Міліція з народом?
Чи ви бачили коли, як виглядає пікет? Не загалом такий собі мирний із певною метою, а пікет, скажімо, на Банковій біля Адміністрації Президента – на її виході на Лютеранську? Точно знаю, що поетеса Наталя Святокум 4 грудня провела весь день, витанцьовуючи перед бійцями внутрішніх військ (не Беркут – не плутати із спецпризначенцями), які живим заслоном перекривають прохід до адмінбудівлі, виставивши перед собою масивні металопластикові щити.
Вчора, 6 грудня, у день святкування Збройних сил України, на тому ж самому місці… Революціонери підігнали мікроавтобус із підсилювальною технікою і стали щільним рядом перед бійцями внутрішніх військ – стінка до стінки, а між ними широченька нейтральна смуга – для виступів бажаючих. Жодного плану! Жодних умов щодо формату виступу – єдине побажання щодо регламенту. Виступ має бути не надто довгим, аби не «напружувати» слухачів по обидва боки кордону, і аби усі з присутніх мали можливість виступити. А бажаючих виступити перед бійцями за щитами… чи не кожен із присутніх тут. Кожен за вже складеною традицією розпочинає свій спіч із назви міста чи регіону, звідки він прибув до столиці України. Далі за тією ж традицією має назвати себе і відрекомендуватися – дуже коротко і стисло повідомити про рід занять, подати найбільш важливу інформацію, а тоді вже відбувається сам месидж. Хто що може, те й проголошує))) Читають власні і не лише вірші, співають пісень, розказують гуморески, анекдоти, зачитують звернення, розповідають приклади з життя – одним словом, люди самовиражаються. Але головним, що об’єднує всі ці стихійні прояви громадянської позиціє, є посил добра і віри у те, що МІЛІЦІЯ І ЗАГАЛОМ ВІЙСЬКО ТАКИ З НАРОДОМ!!! Майже кожен із виступаючих нагадує людям по той бік щитів про їхній обов’язок захищати народ України згідно з присяги і не виконувати злочинних наказів.
А панове міліціонери? Що ж вони? Це молоді хлопці, як стоять тут за наказом. Вони інколи перемовляються-перезираються, інколи посміхаються (цілком щиро! принаймні хочеться у це вірити!). Вони ще ніколи не мали такого свята, та й чи ж колись ще матимуть? Ще ніколи, певно, не чули стільки сердечних слів і закликів. І дуже хочеться сподіватися, що у вирішальну мить свідомого вибору за – чи – проти – народу, вони не схиблять, згадують ці обличчя, звернену до них мову, і відмовляться бити беззбройних і паплюжити ім’я захисника вітчизни, а значить її народу.
Київ, 7 грудня 2013 року
