«С@мотність у мережі» Януша Леона Вишневського
«Мені зараз так погано, що я хочу це комусь розказати. Це має бути хтось чужий, хто не може мене зранити. Нарешті для чогось згодиться цей Інтернет», - саме з цих слів головної героїні, кинутими наосліп у межі всесвітнього павутиння, розпочинається віртуальне кохання, яке сьогодні, у добу після НТР, не є чимось незвичним, кохання, яке для багатьох людей, позбавлених звичайного спілкування, справді стає реальним. Історія взаємин, що її оповідає у своєму романі Я.Вишневський, не є чимось новим, або сенсаційним у розумінні природи кохання. Безумовно, новим, тим, що привабило мільйони читачів за якихось десять років існування твору, є саме технічні можливості сучасності, приголомшуюча технізація людських взаємин – кохання, отримане електронною поштою, пробуджене в чаті, існуюче в ICQ.
Так само новаторським і сучасним виглядає й часопростір роману. Вишневський у властивій новітній літературі формі довільно змішує сьогодення й часи існування комуністичної Польщі; його герой – поляк за походженням – стає ніби громадянином світу, його біографія пролягає не рівним пунктиром із пунктами перебування у Дубліні – Новому Орлеані – Мюнхені – Нью-Йорку – Парижі – Варшаві. Якуб, а саме так звуть головного героя, тут і скрізь, але, найголовніше, він – віртуалізований, бо живе в Інтернеті. Справді, Вишневський цілком свідомо містифікує й ідеалізує свого героя. Якуб набуває всіх рис героя-деміурга, улюбленого персонажа романтичного ґатунку. Такий герой завжди й всюди вивищується над оточенням завдяки переважно вродженим рисам і ознакам, і члени соціуму, в якому він перебуває, приймають і підтримують такий стан речей, може, не до кінця розуміючи природу цього феномену. Таким є Якуб, він унікальний від народження, ще зі школи, із університетської лави (до речі, завдяки винятковим розумовим здібностям – вчиться у радянській Польщі на двох факультетах), одним з перших потрапляє за обміном вчитися до Дубліну, далі – у докторантуру в Америку. Герой Вишневського, безумовно, обраний, але, як кожен деміург, оповитий ореолом трагічного – йому фатально не щастить у коханні… В одному із прощальних листів до героїні Якуб напише: «Чому мене всі покидають? Чому?!». На це риторичне питання відповідь має дати епоха постмодернізму, філософія якої заперечує саму можливість досягнення гармонії, щастя, просвітлення; у сьогоденні, коли всі ціннісні орієнтири й приписи моралі знівельовано щастя й кохання як онтологічні категорії є просто неможливими. Хіба що на якусь надзвичайно коротку мить, що, власне, й демонструє письменник у своєму романі.
Таких митей кохання у житті Якуба всього декілька. Це його перше трагічне кохання до німої дівчини Наталі («Вказівні пальці обох рук двічі під ключицю, потім двічі до співрозмовника – «Я кохаю тебе» - мовою глухонімих»), після загибелі якої герою довго сниться один і той самий сон: він бачить своє замерзле синьо-багряне серце. Жити несила, але він живе. Зустрічає англійку Дженніфер, яку «Він не кохав. Тільки дуже любив й дуже прагнув. Може, тому їм було так добре разом». І, звісно, головна героїня твору, останнє справжнє кохання Якуба, просто жінка, жінка без імені, без конкретної біографії, жінка з Інтернету. Цим письменник ніби підкреслює і увиразнює ту істину, що скільки б не було у кохання імен, уточнюючих деталей, суть його від цього не зміниться. І ще одне – справжнє кохання не знає кордонів і умовностей, воно з’явиться із морського дна, постане з монітору комп’ютера. З ним неможливо розминутись, тому цілком вмотивованим виглядає фінальне рішення Якуба, коли він упевнюється у тому, що його кохана не повернеться.
Книга Я.Вишневського сповнена ніжності, інтимності й камерності, і разом із тим, письменник зовсім спокійно і не випадково розливає перед читачем ріки алкоголю, тони цигарок, а іноді й пересипає ще усе це згори наркотиками… Отаке дивне й взаємне співіснування, як це часто буває й у житті. Досить нерідко, як у давноминулому «Декамероні», автор перериває основну оповідь, щоб увести в тло твору невеличку новелу про кохання ченця й черниці, про маленьку хвору дівчинку, яку від страшної хвороби рятує Якуб, про закінченого наркомана, що у нього закохується перша дівчина Нового Орлеана. Всі ці повчальні історії допомагають письменнику увиразнити думку, що людська природа і, передусім, кохання, як її безпосереднє породження, не може бути втиснута у рамки розумових кодексів і приписів, бо у житті завжди є місце для винятку.
У 2006 році поляки зняли фільм за твором Януша Вишневського, який викликав, як і книга свого часу, значний резонанс. Після прочитання книги, перегляду фільму багатьох цікавило одне й те саме питання, чому ж усе-таки героїня, яка у фільмі отримала врешті ім’я Єва (жінка), обрала не Якуба? Чи, власне, не обрала Якуба, хоча, як відомо, від перестановки доданків сума залишається незмінною. Так, дійсно, чому? Цікаво буде почути Вашу думку після прочитання роману.
Київ, Березень 2012
