16.05.2019 11:57
Без обмежень
16 views
Rating 5 | 1 users
 © Девід Р. Марплс

Німеччина окуповує Україну, повалення Центральної Ради та гетьманство Скоропадського

Частина 3

Українська революція 1917 року

фрагмент дослідження Девід Р. Марплс "Motherland : Russia in the 20th century"

УЧАСТЬ НІМЕЧЧИНИ В ПОДІЯХ В УКРАЇНІ


Між 1914 і 1917 роками німецька армія досягла декількох видовищних перемог на Східному фронті, починаючи з битви під Танненбергом у серпні 1914 року, хоча рішуча перемога все ще була поза її можливостями. Однак на цій стадії війни німецькі лідери мали намір повністю позбутися проблем на Сході, щоб сконцентрувати усі сили на Заході. Генерали Пауль фон Гінденбург і Еріх фон Людендорф завоювали довіру головним чином завдяки успіхам, досягнутим на Східному фронті (хоча плани битв були розроблені ще до того, як вони з`явилися на полі бою). Тепер вони вважали, що на Заході, де в траншеях тривала уже кілька років патова ситуація, можна було досягти аналогічних чудових результатів. Положення німців значно погіршилося після вступу до війни США. Німеччина вже перед цим відігравала ключову роль у Жовтневій революції, дозволивши Леніну в квітні 1917 року поїздом повернутися до Росії з вигнання в Швейцарію, через території під німецькою окупаціє, аж до узбережжя Балтійського моря, а звідти - до Петрограда. Другим кроком стали мирні переговори між Німеччиною, австрійцями і більшовиками в Брест-Литовську.

Як ми вже згадували, головним переговорником з більшовицького боку був Троцький, спочатку призначений Леніним як уповноважений з питань зовнішньої політики, а потім війни. Троцький був інтернаціоналістом, палким проповідником ідеї, що революція не переможе без одночасної хвилі повстань робітничого класу в Європі. Тому він не приділяв уваги переважаючим настроям серед національних груп колишньої Російської імперії і особливо серед українців, які під час мирних переговорів схилялися до незалежності. Спочатку Троцький намагався залучити до конференції делегацію радянських українців, яку більшовики самі ж і створили. Німці не визнали статус цього представництва, оскільки зрозуміли, наскільки важливим є українське зерно для німецької армії. Також видається очевидним, що командири Німеччини, особливо генерал Гоффман, знали, наскільки корисною може бути окрема делегація переговорників з України, особливо коли доведеться розвернутися проти більшовиків.

Верховний головнокомандувач німецької армії і Австро-Угорщини 9 лютого 1918 р. підписав сепаратний мир з Українською Народною Республікою (УНР), згідно якого Україна визнавалася самостійною. Спірні райони Хелма, на які претендувала Польща, були надані новій українській державі, тоді як західні області Галичини (Галич) і Буковини мали отримати спеціальні привілеї (автономію) в межах Австро-Угорської імперії В обмін на це Україна зобов`язалася стати житницею німецької армії і обіцяла всі надлишки їжі надати у розпорядженні армій центральних держав. І хоча постачання надлишкових запасів означало позбавлення багатьох селян необхідних їм залишків для прожиття, рішення про розмір продовольчої квоти, виділене німецькій армії, залежало від вищого командування німецької армії. Незабаром було визначено, що ця кількість не може бути менше одної мільйони тон. Німецькі війська набули такої сильної позиції на Сході, особливо на багатій на збіжжя Україні, що верховне командуваня Німеччини не збиралася займати нейтральну позицію в поточних політичних подіях. Німеччина в першу чергу виступала проти того, щоб більшовики захопили Україну. 16 лютого вони відкинули пропозицію відступити на Східному фронті (на основі абсурдної концепції Троцького: «Ні миру, ні війни»), а їхні війська почали просуватися в глиб колишньої Російської імперії.

Через кілька днів територія України була зайнята. Тепер Ленін дав своїй делегації наказ підписати Брестську угоду за будь-яку ціну. Тим часом, «радянська українська влада» у Харкові була змушена розпуститися 14 квітня 1918 року. Центральна Рада використала цю ситуацію для повернення до Києва разом з бойовою групою «Січові стрільці», заснованою українськими націоналістами Євгеном Коновальцем та Андрієм Мельником. Однак німецьке командування також розвернулося й проти Центральної Ради, яку вона вважала занадто слабкою, щоб забезпечити безперебійне постачання зерна німецькій армії, і яка не змогла отримати кредиту довіри у багатьох верств сільського населення.

За наказом генерала Вільгельма Грюнера, німецького уповноважного представника в справах України, 28 квітня Центральна Рада була повалена. Варто визнати, що в цій ситуації вона отримала символічну військову підтримку від січових стрільців, але все ж розпорядження Грюнера було виконано швидко і ефективно. Крім того, німці вже розглядали можливість зміни уряду. За чотири дні до цього Грюнер зустрівся з генералом Павлом Скоропадським, впливовим землевласником, і вони обох підготували спільний план створення нового українського уряду. Скоропадського підтримувала консервативна організація Союзу землевласників, група, що складалася в основному з русофілів, які виступали проти будь-яких проявів українського націоналізму, а уряд, який він створив, мав повноваження окупаційного військового уряду, адже за ним стояла німецька армія. 28 квітня Павло Скоропадський був проголошений главою української держави.

Новий режим по факту мав невеликі повноваження. Розмір української армії був чітко визначений, а надлишок розпущений. Будь-який ворожий акт, спрямований проти німецьких або австрійських солдатів, підпадав під юрисдикцію військових судів. Німці також мала значний вплив на офіційне призначення державних службовців у земельні комісії та в інші установи. Усі посади уряду спочатку повинні були отримати схвалення окупантів, які також взяли на себе відповідальність за спільний прикордонний контроль. Україні було дозволено експортувати зерно та іншу продукцію, але пріоритет знову надавався потребам німецького керівництва. Індивідуальна власність на землю була встановлена ​​законом, що негайно викликало негативне ставлення більшості українців до уряду Скоропадського.

29 квітня 1918 р. Скоропадський отримав титул гетьмана України на яскравій церемонії в київському соборі св. Софії. Цей титул не надавався більше 150 років, і, без сумніву, німці, завдяки його реставрації, сподівалися легалізувати цей, власне, маріонетковий уряд. Чи можна стверджувати, що гетьманська держава була свідченням наївності деяких кіл української інтелігенції? Перш за все варто звернути увагу на відносну слабкість українського національного рух, а також на той факт, що - наскільки нам відомо - Центральна Рада ніколи не мала підтримки більшості українців. Якби можливо вона її отримала, тоді б Україна більш ефективно захищалася від ворогів ззовні.

У Києві була ситуація, близька до анархії, а Центральна Рада виявилася безсилою і не могла контролювати хід подій. Крім того, українці були меншістю майже у всіх міських радах України, і повинні були чинити опір надзвичайно сильним анти-українським групами, які формувалися як не-українцями, так і тими, хто був підданий процесу русифікації за царату. Симпатії цих не-українців та зрусифікованих, що дуже швидко усвідомив тодішній уряд в Україні, неможливо викорінити з дня на день.

По-друге, Київ, у певній мірі, знаходився на узбіччі подій, які мали місце в інших місцях України. Якщо Центральна Рада й мала десь владу, то вона була в основному обмежена лише цим містом. Багато правових норм, виданих в Києві, не застосовувалися на місцях через сильний опір.

По-третє, були серйозні розбіжності між керівниками Центральної Ради, особливо між двома провідними фігурами соціал-демократії Винниченком і Петлюрою, яку країну в кінцевому підсумку слід будувати. Крім того, виникли розбіжності між різними політичними партіями, а також між українцями та громадянами інших національностей, які проживали в Україні. Тому можна зробити висновок, що в Україні не було сильного керівного центру в той час, як політичні лідери в Росії були загартовані і повні рішучості. Наприклад тоді, коли Ленін мав 48 років і був визнаним лідером молодого покоління російських соціал-демократів, активісти Центральної Ради були відносно молоді і, що важливіше, недосвідчені. Винниченку було всього 37 років, його наступник Голубович - 32, Дорошенко - 35, Петлюра - 38. Історик Грушевський, якому виповнився 51 рік, був аж надто витонченим політиком. На чолі українських соціалістів-революціонерів стояли студенти, які витрачали час на нескінченно довгі інтелектуальні суперечки, в той час як у партії бракувало активних діячів з організаційними навичками, необхідними під час криз.

Тому варто сказати, що Центральна Рада була приречена на невдачу, як і тимчасовий уряд Керенського в Росії, бо, власне, й була цим українським тимчасовим урядом. Проте цей період став важливою історичною спадщиною, а досвід Центральної Ради було використано під час подій серпня 1991 р. в Радянському Союзі. Але реальність полягає все ж в тому, що Центральна Рада впала більше через внутрішню слабкість, ніж дії зовнішніх сил, наприклад, більшовиків.

Спроба урядування Україною в той час, коли світ довкола трусило, була мужнім починанням. Хід війни і Жовтнева революція як підтримували, так і заважали роботі Центральної Ради (яка була зобов`язана своїм існуванням падінню авторитаризму і бунтам в армії Росії), але її поразка була неминуче через відсутність широкої підтримки і панівної позиції німецької армії в Україні. Приклад Ради, органу, що мав велике історичне значення, деякий час відгукувався особливо в тій частині української діаспори, яка під час Другої світової війни і після її закінчення мігрувала на захід.


Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.05.2019 21:16  Каранда Галина => © 

Все як завжди: всім від України щось потрібно, а ми всередині не можемо домовитися між собою, що ж потрібно нам самим. 

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо