01.04.2013 10:16
for all
151 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Юдов

МЕГАЛОПОЛІС, ВАУ… ПОЕТ!

МЕГАЛОПОЛІС,  ВАУ… ПОЕТ!

З тих пір, як космічний зонд Вояжер-1 досягнув кордону Сонячної системи, кількість величезних міст на землі зросла з 8 десятків до 5 сотень.  Під час падіння населення в Україні з 50 до 45 мільйонів, у Києві  воно збільшилося від 2,5 до 3 мільйонів.  І не треба тошнотворної уточненості  в тисячах, крапках, дробах, цим хай тішаться математики, статистики і депутати. Останні цим тільки і тішаться, за один відсоток горлянки один одному гризуть. Для поета важливі мільйони!


Якщо прикріпити очі поета до картографічного супутника і злінзувати їх на землю, то вони побачать міста схожі на плями з розгалуженими пазурами, як то спрути розставили свої щупальці, якими ссуть природні ресурси землі – нафту, газ, електроенергію, харчі…  Би були вони живими істотами, було би їм легше: насисались, нагадили і переповзли на свіженьке. А так бетонні, нерушимі, гадять під себе і коло себе, і розростаються. Гарно там, де біля міст річки протікають – воду зверху ссуть, а відпрацьовку нижче зливають. Оце такі мегаполіси – об’єднані конгломерати. От де в цьому поезія? Це не поезія, це хода еволюції від хатинки-мазанки у піснях звеличеної, в соняшники та мальвіну затканої – до залізобетонного монстра, електрикою та ілюмінацією включеного.


І це не значить, що поет місто знеславлює, бо так бачить очима. У плямах з розгалуженими пазурами можна побачити нейрони планетарного мозку, до яких пульсуючи збігаються і розбігаються імпульси енергії, кров планети качають капіляри протягнуті і випадає із цього кровообігу хатинка-мазанка, як релікт древній, що лише для якоїсь ресторації архаїчної придатний… Як психологічна розгрузка національною екзотикою від скла, цегли і пластмаси…


Поезія є у всьому – і у ширині небесній, трояндами чи маками на все поле підпертої,  і у хащах з цегли та каменю, асфальтовими стежками порізаних. Питання в тому, як дивитися на світ теперішній, чиїми очима дивитися.  А в цьому нам допомагає мегакультура, що з часом історичного польоту, разом з мегаполісами утверджується.


Я назвав би цю культуру «Ящикова». І місто з ящиків, і квартира – сундук, і інформація – ящик,  і ящик у когось може за мільйон доларів збудований, а в когось – картонний на смітнику знайдений. Квадратна обмеженість прав і свобод  – ось що є ящик.

У минулому, коли на планеті було більшість селянства (У 1800 році не було жодного міста) людина жила у природі і хатинка-мазанка була засобом захисту від негоди, життя і всі його драми та комедії  відбувались разом з природою. Тепер, коли міське населення планети(при 7 мільярдах) має вже 51%, життя мегакультури протікає в ящиках, а природа є частиною психологічних розвантажень. Ну є окремі індивіди, для яких природа є робота, або хобі, все одно сімейно-культурні злети і падіння життя протікають в ящиках.


Мегакультура окреслює свої правила та можливості. Ось одна із головних залежностей, що вже існує проблемним каменем для людини на даний час – залежність від електроенергії, енергоресурсів. Навіть для поетичних творів, ця залежність вагома, бо поступово поет зберігає їх не на паперових носіях і не на камінних скрижалях… Вимкніть подачу електроенергії і більшість «шедеврів» не будуть світитися на моніторах, капець «Донкіхотам клавіатури і мишки». Планшет, або iPhone без підзарядки  відстрочать капець на одну  добу.


Людство вирішує таку проблему залежності і ось вже зараз проходить випробування автономна ядерна електростанція на базі рухомого автомобіля (див.мал.) Через 5 років автори обіцяють промислове виробництво. І що чекає поезію і поетів, коли мегаполіси отримають автономне живлення?  Процвітання електронних носіїв!


У разі переходу на автономне живлення основною одиницею адміністративного порядку в світі  стане не держава, до якої ми, українці, ледь доторкнулися, а Мегалополіси, згустки населення, інформації, виробництва і мегакультури, яка матиме своє етно-географічне мовлення. Тому українська мова, крок за кроком, буде втрачати свої державні позиції, залишаючись лише там, де має насиченість і концентрацію.  Мегаполісам двомовність структурно не підходить, бо це дуже об’ємний комплекс господарювання, комунікацій і енергозабезпечення. Та і сама поетика мови втрачає свої позиції, тому я лише «пускаю піну» про літературну першоджерельність смислів.


Люди справно роблять роботу – україномовні конгломерації упорядковують свою мову під майбутні мегаполіси, російськомовні під свої. В цю роботу включені всі фонетико-лексико-історично-літературні працівники і політики.  В світлі останніх подій іде боротьба за Київ не як за столицю держави, а як за одиницю майбутнього адміністративного порядку. І на якій мові буде говорити Київ через 20 років закладається зараз, всі інші міста України вже визначились.


А моя мова предків залишиться в степах. Боги не дозволяють пустоти. Щось воно з цього й викрутиться. 

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 01.04.2013 03:33  Каранда Галина => © 

цікава версія. я трохи не так бачу... вам уявляються якісь ізольовані мегаполіси, що варяться в власному соку... Мені ж здається більш ймовірною навпаки суцільна інтернетизаціяі, як наслідок, розпорошення людей географічно (навіщо тіснитися в бетоні, якщо  більшість робіт буде виконуватися й здаватися віртуально, незалежно від місця проживання. Потрібний тільки надійний зв"язок, ну й дороги, щоб возити те, що поки по нету не скинеш... За моєї пам"яті різниця між містом і селом стерлася таки добряче, навряд, чи ця тенденція зміниться. Швидше розподіл суспільства піде в залежності від інтересів ( хтось вибере літ, а хтось - порносайти, хтось лаятиме хохлів, а хтось - кацапів...) і от саме в цих прошарках і буде дуже помітна різниця в мові, культурному рівню і т.д... І боюся, що найбільший відсоток людей перейде на мову Еллочки Людоєдки...