ДУХОВНІ СТРУНИ СОНЕЧКОМ В ВІКНІ
Чуттям таємничих неземних світів насичені поезії Тараса Іваніва. Доріженька загостреної болем уяви манить у безмежжя між їх полюсами. І поет, зачудований незвіданою красою таємничих Божих просторів, у спалахах уяви, мов у снах, на мить відхиляє завісу незвіданого.
Земний же світ не балує Тараса. Приходиться і гепатись конкретно, пхаючи під гору саночки свого життя, і творити, радіючи Сяйву Господньому, а також робити помилки, топчучись по слідах минулого… Духовні струни сонечком в вікні до часу допомагають здолати «п’явку смерті» і знову ширяти вільним птахом на крилах мрій, передчуваючи чари перетворення, незбагненного переходу.