"Світоглядні перлини Української Національної Ідеї". Сторінки з книги
Частина Четверта Ця книга була перевидана у Києві, на початку 2020 року, Народним художником України, незалежним істориком, філософом і поетом Сядристим Миколою Сергійовичем. Видання можна придбати в Музеї мікромініатюри, де зберігаються роботи Майстра, за адресою вул. Лаврська, 21 (Національний історико-культурний заповідник Києво-Печерська Лавра).
***********************************************************************************
"...Українська нація, відповідно й українська людина, позначена надзвичайною скромністю. Саме ця особливість має подвійний результат: а) високу шляхетність; б) велику вразливість у міжнаціональних, міждержавних стосунках (вороги успішно користуються українською добротою і скромністю, віднімаючи у неї території, матеріальні та духовні цінності).
Нація, яка перебувала 350 років під пресом нищення, потрапивши в систему так званої державної незалежності і фальшивої демократії, не може виконувати свої функції як повноцінна етнічна спільнота. Вона хвора. Окрім того, їй, цій нації, влада свідомо не давала будь-яких шансів для оздоровлення і можливостей проявити себе, як політичну силу. До того додалася злодійська фраза так званого президента України Л. Кучми про те, що українська ідея не спрацювала.
Окрім того, значна частина українства хворіє устремлінням мати все і негайно. Найтяжчого удару (1991 - 2011) українській нації нанесено позбавленням права на ідентичність. Окрім усього цього нація залишилась без свого лідера.
Українство на своїй землі, під привабливими гаслами демократії та лібералізму потрапило практично в апартеїдну систему, у гетто, у резервацію, де його цькують, не дають слова сказати. Звинувачуване в усіх смертних гріхах, українство ( у частині антиукраїнства) починає вірити в усі інсинуації, вважає себе неповноцінним, готове служити "барину", щоби він змилостивився - і не позбавив шматка хліба. Українському народові надані широкі можливості помилятися, і не дано жодного шансу виправляти свої помилки. Обрали шахраїв-депутатів, антиукраїнських президентів, а відкликати їх неможливо. Це шлях до самознищення.
Апартеїдна форма дискредитації української нації має російський (не південноафриканський) варіант. Цей варіант був створений ще Леніним. Він сказав: "Дайте українцям десять мов, але не давайте їм влади". Російські "ревізіоністи" Леніна удосконалили форму апартеїда тим, що позбавляють українців як мови, так і влади.
Це - латентна форма апартеїду. Зовні нібито немає ніякої дискримінації - є Конституція, є виборча система - усі громадяни мають рівні умови. Насправді, подивіться статистику етнічного складу Верховної Ради 1991 - 2011 років і ви побачите, що там українці практично відсутні. Саме тому в Україні занепадає українська мова, а про управління державою титульною нацією мова зовсім не йде.
Додамо, що проти південноафриканського апартеїду боролися численні міжнародні правозахисні організації. Проти дискредитації українства в Україні жодна міжнародна організація слова не сказала.
Більше того, жодна політична сила так званого патріотичного змісту про дискредитацію українства в Україні також не сказала жодного слова. Звідки ж візьметься міжнародна підтримка? Її не доводиться чекати.
Треба сказати, що епіцентром антиукраїнства в Україні, як не дивно, з самих початків незалежності стала Верховна Рада України. З одного боку, депутати постійно демонстрували свою професійну непридатність, а з іншого - непатріотичність до держави, якій вони присягалися служити. Існують свідчення, що більшість депутатів ВРУ мають подвійне громадянство - паспорти іншої держави у їхніх недоторканих кишенях. На думку народного депутата від Криму Р. Чубарова, у Верховній Раді 70% депутатів мають подвійне громадянство. Від такої законотворчої установи можна чекати тільки зла.
Антиукраїнство являє собою особливо небезпечну категорію людей, які не мають нічого святого як у міждержавних, так і в людських стосунках. Антиукраїнство розколює єдність українства, творить конфлікти, сварки, руйнує конструктивні проекти, творить враження, що українство - бездарна людність, яка не має права на свою самобутність, на власну державність. Хвиля за хвилею накочується ідейна диверсія, що української нації не існує.
Ця тема має два виміри: політичний і науковий. Політичний вибір - вимір сильної, як правило, несправедливої сторони. Це агресивний вимір, який не дає можливості дивитися на проблему з іншої позиції. Науковий вимір - це об`єктивний, справедливий спосіб встановити істину.
Боляче спостерігати, як українців позбавили умов самоорганізації, позбавили їх права у незалежній державі будувати своє життя за своїм світоглядом, своїми законами, самим вирішувати свою долю і доводять їх до стану самоліквідації, самознищення. І щоб цей біль не переріс у прагнення вдатися до самосуду, треба поставити це питання на наукову основу.
Російська влада в Україні до 1991 р., а потім російське втручання у внутрішні справи України утворили в Україні у к р а ї н о ї д н е плем`я, яке метою свого життя обрало зраду батьківщини, рідних батьків, усього українського. Це ті, які за шмат гнилої ковбаси, у них хоч матір попроси - віддадуть. Не обійшла ця біда і "золотопогонників" (генералів, дипломатів, державних діячів...), "титулованих" українців (академіків, докторів, кандидатів наук, професорів, доцентів...). Це ті, які зомбують неспокушені душі "простих українців" словами про те, що ніякої української нації у світі не існує, українська мова - зіпсована полонізмами російська мова, що української держави ніколи не було, а теперішній стан - повне непорозуміння, яке треба негайно ліквідувати. Таким є антиукраїнство.
Нація виправдовується "в усіх гріхах", тратить на це свої інтелектуальні та енергетичні зусилля, а "віз залишається на місці".
