"Світоглядні перлини української національної ідеї". Сторінки з книги
Частина п`ята Автор - харківський професор Белебеха Іван Олексійович, доктор економічних наук
Ця книга була перевидана у Києві, на початку 2020 року, Народним художником України, незалежним істориком, філософом і поетом Сядристим Миколою Сергійовичем. Видання можна придбати в Музеї мікромініатюри, де зберігаються роботи Майстра, за адресою вул. Лаврська, 21 (Національний історико-культурний заповідник Києво-Печерська Лавра).
****************************************
Розділ 2. Існуюча модель держави в Україні.
<...> За усіма міжнародними мірками, часу в нашої влади було цілком достатньо, щоб віднайти центральну лінію поведінки (тобто осмислити національну ідею) та утвердити її в суспільстві й державі. Саме тому, не вдаючись у глибоку історію, розглянемо у контексті обраної теми ті біди, які покрили сучасну українську державність з вини "штатних патріотів" при владі.
До влади в Україні, як відомо, прорвалася зграя олігархів, а "матір`ю" псевдодемократії та безглуздої ліберизації стала Верховна Рада України, яка ухвалила антинародні закони з так званої приватизації-прихватизації. Народну власність за цей час було розграбовано на користь малої купки кланів. О. Пабат, кандидат на посаду Президента України (2010 р.), у своїй передвиборній програмі пише: "Ми самі ледь жевріємо, щоб забезпечити процвітання 50 найзаможніших родин!" Додамо від себе, найзаможніших родин в Україні, а не деінде! Борис Олійник вважає, що "100 (сто) наших багатих сімей володіють майже половиною національного доходу" (газета "Буковина" від 15 квітня 2008 р.). Й. Вінський стверджує: 170 сімей (в Україні - І.Б.) володіють 2/3 національного багатства України.
Запитуємо окремі фрагменти програми кандидата на посаду Президента України (2010 р.) Олега Рябоконя в контексті характеристики сучасної владної системи в Україні. "Сьогодні ми раби у власній державі. <...> Система влади настільки всеохопна, що людина й кроку не може зробити без держави. Коли ви хочете щось зробити, з`ясовується, що існує безліч правил і норм, які виконати просто неможливо. Вам дозволять працювати, але ви завжди будете "винні" за правилами ситеми, а отже - контрольовані. У цьому і полягає суть системи тотального контролю та впливу.
Ця система стосується всіх без виключення - і багатих, і бідних. Люди намагаються уникати труднощів, тому підкоряються правилам системи. Це, в свою чергу, призводить до того, що повністю деградують і висміюються такі риси, як гідність, служіння людям.
Система весь час змушує людей іти проти своєї волі та совісті. Людина конфліктує сама із собою. Це робить її нещасною. Як результат - нещасні родини, зростання наркоманії й алкоголізму, секс-рабство, вимирання населення. Суспільство, в якому процвітають такі "цінності", приречене. Більше того, ця система приречена економічно. Ми не платимо податки, а ті, що платимо, розкрадаються можновладцями - у повній відповідності до правил системи! Ми платимо хабарі, але ж вони не використовуються на розбудову державних благ. Усе це заважає розвивати національну державу: не будуються дороги, не підвищуюються справжні зарплати... Наука, освіта, спорт, армія і охорона правопорядку - усе в занепаді саме з цієї причини. Не вірте тим, хто каже, що в нашій державі буде краще за існуючої системи - це просто неможливо! <...> Система влади в Україні приречена. Вона тріщить по швах, вже найближчим часом розвалиться.
Політико-економічна система цілковито вичерпала себе і перебуває у конфлікті з суспільством. Зараз, підкоряючись законам самозахисту, вона намагається закритися від впливу громадян, встановити максимально можливий контроль за ресурсами, що весь час зменшуються.
Станом на 2011 рік Україна являє собою розвалину. Український нарід, стрижнем якого є українська нація, не знає, як має розвиватися Україна в державному, політичному, економічному, національному, світоглядному, релігійному напрямах на близьку і далеку перспективу. Ніхто не знає, <...> бо немає стратегічних поглядів, обгрунтованих прогнозів. Використовуючи важелі влади, кланово-олігархічна зграя у ВРУ ухвалила такі закони, які дозволили безкарно привласнити заводи і фабрики, землю та засоби виробництва. Це призвело до того, що регуляторні впливи державного механізму на промислове та сільськогосподарське виробництво вкрай звузилися. Ні стратегічні плани, ні поточні проблеми держава вже не може ставити у своїй діяльності, бо приватний сектор її не допускає туди. Україна втрачає можливість утворити замкнені цикли з найважливіших видів продукції, і цим самим закриває собі шлях досягти високого рівня розвитку, стати на один щабель із процвітаючими країнами.
Існуюча державна влада за формою демократична, за змістом - антиукраїнська, тоталітарна. Вона не мала і не має наміру доручати народові управляти державою, бо тоді настане крах олігархам, земельним феодалам, злодіям у законі та беззаконні. Нинішня українська влада - жорстокість нечесних людей, які бояться розплати за свої злочини перед народом.
Саме тому, прикриваючсь демократичними хитрощами, сучасна влада дає дозвіл українському народові "брати участь в управлінні державою" шляхом голосування на виборах. Але навздогін за правом голосування послала армію злодіїв-спокусників із торбами гречки, пляшками пива, горілки, невеликими гривнями, щоб підкупити злиденних, а тому несвідомих українців, схилити їх до голосування за відвертих і прихованих ворогів України.
В Україні налічується більше сотні політичних партій, але справжніх патріотів серед них можна перерахувати на пальцях однієї руки. Велика місія - продукувати патріотизм - належить націоналістичним партіям, але вони поки що не демонструють активної діяльності на цьому поприщі. Вони поміж себе доводять, хто з них більший патріот України, звинувачуючи один одного у недоліках. Там, де треба рятувати сучасну Україну загальними зусиллями, давати їй дорогу у майбуття, українські націоналістичні партії не знаходять поміж себе спільної мови, не об`єднуються, виходять в нарід роз`єднаними, що послаблює нашу спроможність захищати себе від ворогів, руйнує народний патріотизм.
Якщо оцінювати правозахисні органи, то типовий взірець правоохоронця сучасного періоду явив перед світом суддя Зварич зі Львова. Це віповідь на всі запитання стосовно правоохоронних структур та їх служителів. Система прогнила зверху донизу. Потребує докорінної реконструкції. Де вже тут до патріотизму, до правди, до елементарної справедливості! Хабарництво, корупція не тільки збіднює країну, державу. Це лихо, яке руйнує найцінніше - людську порядність, чесність, духовність. Держава без народовладдя.
Великий бізнес - це бізнес утаємничений, а тому, треба думати, нечесний. Там "крутяться" великі гроші та рейдерські проекти. В Україні - це бізнес або російський<...>, є якась частина американського, західноєвропейського бізнесу. Іноземці не будуть продукувати український патріотизм. Українців у великому бізнесі практично немає. Якщо ж там десь є один чи кілька українців, то вони "погоди не роблять". В Україні "править бал" не нарід, не держава, а приватний великий бізнес. Це вкрай несправедливо!
Малий і середній бізнес перебуває під пресингом великого бізнесу та рекету. Бізнесова сфера ще не потрапила під вплив українського патріотизму.
В Україні за останні роки створено багато громадських організацій різного ідейного спрямування. Їх так багато, що вони постали уже не десятками і не сотнями, а тисячами. Ніхто їх не контролює, не цікавиться їхньою діяльністю. Серед цієї безлічі функціонують і так звані козацькі формування. Це дитячі (або замасковані під них) ігрища дорослих, а то й похилого віку людей. Зодягнені в в російську козачу уніформу з погонами, великими зірками на них, вони удають із себе українське козацтво. Кукольне козацтво. Окремі дідусі, не вміючи зв`язати докупи двох слів, носять погони генерал-полковника тощо. Демонстративно паплюжаться український патріотизм, сама ідея захисників Батьківщини.
Українське козацтво ніколи не мало погонів, єдиної уніформи, але було наповнене високим духом українського патріотизму. Саме цього духу і не містить у собі оце декоративне, театралізоване козацтво, яке не має жодного стосунку до честі й гідності реального козацтва. Зате в цій оперетковій масі сидять реальні вороги української незалежності. Це відкриті, неприховані російські козацькі формування практично по всій території України. <...>
Не можна обійти мовчанням питання самоорганізації населення, яке є складовою частиною самоврядування. В Україні практично відсутня система самоорганізації населення. Закон про органи самоорганізації є (2001 р.), а самої діяльності населення по наведенню порядку, по ліквідації негативних і незаконних явищ у межах територіальних громад, ще немає. Сутність самоорганізаційних процедур полягає у тому, що нарід у цілому через місцеві територіальні громади (сіл, селищ, міст, районів, областей) має брати участь в управлінні державою, країною, краєм, містом, селом. Саме тут, у територіальних громадах, має плекатися патріотизм місцевий і загальний та захисний щит від грабунку майна, землі, духовності. Енергія народної маси не стала джерелом широкого поступу України до процвітання.
Вибори 2010 р., як і всі попередні, показали, що, незважаючи на підкупи і фальсифікації, український нарід тягнеться до справедливої та сильної української влади. Де в Україні та сила, яка здатна поставити її на місце, усунути несправедливість існуючої держави? Така державно-політична сила іменується українською нацією. Вона ще не сказала свого слова.