Імперія прагне реваншу або право сильного
Беніто Амількаре Андре а Муссоліні
Останні події, що відбуваються довкола України, спричинили низку подій в міжнародному масштабі, які змусили експертне середовище говорити про можливість Третьої світової війни. Однією з причин таких міркувань виступають аналогії, що проводяться між діями Російської федерації на чолі з Володимиром Путіним та в свій час фашистської Німеччини під проводом Адольфа Гітлера. Багато істориків не безпідставно проводять паралелі з подіями 30-х років 20 століття, коли було зруйновано хиткі міжнародні домовленості, які мали місце після Першої світової війни, та розпочато велику кількість конфліктів по всьому світу, метою яких була зміна кордонів одних держав на користь інших. Зокрема, часто згадується аншлюс Австрії в 1938 році. Такі прості аналогії окрім окреслення образу карикатурного ворога довкола Росії по своїй суті нічого не несуть та відволікають від основного - об’єктивної загрози в міжнародному масштабі і потенційного нового переділу світу. З іншого боку, це, навпаки, ще більше згуртовує несвідоме російське населення довкола Володимира Путіна, котре володіє лише найбільш стереотипними уявленнями про «нацизм-фашизм»: наявність концентраційних таборів, знищення євреїв, свастика та приниженням гідності слов`ян, які для них є чомусь синонімом слова «росіянин» або, якщо бути ще більш точним, «російськомовний». Впевнений, що коли Беніто Муссоліні та Адольф Гітлер формували концепції «фашизм» та «націонал-соціалізм», роблячи перші кроки, багато хто з істориків теж міг би відшукати подібні аналогії в минулому, але чи це допомогло б зупинити зло, яке в той час лише народжувалось, і переконати громадян Італії та Німеччини чинити йому спротив? Як в той час можна було відчути і побачити наслідки на 10-20 років наперед?
Імперія прагне реваншу. Нюрнберзький процес не засудив пакт Молотова-Ріббентропа, який де-факто зняв останні обмеження на початок Другої світової війни. Спрацювало право переможця. Про нього взагалі почали говорити на території колишнього СРСР лише в кінці 80-х, коли ослаблена країна вже хиталась під власною вагою і починала вводити продовольчі пайки. Вперше прозвучали терміни «економічна криза», «рецесія», «інфляція», «девальвація» та з`явилось чітке усвідомлення, що ми програли так звану «холодну війну» з Заходом. Програли без жодного пострілу, програли, не помітивши, що світові війни між імперіями перейшли в специфічну «фінансово-економічну» сферу, де керівництво СРСР виявилося повним профаном, не здатним прогодувати навіть власний народ. І тут справді варто згадати про аналогію з Німеччиною, яка після Першої світової війни опинилась в подібній економічній скруті, з якої через 10 років після приходу до влади Адольфа Гітлера почала виходити через мілітаризацію та консолідацію суспільства довкола мрії відновлення своєї величі та «собирательство земель». Наскільки це природно для імперії? Напевно, треба запитати в тої ж Німеччини, яка на даний час знову ж таки є фінансовою імперією Євросоюзу, але вона вже не робить третьої спроби ні мілітаризуватись, ні відвойовувати території. Росія, як правонаступниця імперських амбіцій СРСР, чомусь вибрала шлях гітлерівської Німеччини і вже відомо куди він приведе в будь-якому випадку, хоча могла б розвивати медицину, будувати автобани та боротися з корупцією, рівень якої зашкалює і несе смерть та розруху, співмірну з постійним веденням бойових дій в на перший погляд цілком мирній державі.
Право сильного. Найбільшим злом в міжнародному праві є одноосібне вторгнення під будь-яким приводом держави, яка за чисельністю населення та військовим потенціалом перевищує об`єкт нападу, в іншу державу з метою її анексії. Взагалі будь-яке право, а не лише міжнародне, втрачає сенс, коли перестають дотримуватись суті закону і спираються лише на його букву, що зараз робить Російська федерація та й то недбало. Саме з ігнорування міжнародного права розпочалась Друга світова війна. Найближчим прикладом такої спроби анексії є напад Іраку на Кувейт в 1990 році. Агресію було відбито силами коаліції доволі швидко, але Ірак ніколи не був важковаговиком міжнародної геополітики. І його спроби таким стати шляхом заволодіння ядерною зброєю всім відомо чим завершились. Військове вторгнення в Грузію 2008 та анексія Криму 2014 року ядерною державою насправді є реалізація права сильного на здійснення своєї місії згуртування нації під єдиним протекторатом без врахування точки зору всіх жителів окупованих територій з різною самоідентифікацією та з порушенням територіальної цілісності іншої країни. Але для самої Російської імперії це не чужий, а власний досвід поневолення інших народів шляхом використання військової сили. Хоча росіяни продовжують кивати на підручник історії, західні цивілізації вже давно відпустили свої колонії і продовжують поступово сприяти наданню незалежності всім, хто її бажає, розуміючи беззаперечну користь від економічної кооперації аніж від експлуатації поневолених народів. Питання ж анексії чужих територій (відібрав і приєднав) в свідомості тих же європейців є ключовою ознакою фашизму або ж співзвучної ідеології.
Росія і росіяни в переважній більшості у своїй ностальгії за радянською всесвітньою величчю, якої ніколи не було і яку плутають з звичайнісіньким страхом перед червоною загрозою, чітко усвідомлюють, що історично плетуться в хвості розвитку інших цивілізацій, і уже втратили віру у власні сили побудувати аналог Силіконової долини чи якогось іншого продукту здатного зацікавити споживача. Вони намагаються нашвидкуруч повернути собі те, що належить їм згідно волі Божої (інших підстав у них вважати той же Крим чи Україну в цілому своїми територіями немає) і опустити нову «залізну завісу», через яку продовжуватиме протікати нафта та під тиском прокачуватиметься газ. Але чи може світ впевнено дивитись у власне майбутнє, фінансуючи військову машину територіально найбільшої ядерної держави світу і оглядаючи її виключно через перископи підводних човнів та супутникові знімки Google? І чи тільки про нову «залізну завісу» йдеться цього разу?
Наостанок хочеться нагадати про той же пакт Молотова-Ріббентропа, який давав СРСР 10-річну гарантію про ненапад. Невже порушення цієї міжнародної угоди і невиконання норм міжнародного права не навчило російське керівництво, що це тільки дає початкову перевагу над суперником, але пізніше б`є по самому порушнику. І сила цього удару може бути страшенною.
