Історія Лубен
коротко
дзвенить слава в Києві»
«Слові о полку Ігоревім»
Припускають, що перші поселення поблизу Лубен з`явилися ще в неолітічну добу - в урочищі Лиса Гора у ІV тис. до н. е. Назва міста, яка іноді в стародавніх писемних джерелах звучить як «Лубни», вірогідно походить від заняття його мешканців - виготовлення луб`яніх витворів.
Лубни засновані у 988 році самим Володимиром Великим (Красне Сонечко) як одна з фортець посульської (тобто по річці Сулі) оборонної лінії для захисту південних кордонів щойно хрещеної Київської Русі від кочовиків з Великого Поля. Запис про це є в «Повісті временних літ».
Спочатку це була невелика дерев`яна (луб`яна) фортеця над Сулою (в районі урочища «Верхній Вал»).
У серпні 1107 року під Лубнами великий князь київський Святополк II разом із Володимиром II Мономахом та іншими князями завдали важкої поразки половцям, якими командували Боняк і Шарукан.
У 1239 році Лубни зруйнувала монголо-татарська навала, але населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати.
З часом місто розвивалося — вже у 1591 році воно мало Магдебурське право, свою печатку й герб. Місто було під управлінням магнатів Вишневецьких. Тут був збудований один із найкращих в Європі замків Яреми Вишневецького.
Ярема був батьком польського короля Міхала Корибута Вишневецького, який, можливо, якраз і народився в Лубнах (1640). І хоч сам Ярема в 19 років став католиком, його мати, Раїна Вишневецька, у 1619 році на свої кошти заснувала під Лубнами Мгарський Спасо-Преображенський монастир.
Лубни – місто полкове. У XVII-XVIII ст Гетьманщина була поділена на адміністративно-територіальні одиниці – полки. Лубенський полк був створений 1648 р. і проіснував до 1781 р., коли царським урядом був ліквідований полковий устрій в Україні і територія Лубенського полку ввійшла до складу Київського та Чернігівського намісництв.
У 1709 р. Під час шведської кампанії за наказом самого Петра І у Лубнах була відкрита одна з перших в Україні аптек, а також ботанічні сади для вирощування лікарських рослин.
Найвідоміший вірш Пушкіна, «Я помню чудное мгновенье», присвячений Анні Петрівні Керн, що була донькою міського голови Лубен (по-сучасному - мера) Петра Марковича Полторацького (Керн – це прізвище першого чоловіка Анни, який був, до речі, старшим за неї на 35 років). Пушкін закохався в неї, і бував у Лубнах двічі (у 1820 та 1824 роках).
Тарас Шевченко бував тут у 1843, 1845, 1846 роках. Упродовж 1880-1882 рр. у Лубнах працював громадським рабином Шолом-Алейхем. А ще у Лубнах працював адвокатом і мировим суддею Андрій Лівицький - Президент УНР в екзилі (тобто в еміграції) (1926-1954).
17 жовтня 1905 р. (на хвилі революційних подій) російський цар Микола ІІ видав маніфест про права і свободи, в тому числі і свободу друкованого слова. І от двоє молодих лубенчан – брати Шемети – вирішили видавати газету. Це була перша у Російській імперії газета, видана українською мовою - «Хлібороб». Перший номер газети вийшов 12 грудня 1905 р., а усього світ побачило п’ять номерів. Слід відзначити, що надрукована газета була у маленькій типографії І.Іцковича у самих Лубнах. А от Київ тут як завжди злякався Москви (на жаль, продовжує це робити і зараз): усі київські типографії відмовилися друкувати газету і після виходу «Хлібороба» всі київські газети ще й дружно надрукували лайливі статті на адресу «Хлібороба» за його «самостійницький» характер. Ось так. Але ж свободи свободами, а страшніше українського друкованого слова для імперії немає. Газету швиденько заборонили.
Взагалі історія Лубен дуже багата і цікава, маленькою публікацією не можна охопити навіть простий перелік основних пам’ятних подій міста.
Лубни, 7.07.13
