Суржик проти розвитку мови
В історії одного телеканалу новітнього українського телебачення був провокативний період, коли ведучий достатньо непоганої за ідеєю пограми говорив суржиком, тобто начебто українською мовою, але впереміш з частим вкрапленням слів з інших мов або зіпсованих питомо українських, сказати б навіть недіалектних. Якби такі вкраплення були чистими і правильними, зовсім тотожними до звучання у мовах-носіях або діалектах, то з таким суржиком можна було певною мірою змиритися. Звісно, не на тривалий час і не на часте уживання. Трагедія ведучого, а отже й передачі, була у тому, що він до одурі спрощував і коверкав більшість слів з усіх ним вживаних мов, зокрема й рідної, треба думати української, тому що більшість слів уживав все ж таки з українського словника. Та й позиціонував себе як українець, причому корінним! І цим він викликав ще більший шок у глядачів: коли ти українець, та ще й корінний, то якого біса ти до тридцяти-сорока років не спромігся опанувати правильну українську мову?!. Ніхто не заставляє не філолога, не вчителя, не викладача вивчати мову по-академічному і розмовляти нафталіново й трафаретними фразами. Ні! Ні. І ще раз: ні! Але, кому-кому як не ведучому, треба відчувати відповідальність перед багатомільйонною глядацько-слухацькою аудиторією й орієнтуватися передусім на грамотність. На грамотність, навіть якщо й всім відомо, що багато звичайних людей спілкуються, змішуючи слова з різних мов. Але ж у кожному краї, у кожній місцевості України – свій суржик. Суржик слобожанський відрізняється від суржика півдня Донецької чи Запорізької областей. Суржик центральної України багато в чому не схожий на суржик навіть Поділля, не кажучи вже про Прикарпаття, надто Закарпаття. І лише правильна (не нафталінова) українська мова об’єднує в цілому націю України, сприяє порозумінню з її найрізноманітніших куточків.
Ведучий цього, певно, не врахував і триндів на суржику своєму. Не дивно, що невдовзі ту програму закрили, бо надто багато виявилось обурених глядачів – навіть не ведучим, а тим, які він уживає слова. Йому би простили і гнусавість, й інші якісь недоліки, але неповагу до мови не простили. Найдикіше і найтрагічніше те, що сам він цього так і не зрозумів; гадав, що, коли з дитинства засвоїв як абсолютно природнє неймовірний суржик, то так воно й правильно.
Те, що люди, які хоч якось не пов’язані зі словом, часто послуговуються суржиком, самі того не помічаючи і не надаючи значення, нічого страшного немає. Але його треба зводити нанівець за першого ж слушного випадку, і не хизуватися вживанням суржику, тому що він заважає розвиткові мови. А мова - поняття не лише освітньо-культурне, а й матеріально-економічне, фінансове, якщо хочете. Хто свідомо чи підсвідомо підтримує суржик, зокрема й при написання художніх творів чи створенні тих же радіотелепередач, той проти гідних накладів українськомовних книг, проти підвищення загального мовнокультурного рівня народу, а отже й проти зростання добробуту – свого і своєї країни.
Хто цього ще не зрозумів, запитуйте!
