МИРОСЛАВ ДОЧИНЕЦЬ «Лис у винограднику»
з рубрики / циклу «РЕЦЕНЗІЇ ЮА»
Що буває, коли закрадається Лис до винограднику? Порядкує там на свій смак, руйнує усталений спокій і заведений порядок (задля деструкції? відновлення ладу? на правах сильного?). Метафорична назва роману Мирослава Дочинця має подвійну проекцію у створеній ним художній реальності. З одного боку, це дійсно окреслення права сильнішого чинити суд над винними за законами справедливого чину (так, як його бачить і уявляє цей сильний). З іншого – Лис або Олександр Лисовський – головний герой твору, відомий кримінальний авторитет і законник, який за законами жанру нарешті віднайшов і своє справжнє ім’я, і свою єдину, давно здавалося втрачену родину, і своє справжнє кохання, повернувшись до виноградників свого дитинства.
Дія роману відбувається в наш час у Мукачевому й приблизно охоплює за часом календарний рік, проте часопростір твору є набагато більш об’ємним – уривки спогадів минулого життя Лиса повсякчас розширюють і поглиблюють його хронотопічні межі. Найбільш сильним як у кульмінаційному, так і в психоемоційному плані є зображення сирітства, яке спіткало головного героя при живому батькові та інших цілком дієздатних родичах, котрі, звісно, не підозрюють на яку долю вони прирекли маленького Лиса. Оце подане уривками дитинство й поступове дорослішання – по дитячих будинках, притонах, бомжацьких закапелках і розподільниках – ця страшна школа виживання шокує жорстокістю, несправедливістю й підлотою. Все це існує… Можливо, навіть поруч. Але це той бік життя, який хочеться щонайшвидше проминути, відвести очі, забути, як страшний сон. І безумовно, те, що Мирослав Дочинець піднімає у своєму творі цю тему у всьому спектрі її ганебної проблематики – торгівля дітьми, схиляння до проституції, обкрадання, деградація й вбивання всього морального – заслуговує найвищого схвалення.
Темою роману є непроста людська доля, а точніше винятковий характер хлопчика – чоловіка – господаря життя. Незламність духу винесена на авансцену оповіді – жодні обставини зовнішнього світу не мають влади над маленьким, а потім уже й дорослим Лисом. На зло він відповідає злом, помноженим у стократ, добро вбирає й платить за нього найвищу ціну – життя.
Серед проблем, що їх порушує Мирослав Дочинець у своєму творі, пошуки себе, свого єства, тривалість яких дорівнює життю. Це пошуки своєї національної ідентичності, втраченої родини, малої батьківщини, спроможності кохати й довіритися коханій людині. Окрім того, автор порушує цілий спектр соціальних проблем, які, окрім проблем сирітства й криміналу, що процвітає на біді знедолених дітей, торкаються різних аспектів соціальної несправедливості, і успадкованої з радянських часів, і утвореної вже за часів незалежності.
Образна система твору має яскраву бінарність: усі герої поділяться на «поганих – добрих», «своїх – чужих», «розумних – дурних», «працьовитих – ледарів» (останній переділ, як не дивно, співпадає із місцем проживання героїв – у місті чи в селі, що є своєрідним протиріччям і роману, й авторського світогляду в цілому: при неприхованому захопленні простим і невибагливим, «правильним» способом життя селян, сам герой так не живе, рівно як закохується не в червонощоку здорову сільську молодицю, а в міську тендітну пані, вишукану, освічену, вільно володіючу декількома європейськими мовами). Мирослав Дочинець використовує також імена-вивіски для посилення характеристик своїх персонажів: кохана Лиса – Синичка (потрапляє у тенета хитрого Лиса, але й він сам підкорений її летючістю й не бажає тримати у золотій клітці), батько головного героя – Звонар (ніби дійсно вістує – пише книгу про рідний край, є живим джерелом народної пам’яті), духовний наставник Лиса і фактичний батько – Тата (кримінальний авторитет, кримський татарин з походження, ім’я якого дивним чином співпадає із пестливою назвою батька в українців), чесний працівник правоохоронних органів – Правик (намагається жити й працювати згідно закону й права, а не відстоюючи свої особисті інтереси) і т.д. Така ідеологічна тенденційність є радше типовим явищем у створеній Мирославом Дочинцем художній дійсності: використання ідеологем й ідеологічно заангажованих дискурсів – одна із основних стратегій текстової структури роману. Ця стратегія повинна сформувати у читача враження, що такий розвиток подій (коли кожен отримає те, на що заслужив внаслідок своїх діянь) – десь – у конкретно названому місці чи деінде – цілком можливий, бо так має бути, незалежно від того, чи мають місце такі факти у реальному житті.
При всій серйозності й значущості теми, твір проте обертається у межах жанрової літератури, активно експлуатуючи ідеологеми і сюжетні схеми популярних масових текстів. До прикладу, «свій серед чужих і чужий серед своїх», «хороший поганий хлопець» (хороший на фоні інших «поганих», бо сповідує «кодекс честі»), «багатий благодійник, який може собі дозволити навести лад власним коштом» – всі ці відомі літературні кліше роблять розв’язку твору прогнозованою, а сюжет передбачуваним.
Ідеологічний дискурс твору також наштовхує на думку про певну спадковість із традицією української радянської літератури, а якщо дивитися глибше – і з народницьким прозовим масивом ХІХ ст. – початку ХХ ст., коли питання дидактичної наповненості та реальної користі від твору шляхом виховання-прищеплювання певного світогляду у читача була на першому плані. «Література – це не перина, а робітниця на ниві людського поступу», – цей постулат Івана Франка визначив повчальну спрямованість літератури як пріоритет, що його сповідували й сповідують різні українські літературні генерації. Серед ідеологій, які активно експлуатує у своєму творі Мирослав Дочинець, вчення його духовного наставника Андрія Ворона (автор присвятив конкретному розбору цього вчення окремий твір «Многії літа. Благії літа. Заповіді 104-річного Андрія Ворона - як жити довго в щасті і радості», 2010, книжка ввійшла до шістки найпопулярніших видань за рейтингом "Книжка року 2012" ) – і епіграф роману й прямо задекларовані постулати щодо морального й фізичного здоров’я є по суті прямими цитатами цієї своєрідної філософії. Також автор роману активно експлуатує Біблійний дискурс – у вигляді прямих і прихованих цитат, розширеної ремінісценції про кохання царя Соломона й Суламіфі (ця історія наводиться для порівняння почуттів Лиса й Синички). Зрештою, Мирослав Дочинець свідомо вводить у свій текст «поняття» («закон» у перекладі із кримінального сленгу), визначаючи його пріоритетність над усталеним у суспільстві законом, який не здатен нікого захистити та відновити жодну справедливість, а існує лише як ширма для неправильних «поганих» хлопців. Ідеологема соціальної справедливості, яка має бути поновленою будь-яким коштом – також на передньому плані роману.
«Лис у винограднику» Мирослава Дочинця можна рекомендувати для читання представникам старшого покоління, людям середнього віку, університетській молоді, і мабуть, не варто пропонувати юнацькій аудиторії через сцени жорстокості й насилля, зображені у творі. Роман сподобається усім тим читачам, які, що відновлення соціальної справедливості – це той життєвий пріоритет, до якого слід прагнути.
Розкішна, серпень 2013
