13.05.2019 13:14
Без обмежень
49 views
Rating 5 | 1 users
 © Девід Р. Марплс

Центральна Рада та Другий Універсал

Частина 1

Українська революція 1917 року

фрагмент дослідження Девід Р. Марплс "Motherland : Russia in the 20th century"

РЕВОЛЮЦІЯ ПОЗА РОСІЄЮ - ПРИКЛАД УКРАЇНИ, РЕВОЛЮЦІЯ НА УКРАЇНІ


В історії України ХХ століття жодна подія не є більш складною і неоднозначною, ніж українська революція 1917-1921 років. Щоб детально описати всі події, потрібна буде окрема книга. У цій публікації ми підсумовуємо лише найважливіші події і пропонуємо їх тлумачення. Перш за все, слід зазначити, що термін "революція" тут дещо вводить в оману. Революція вибухнула в Росії, але вона вплинула на Україну як частини колишньої царської імперії. Через відсутність такого центру влади, що існував у Петрограді, українці у Києві могли створити нову форму правління або у співпраці з Росією як автономною частиною нової радянської держави, або як окрему незалежну державу.

У березні 1917 року у відповідь на падіння російської монархії українська інтелігенція та активісти з Києва заснували Центральну Раду. Слово "рада" є українським еквівалентом російського "советы", але орган, створений в Україні, лише частково нагадував Петроградську раду, що стала одним з найвпливовіших органів Росії. Центральна рада вийшла з Української Центральної Ради, тимчасового законодавчого органу скликаного в Києві. Його заснувало Товариство Українських Поступовців (ТУП), яким керував найвідоміший український історик Михайло Грушевський. В атмосфері ейфорії, що панувала в Україні, почали формуватися багато політичних угрупувань, що почали діяти відкрито. 22 березня 1917 року Центральна Рада виклала свої цілі в офіційній заяві. Серед них були: розвиток української мови та шкіл, але члени Ради передбачали, що незабаром питання, що стосуються земель колишньої Російської імперії, будуть вирішені Національними або Установчими зборами (Конституанта).

У квітні цілі Ради значно політизувалися: були висунуті вимоги щодо автономії України в межах Росії. З 17 по 21 квітня відбувся Український національний конгрес, у якому взяли участь 900 делегатів; обрано було тоді також президію Центральної Ради, головою якої став Грушевський, а Сергій Єфремов і Володимир Винниченко заступниками голови. З`їзд також вибрав Малу Раду (Виконавчий орган). Конгрес знову зажадав автономії України в рамках Росії, але загальний обсяг справ, які він торкнувся, був не надто широким. Наприклад, не було жодних дебатів щодо аграрного чи економічного питання, хоча багато селянських делегатів сиділи в залі. Політичні партії, а також професійні та культурні організації, що діяли у колишній українській частині Російської імперії, обрали 150 делегатів до нової Центральної Ради на пропорційній основі залежно від заселеності регіону.

Основні політичні партії, які виникли в Україні, в значній мірі були подібні за назвою та структурою до тих, що існували в Росії з початку століття. Найбільш численною, що можна було очікувати, враховуючи селянське населення України, була Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР, есери) головною метою якої було отримання землі для селян шляхом передачі їм маєтків землевласників без відшкодування. Українська соціал-демократична робоча партія (УСДРП) була невеликою марксистською партією, до складу якої входили інтелігенція і представники різних підприємств, що орієнтувалися на міський пролетаріат. Саме тому, що учасники цієї партії в основному були не українцями, то й шанси цієї партії збільшити вплив серед сільського населення були незначними. Третьою партією було Товариство Українських Поступовців (з квітня 1917 Українська партія соціалістів-федералістів), власне засновники Центральної Ради. Їх можна охарактеризувати як партію реформаторську, що підтримувала еволюційний, а не революційний шлях вирішення економічних і політичних проблем. Одним з перших діячів цієї партії, крім Грушевського, був популярний історик Дмитро Дорошенко. Вона залишилася найменшою з трьох найбільших партій і часто болісно відчувала відсутність контактів з українським селянством. Більшості українців демографічна структура їх країни перешкоджала брати активну участь у поточних політичних змінах; незабаром цей фактор виявився надзвичайно істотним.

Центральна рада, в якій знаходилися представники кожної з трьох партій, вважала, що представляє всіх українців. Однак слід пам`ятати про два чинники. По-перше, на даному етапі Рада ще не скликала суверенного уряду, а також взагалі не стверджувала, що вона зробить це. Урядувала вона в досить скромному приміщенні Педагогічного музею на вулиці Володимирській в Києві. Збиралася під прапором України і портретом свого національного поета Тараса Шевченка. Тим не менш, під прапором виднілося гасло - "Нехай живе автономна Україна в межах Російської Федерації!". Тому важко визнати це місце як сприятливе для революційних кроків. Просто було прийняті до уваги тріумфальні події, що відбувалися на північному сході, і початкові надії були покладені на майбутню співпрацю України з Тимчасовим урядом Росії. По-друге, малоймовірно, щоб Центральна Рада представляла прагнення всіх або навіть більшості громадян України. На цьому етапі отримання такої підтримки було безсумнівно недосяжним, але вплив ТУП у колах керівників Ради означав, що цей орган не став радикальною і революційною організацією, а поміркованою і ліберальною. І, можливо, це і стало причиною його пізньої поразки.

Наприкінці травня 1917 р. Делегація Центральної Ради на чолі з Винниченком поїхала в Петроград, щоб отримати від Ради Петроградської та Тимчасового уряду визнання автономії України. Російські діячі, які вперше впевненіше стояли на ногах (правда на короткий час), поліпшивши своє військове становище у війні проти Німеччини і Aвстро-Угорщини, не були в настрої домовлятися з українцями. Вони віднеслися до їх вимог з легковажністю. Українська делегація спочатку чекала три дні на зустріч з представниками Петроградської Ради, а потім вони були відправлені до штаб-квартири Тимчасового уряду. Там вони також зустрілися з холодним прийомом. Росія вже створила юридичну комісію, яка займалася конституційними справами, але члени делегації з України не вважалися офіційним представництвом республіки, оскільки Україна не вважалася окремою державою. Словом, російські лідери не мали наміру підтримувати зміну статусу України, незважаючи на розпад колишньої імперії. Як наслідок, відносини між Росією та Україною зайшли у безвихідь.

Центральна рада 23 червня оголосила I Універсал. Так назвали декрет за зразком документів, виданих гетьманами в козацькій державі 17-го століття, адресований робітникам, селянам і "трудящим" України. I Універсал був відповіддю України на вороже ставлення до її делегації в Петрограді. Також це виказало той факт, що Центральна Рада ще не повністю контролювала ситуацію в українській столиці. У документі сказано, що Україна повинна мати власний парламент, обраний на вільних, загальних виборах, але також додавалося, що вона не відокремиться від Росії. Парламент обмежиться внутрішніми справами свого краю, а Росія продовжуватиме приймати закони в тому числі й для України. I Універсал звернувся до українців з проханням спробувати взяти під контроль адміністрацію в регіонах, які перебували у володінні "ворогів України", а українські організації мали накласти добровільний податок на населення, підтримуючи ним фінансові потреби Ради.

Чи проголошено автономія таким чином? Докази свідчать, що ні. I Універсал все ще вимагав ратифікації Всеросійським конституційним з`їздом. Центральна Рада була обурена ставленням Петрограду, але вона була занадто слабкою, щоб висувати вимоги. Окрім того, як свідчить сам документ, вона зіткнулася з сильною опозицією в Україні. Після створення Рада було скликано Генеральний секретаріат, очолюваний Винниченком, як генеральним секретарем з питань внутрішніх справ, а також Симоном Петлюрою, друга впливова постать, як секретарем з питань оборони. З того часу доля Ради лежала в руках цих двох абсолютно різних особистостей. З іншого боку, сам факт оголошення Універсалу раніше викликав побоювання у всіх тих колах, які виступали проти розширення прав українців. Національні меншини в Україні боялися (справедливо чи безпідставно), що сильна центральна влада в Україні створює загрозу для їхніх інтересів. Однією з таких груп, яка перебувала в опозиції до Ради, було Південне відділення єврейського соціал-демократичного БУНДУ.

Через шість днів після оголошення I Універсалу, Російський Тимчасовий уряд у своєму зверненні до українського народу висловив згоду, що Україна відіграватиме значну роль у "вільній Росії". Хоча в виступі обійшли мовчанням питання законності Ради репрезентувати Україну, але 12 липня делегація російських діячів відбула до Києва провести переговори з Радою, у тому числі: Керенський, міністр війни, Михайло Терещенко, міністр закордонних справ (український виробник цукру) та Іраклій Церетелі, міністр внутрішніх справ. Співпрацюючи з росіянами, Рада оголосила в той час II Універсал, що був спрямований до усіх, хто проживав на українських землях. Це був набагато більш примирливий документ, в якому основною поступкою Україні було визнання Росією права на самовизначення після скликання російських Установчих Зборів. В інших пунктах Україна рішуче виступала проти будь-якої думки про відокремлення від Росії, підтримали ідею об`єднання з Росією, а склад Ради мав бути розширений шляхом включення до нього значної кількості не-українців, щоб вона могла стати єдиним революційним органом демократії в Україні. Як наслідок, склад Ради виріс до більш ніж 800 чоловік (біля 25% складали не-українці).

Хоча може здатися, що Україна пішла на деякі поступки Росії, яку представляв Керенський, той факт, що російські керівники консультувалися саме в Києві, був жестом доброї волі. Цей крок частково був наслідком чергових катастрофічних військових поразок на фронті, зокрема, невдачі літнього наступу, керованого Керенським. У результаті тієї поразки, затвердження II Універсалу та інших подій серйозні потрясіння відбулися в Тимчасовому уряді Росії, що проявилося самовільною відставкою міністрів з уряду від консервативної кадетської партії. Керенський став прем`єр-міністром, тобто він взяв на себе функцію, яку він фактично виконував протягом декількох останніх місяців. Справи, з іншого боку, значно ускладнилися через радикалізм деяких українських військових організацій, які вважали, що Центральна Рада є занадто просоціалістичною і що перед прийняттям доленосних рішень вона дала себе втягнути в нескінченні суперечки з Росією. Після тривалого вагання Хмельницький полк спробував здійснити військовий переворот в Україні.

Ситуація в Україні стала ще складнішою, коли наприкінці липня Рада звернулася до російського уряду з проханням прийняти новий закон, що врегулює механізм правління України, який базувався б на II Універсалі. Росіяни вважали, що Україна вимагає надмірного, і тому вони визнали Секретаріат лише тимчасовим урядом, який функціонував до скликання Установчих зборів у Петрограді. Окрім цього чотири з дев`яти губерній - Харківська, Херсонська, Катеринославська і Тавридська було визнано такими, що знаходяться поза межами української юрисдикції, оскільки їх населяли люди різних національностей. Позиція України була підірвана ставленням національних меншин, які охоче співпрацювати з росіянами. Таким чином, Україна повинна була прийняти обмеження, накладені Росією на її автономію.

3 вересня був сформований новий український секретаріат на чолі з Винниченком. На той час найбільші ліві партії - УПСР і УСДРП - залишили Раду, яка таким чином стала більш поміркованим органом, але водночас мала ще менше представництво серед народних мас українців. Сьогодні можна тільки припустити, наскільки тривале порозуміння могло бути укладене між урядами Росії та України. Ніхто з них не діяв з позиції сили, і після серпня 1917 року, без сумніву, здавалося, що період правління Керенського буде коротким. Більшовицька партія, як більш войовниче крило РСДРП, виступала за збройну революцію, спричинену малими енергійними силами, а не після всезагального соціалістичного повстання. Воно взяло в свої руки владу 25 жовтня (7 листопада за новим стилем).




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.05.2019 22:12  Каранда Галина => © 

Це не єдине захворювання. Хвороб море...
Як пояснити вибрик Філарета? Я розумію, що для офіційної ліквідації організації недостатньо вголос сказати про її ліквідацію. Але ж справа явно не в цьому... 

 13.05.2019 22:00  © ... => Каранда Галина 

Не цитував нікого... але сумніваюсь, що це оригінальна думка. 

 13.05.2019 21:59  Каранда Галина => © 

Хороше формулювання... ваше, чи цитата? 

 13.05.2019 21:56  © ... => Каранда Галина 

Центральна Рада хворала на два поширених захворювання: власну нерішучість та ігнорування волі народу. А Ленін і його банда навпаки були гіперрішучими і обіцяли народу все... Землю - селянам, заводи - робітникам, воду - матросам... І перемогли, бо той, хто вміє гарно обіцяти - рано чи пізно це все і отримує. 

 13.05.2019 20:35  Каранда Галина => © 

Фрази, які впали в око:


Центральна рада, в якій знаходилися представники кожної з трьох партій, вважала, що представляє всіх українців. - типова помилка... Порошенкові теж до виборів так здавалося... 


не було жодних дебатів щодо аграрного чи економічного питання, - чому українська влада завжди думає, що босий/голодний народ буде краще проявляти патріотизм?? 


українські організації мали накласти добровільний податок на населення, підтримуючи ним фінансові потреби Ради - а це, взагалі, що за термін - "добровільний податок"??

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 4
Автор: Суворий
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Українська революція 1917 року;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;