Вибори президента 2019: порядний хлопець проти професіонала з системи

Вибори українського президента завжди були змаганням по перетягуванню каната між двома переважаючими протилежностями, що уживалися в одному держаному тілі з 1991 року. Умовно проросійський Схід конкурував з умовно проєвропейським Заходом. Всю цю конструкцію врівноважував умовно проєвропейсько-проросійський Центр. Це перетягування стосувалося, як мовного (читай культурного) простору, так і історичного контексту та бачення майбутнього. Дві мови, дві історії, два напрямки розвитку. Рухаючись з переважним успіхом то туди, то сюди ми на даний час опинилися НІДЕ, там де й, зрештою, мали опинитися. Або ж, як не безпідставно вважає дехто, це місце ще називається «срака». Пошук власного третього шляху в господарстві поза межами політичних союзів призвів до економічного занепаду, а помилкова оцінка військових загроз з боку сусідніх країн та перебування поза межами мілітарних союзів коштувала втрати частини території.

Відповідальність за всі ці прорахунки традиційно покладаються у нас на одну людину. Начальника, гетьмана, отамана, батька, супермена, бетмена та людини-павука, нашого рідного і, водночас, ненависного багатьма президента. Власне для того, щоб повісити на нього усіх собак, ми його й обираємо, бо за 28 років Незалежності іншої форми управління країною у нас так і не визріло. З часів Російської імперії та СРСР у нас є лише один шлях до порятунку: сувора чиновницька вертикаль влади на чолі з Головним.

В 2019 році надія на президента розгорілася з новою силою. Але схоже цього раз канат перетягують не лише в напрямках описаних вище. До того всього, що нікуди не поділось, додалась нова гіпотеза, яку прийшов час перевірити. Щоб виправити помилки та в першу чергу покращити життя, варто передати чиновницьку вертикаль в управління порядному хлопцю. Геть корумпованих професіоналів від влади.

Дана концепція навряд чи набула б такої популярності, якби не з`явився частково сам та частково з чиєюсь допомогою Новий кандидат, що їй відповідає. Найцікавіше, що політичний проект Нового кандидата не можна назвати політичним популізмом. Схоже, що він нічого не обіцяє, як це безкарно робили численні політики до нього від виборів до виборів. Слухає всіх. Нічого не відкидає. Спілкується обома мовами, не заперечує нічиєї історії і готовий рухатись в тому напрямку, куди вкаже народ на референдумі. Все, що він пообіцяв поки, це залишатися порядним хлопцем до кінця каденції.

Говорити про Старого кандидата безглуздо. Про нього усе відомо. Він професіонал вищого ґатунку. Вдалий бізнес, політична кар’єра, послідовність у судженнях. Неозброєним оком видно, що є ефективним архітектором для структури влади, де немало хороших професіоналів, як він. Не всі звичайно, але… А ще видно, що він не довіряє відповідальні посади просто порядним хлопцям, надаючи перевагу чиновникам з системи. Бо, як би цього не хотілося, на думку Старого кандидата краще досвідчений системний апаратник з грішком ніж порядний хлопець з вулиці. На лице конфлікт з новою парадигмою виборців, бо система…

Наша клята система, на думку виборців, це сіра чиновницька маса, яка дозволяє собі надто яскраве життя. Батько/мати, кум, сват, брат, син/дочка, шкільний товариш і «кум, сват, брат, син/дочка, шкільний товариш» батька/матері, кума, свата, брата, сина/дочки, шкільного товариша. Так аж до елітних родин найпопулярніших політиків, що наповнюють кулуари парламенту власними кишеньковими партіями. Вони в більшості професіонали з багаторічним досвідом роботи і в бурхливому робочому потоці так просто їх не заміниш без наслідків для системи. Зрештою не лише бідні країни грішать кумівством. Діти акторів знімаються в кіно, політики родичаються, переходять на роботу в комерційні структури, засновують власний бізнес. Всі в однаковій мірі користуються свободою, яку забезпечує демократія. Проте українців насправді дратує не це. Дратують їх маєтки та статки незрозумілого походження. В країні, що животіє у злиднях, політики та чиновники не повинні розкошувати. Виборці наївно продовжують вірити в мрію про чесних чиновників після кількох Майданів, війни на Сході та асоціації з ЄС вперто не помічаючи, що система щоразу пережовує нові обличчя і, вибудувана лише від президента зверху донизу, не може функціонувати в наших реаліях ефективно в принципі.

До активного «злому» старої системи виборців підштовхує й війна. Мілітарна загроза зі Сходу потребує не лише військової мобілізації. Економічна слабкість стала фундаментальною причиною нахабної експансії на територію нашої держави. Без укріплення добробуту ми не лише не повернемо ні Донбас, ні Крим, а під тиском непередбачуваних обставин продовжимо розпадатися на уламки умовних «новоросій». Проте міцна економіка – це, насправді, не високий рівень доходів чи подолання бідності. Міцна економіка – це ефективне виробництво, конкурентна на зовнішньому ринку промисловість, інвестиції, технології, які треба залучати зовні, бо все, що ми маємо, давно застаріло. Рівень доходів крокує слідом. Саме бажання продовжувати жити так добре, як при соціалізмі, де все було безкоштовно, частково вбило в незалежній Україні розвиток здорового капіталізму. Прагнення сумістити ці дві протилежності – це ще одна дилема, якій не вдалося запобігти, і саме тому ми досі дружно продовжуємо товкти питання ціни на газ, як воду в ступі, так ніби вона дійсно залежить від нас, а не формується ринком.

Конструювання середовища, де всі фінансово-економічні коліщатка обертаються, куди треба, завдання вкрай складне. Це завдання просто не під силу чиновникам, народженим в СРСР. Вони це чудово знають, роблять, що вміють, вигадують "велосипед" замість того, щоб запозичити у розумних людей готовий і швидко крутити педалі, та досі шалено крадуть, використовуючи для цього, не боячись жодної відповідальності, цілком законні схеми. Те, що вважається корупцією, для них всього лише цілком легальний бізнес, а хабар - відплата в межах дозволеного, разова винагорода за співучасть у Вашому починанні. Чиновники чи не єдині в державі, хто навчився ефективно самостійно заробляти поки всі інші лише вхолосту клацають зубами та клавішами.

Висновок у виборців з сказаного напрошується найпростіший: у владі досі не вистачає порядних хлопців та дівчат. І починати треба з Голови.

Той мізерний відсоток інтелектуалів з тих, що у нас є і кому болить, від жаху посідали на п’яту крапку, листаючи програму Нового кандидата. Історики шарудять рефератами про витоки поразки в Українській Революції 1917 - 1920 років, вангуючи лихо. Толкові економісти побігли переводити навіть кишенькові гроші в валюту. Журналісти-розслідувачі, весело побрязкуючи заступами, уже риють підкоп під нового фаворита громадськості. Одні олігархи вивозять останні пакунки з грошима в офшори, інші – потихеньку щось завозять. Нечувано - питання війни чи миру, перемоги чи капітуляції стоїть на кону, а українці схоже надумали обрати просто порядного хлопця, який їм нічого не обіцяє. Одні хочуть Августо Піночета, інші – Нестора Махно. В одній паралельній реальності країна летить в тар-тарари, в іншій – вона уже давно там. Традиційна передвиборча ейфорія, як перед лихим кінцем, знову в розпалі.

А, насправді, після Виборів 2019 знову нічого не зміниться. Сусіди нас будуть кусати то зліва, то справа. Ми знову будемо тупцяти туди-сюди. Тягнути канат то мовний, то історичний. То на Захід, то на Схід. Доки він не лусне і усі ми покотом розлетимося, хто куди прагнув, чавлячи один одного на своєму шляху. Бо один порядний хлопець нічого вирішити не зможе, навіть, якщо він президент, а армія наївних виборців та твердолобих політиків з радістю заведе ще не в один глухий кут тих, кого ми з гордістю називаємо українським народом.

Нам залишається не так багато: міняти власну долю, допомогати ближнім або, впавши у відчай чи лінь, плисти за течією. Можна освоїти новий фах, актуальний на ринку. Започаткувати власну маленьку справу, знайти нову роботу або хоча б намагатися це робити, а не протирати спідню білизну 18 років на одному місці, де мало платять, бо ми там просто давно нікому не потрібні. Та й працювати понаднормово за гроші з часів розпаду СРСР не гріх великий, а дар Божий і найправильніший спосіб покращення свого життя, родини та посильний внесок в розбудову держави. Ми можемо лише рвати власні стереотипи, доки якесь нещастя або смерть не вихопила нас з потоку життя. І отримавши новий досвід та навчишись відрізняти дійсне від бажаного йти обирати. А можемо, залишити все, як є, поклавшись на нового президента, який зробить це за нас. Уже вкотре…

Борітеся – поборете,  

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Тарас Шевченко