Беру собі після вечері книжку...
Беру собі після вечері книжку.
Є в мене трохи часу перед сном.
Її читатиму я лежачи у ліжку
Під місячне світіння за вікном.
Занурюсь з головою у пригоди,
В шалений світ кохання і скарбів,
Герої книг долають перешкоди,
З неволі визволяючи рабів…
Я засинаю – випадає книжка.
Одразу потрапляю в вир подій.
Трьохщогловим корветом стало ліжко,
Що програє із хвилями двобій...
Хтось невідомий моїм сном керує.
Я вже в пустелі. Спека. Караван.
Міраж мою свідомість провокує…
Зненацька гуркіт – вибухнув вулкан.
Навкруги жах – горять Помпеї…
Та я вже в Африці. Пігмеї.
Слони. Жирафи. Бегемоти…
Безлюдний острів. Пальми. Гроти.
Халупа Робінзона Крузо.
Сумний самотній бородань…
Та раптом заспівав Карузо
Трагічним тенором страждань…
У сні я ся перевертаю.
Мене колотить, ллється піт –
Я б`юсь, кохаю і страждаю,
Та захищаю цілий світ.
Прокинусь я посеред ночі.
Що трапилось? Кого спитати?
Та тільки-но розплющу очі –
В думках "А що ще почитати?".
