Ave caesar!
Morituri te salutant!
Не рівними легіонерськими квадригами, але й не варварським стадом (бо вже навчені!) виходять гладіатори на сцену амфітеатру. Вони йдуть на вірну смерть! Ось імператорська ложа – остаточний і невідворотний перст судьби, що перевернутим догори великим пальцем дарує життя, а ледь похиленим у недбалому русі – забирає на утіху юрмиськам, спраглим хліба й видовищ… Суворий безжальний Рим із законом, який ліг в основу сучасної європейської юриспруденції; із взірцями античного мистецтва, простими й глибокими у своїй довершеності, із обов’язковим мімезисом і катарсисом; із легіоном богів, божеств, титанів – складною, по-дитячи фантазійною міфологією…
І фігура непроминальна в історії Риму, овіяна легендами навіть більше, ніж Геракл, Ясон, Еней, та й безпосередні засновники Риму – Ромул і Рем, так би мовити, primus inter pares. Так, Цезар був і залишиться першим серед рівних по величі й славі героїв та імператорів Риму. Цезар, про якого казали, що він одночасно може робити декілька різних справ, і то не механічних!, а потребуючих пильного розумового втручання! Імператор, який зміцнив і максимально розширив володіння Риму. Чоловік, якому дарувала своє кохання на єгипетському ложі сама Клеопарта. Людина, яку підступно зрадили найближчі і найвірніші товариші, заздрячи славі й визнанню…
Кожна пара очей з надією впивається в імператорське обличчя… А раптом саме його помітить Цезар, а раптом саме його привітання розворушить щось у його душі й не дасть скарати на горло того, хто понад усе прагне жити – вижити – проіснувати у цьому світі ще хоч би мить. Звідки знати обмеженому варварові, що видовиська амфітеатру – це усталена парадигма, закрита система, і Цезар – не керуючий, ні, зовсім ні, він також підпорядкований! Він виконує волю сліпих у прагненні звірячого задоволення мас. Не може він підняти свій перст догори, якщо натовп реве «убий»! Він ладен принести у жертву будь-кого, аби лишень не втрати владу, аби уповні насолодитися нею, упитися по вінця. Бо за філософією гедонізму, сповідуваною у Римський імперії, усе життя має бути підпорядковано пошукові й втіленню задоволень, тільки таке життя й вартісне, бо воно одне й лише раз проживається людиною. А чи є вище задоволення за владу?
Слава тобі, Цезарю! Ті, що йдуть на смерть, вітають тебе!
Салат «Цезар»
Із усіх відомих мені салатів цей, мабуть, робиться найшвидше. Дійсно є дуже смачним. Його із задоволенням їдять навіть вередливі дітиська, яким зазвичай дуже важко догодити, через те, що у склад «Цезаря» входять сухарики.
Склад:
- 1 упаковка сухариків, все одно чи житніх, чи пшеничних (за смаком), можна, звісно, зробити й самому, якщо є час і натхнення, а ще хоча б 1/3 батона (порізати його скибочками, розкласти на противні й відправити до духовки на 5-10 хвилин);
- 300 г твердого сиру;
- 1 середня пекінська капуста;
- декілька зубчиків часнику;
- майонез;
- 300 г креветок, які можуть бути, як заморожені, так і консервовані, або ж 300 г відвареного курячого філе – вибираєте на свій смак, що більше полюбляєте – морські делікатеси чи ніжне м’ясиво.
Отже, беремо пекінську капусту, миємо її і ділимо на листки. Листки капусти нарізаємо на не малі, а такі десь середні квадрати, намагаючись не дуже використовувати осердя і корінець листка, твердуваті на смак. Далі ріжемо сир і філе (якщо ви вибрали його) на великі шматки. Відкриваємо креветки (якщо надали перевагу їм) й сухарики. Все перемішуємо у великій мисці із майонезом, додаємо почавлений часник, але якщо присутні креветки, то не варто. Перекладаємо у святковий салатник. Смачного!
