Форест Гамп
"Форест Гамп" настільки розкриває цінність людських чеснот, що мені важко виокремити лише декілька головних після перегляду. Сказала б, що фільм про людську гідність, виховану в дитині мамою із самого малечку. Так ні – сказано буде дуже бідно. До вихованого почуття гідності у неповносправного хлопчика, додалась материнська любов і віра в сина. Справжня батьківська любов до дитини вселяє впевненість, наполегливість, пошуки затаєних, невичерпних сил, які можуть втілити в життя своє і інших навіть незбагненні мрії…Добрі чисті мрії.
Хай навіть із не найвищим, а навпаки, недостатнім рівнем інтелекту, хай перші спроби вибудовування "Себе" будуть повторними монотонними діями, затертими до дірок, щоденних рефлексів – людина здатна створити себе ГІДНОЮ ЛЮДИНОЮ.Саме ця ідея, як на мене, проходить червоною ниткою через усі сюжетні лінії цього непросто фільму.
Дружба, яка не закінчується навіть після смерті, бо переходить у виконання обіцянок одне перед одним реалізувати мрії і плани друга; любов, яка вміє терпеливо чекати на взаємність при цілком контрастовому способу життя двох, на перший погляд, неподібних між собою молодих людей; вірність близьким людям та своїм переконанням; віра в Бога, яка безногого чоловіка робить успішним бізнесменом та надійним другом/сім’янином; витривалість, яка переростає у безперервний біг ( протягом трьох років, двох місяців та 14 днів з перервами на сон та їжу), і робить людину взірцем для тисяч людей; вищезгадувані монотонні дії призводять до рекордів і спортивного успіху; мужність, рятування чужих життів у час, коли смерть так близько, випробувана в’єтнамськими пулями, - вселяє почуття патріотизму мільйонам.
І це ще не весь перелік людських чеснот, які вплетені в образі простого, дещо недоумкуватого «придурка» Фореста Гампа, який не задавався питанням «Чому саме так? Навіщо?»… Хіба у хвилини роздумів у нього були сумніви – чинити тільки так, як підказує серце?! Ні! Другого, третього, четвертого – не дано…
Не буду розповідати деталі фільму – заохочую просто подивитись, або ж - передивитись тим, хто просто давно вподобав собі його. Байдужих не залишиться... Терапія неодмінно буде.
P.S.я людина більш емоційного складу, ніж аналітичного. Тому ділюсь лише своїми переживаннями, викликаних переглядом цього неповерхневого, повчального, до сліз, емоційно-непростого фільму.
А ще - після перегляду так захотілось сказати своєму батькові, як сильно я його люблю… За його незмінне ніжне «донечко», яке звучить, відколи здатна пам’ятати своє дитинство по сьогодні...
Як насправді важливо, щоб дитину любили і поважали! Вірили в неї!
Таких Форестів Гампів, як прикладів для наслідування, було б значно і значно більше, якби діти частіше гордились своїми найкращими батьками. Усе ж – взаємопов’язане, усе – закономірно, усі наші кволі чи сильні «Я» - витоками саме звідти, з дитинства.
22.08.2013 16:05 
