Карі Мора
Томас Гарріс, 2019 рецензія «Карі Мора» Томас Гарріс / «Cari Mora» Thomas Harris
Рецензія на художню книжку, яка щойно спливла на ринку, повинна нагадувати трейлер фільму, з якої дещо зрозуміло про суть твору, але в жодному разі не має бути переказ сюжету, щоб не вбити майбутній інтерес до читання. Мінімум спойлерів, максимум зацікавленості… Втім, якщо трейлер є суто нарізка фільму, то рецензію можна нашпигувати інформацією з суміжних джерел. Щось таке спробуємо зробити з новим романом Томаса Гарріса «Карі Мора» / «Cari Mora» Thomas Harris.
Томас Гарріс прославився своє франшизою про канібала-естета Ганібала Лектора. І крім чотирьох романів про нього (останній вийшов 2006 році) практично нічого не написав. Після значної перерви він знову взявся за перо і наваяв цілком пристойний сюжет для чергової екранізації.
Головна героїня оповіді Карі Мора по типу нова Кларісса Старлінг, але вихована в дещо інших обставинах: колумбійських джунглях, в яких переховувались і вели свою боротьбу прокомуністичні підрозділи FARC. Кінець 50-х породив цей рух, як результат великої геополітичної гри між комуністами та західними демократіями. Тоді в більшості латиноамериканських країн відродились національно-визвольні рухи, а подекуди вони навіть тимчасово (Чилі) або й назавжди (Куба) прийшли до влади.
Карі Мора потрапила до партизан ще дитиною. Добровільно примусово взяла до рук зброю і кілька років під проводом підпільних марксистів підривала існуючий політичний режим. Своє виживання FARC забезпечував нещадно експлуатуючи місцеве населення та регулярно викрадаючи людей з метою викупу. Для досягнення кінцевої мети вони не цуралися жодних засобів, як, власне, і закликав Володимир Ілліч до усіх революціонерів світу. Участь з 9 років у бойових діях загартували характер, навчили тримати в руках зброю, сприймати смерть, як об’єктивну реальність. Але доля непередбачувана істота. І незадовго до повноліття це її попереднє життя перетворилося лише на страшний сон в цілком пристойну місці на узбережжі поблизу Флориди. Цікава робота, родичі, друзі. Отримавши непевний, але достатній статус людини, якій існує загроза життю при поверненні на Батьківщину, Карі Мора потроху зализувала рани зі спогадів суворого дитинства. І намагалася назбирати грошей на власний будинок підробляючи то там, то сям… Одночасно побоюючись непередбачуваності Дональда, який, як усім відомо, давно скоса поглядає на мігрантів і мріє їх випхати геть усіх до одного.
Там же на узбережжі океану поблизу Маямі свого часу в кінці 70-х відомий наркобарон Пабло Ескобар побудував чудову віллу. Це був неймовірний для нього час. Мільяри доларів готівки стікалися з усіх куточків США до його кишень. Поки місцева влада, не усвідомивши небезпеки, займалася іншими справами, кокаїновий король розвивав один з найдинамічніших стартапів усіх часів. При чому абсолютно незаконний. Покривши усі затрати, він опинявся перед неймовірною дилемою: куди подіти брудні гроші, які надходили до нього тоннами, бо нелегальні операції неможливо було проводити в безготівці. Перш ніж запрацювали гігантські фінансові пралки на Бермудах чи Азорських островах, Ескобар з друзями був змушений закопувати тюки готівки прямо в джунглях, сліди яких інколи з часом втрачалися. Були випадки, що долари вимивали дощові води і тоді місцеве населення виловлювало напівзгнилі вологі купюри, що неслись вздовж рукотворних річок. В це важко повірити, але навіть нелегальна скупка золота, ювелірних виробів та антикваріату не допомагала. Це був неймовірний час для Пабло Ескобара. І не лише для нього одного. Проте, скоро свято закінчилося. В результаті тривалої та нещадної війни з колумбійським урядом, власним народом та американцями, найвідоміший наркобарон в середині 90-х загинув. А його майно, зокрема й вілла поблизу Маямі, були або перепродані, або перейшли до власності інших наркобаронів, бо як відомо святе місце порожнє не буває.
За сюжетом роману вілла Ескобара, що перейшла до рук інших власників нерухомості, багато разів перепродавалася і приносила дохід з періодичної аренди для творців звичайного чи дорослого кіно, ще містить деякі смаколики, за якими полює огидний персонаж з унікальним набором психічних вад на прізвище Шнайдер та один з колумбійських Донів. А Карі Мора, за випадковим збігом обставин, стає безпосередньою учасницею їх взаємного тертя та вподобань.
Напевно Томаса Гарріса надихнув серіал «Нарко», який навіть згадується в сюжеті, що в останні роки знову привернув увагу кінорежисерів до Колумбії та кокаїну. А можливо просто прийшов час похоронити престарілого Ганібала і народити щось нове. Книга «Карі Мора» невелика за об’ємом, але насичена подіями, що робить її чудовим сценарієм для екранізації, права на яку, певно, уже продані.
Рекомендовано до прочитання дорослій аудиторії, що полюбляє невеликі динамічні трилери з присмаком колумбійського кокаїну. Усім іншим доведеться зачекати кіно.