ВІДЛУННЯ ВЕСНЯНИХ СНІГІВ…
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Все сіє й сіє світанковий сніг
Весна невтішна через сита хмарні,
Вже березень кінця свого добіг
Та й канув у тепла надії марні,
Пейзажам не додавши новизни…
Лише журливе цвікання синиць
Вплелось у завірюхи завивання,
А повне снігу небо впало ниць,
Забувши веселкові сподівання
На шум дощу і любощі весни…
– Чи на весну надіятись мені?! –
Гукаю серед снігу в мить зневіри.
У відповідь лиш стишене «ні… ні…»
Вертають серцю знов відлуння ліри
Болючим зойком втятої струни…
