасть нічого, а тоді наложать на нього кару рівну 5-кратній вартості несплаченого податку. Коли не заплатить кари, в нього заберуть усе й виженуть з хати, його грунт прилучають до „колгоспу", тобто до спільного господарства, де паном є держава, а люди її рабами.
„Так згодом — пише проф. Авгаген — соціалізують усі грунти і нищать одиничні господарства. Минулого 1929 року так пограбували і вигнали 750 000 господарів з їх родинами. А тим часом загальна хліборобська продукція падає. Ніхто не хоче працювати в державних „колхозах", в багатьох околицях нема вже чим жити, нема чим кормити худобу. Кожен день, невпинно веде до катастрофи".
Коли наступить та катастрофа, не можна предбачити. Ще в 1855 р. французький історик Мішлє писав: „Кожна людина на Заході вірить у що-небудь; ніколи душа не є порожня. Але в тій Росії темній і варварській, де удержують порожнечу духу, коли людина почне чим раз більше сумніватися, то ніщо її не стримає. Тоді мали б ми жахливий вид демагогії безідейної, безпринципної, безоглядної. Народ цей посунув би на Захід, сліпо як загальванізований труп, котрий б`є і може ще вбити!.. Хто врятує Росію перед цією пекельною загибеллю, а Європу від невідворотності знищити того п`яного й божевільного велетня?"
