13.07.2019 15:50
Без обмежень
68 views
Rating 5 | 2 users
 © Суворий

Історія про хлопчика, який з`їв свою калошу

Ромен Гарі

відгук до «Обіцяння на світанку» Ромена Гарі

В Вільнюсі (колишнє Вільно) на вулиці Басанавічяуса (до 1915 року Погулянка) поруч з будинком №18 стоїть кумедна скульптура хлопчика з калошою в руках. Це водночас пам’ятник літературному герою з роману «Обіцяння на світанку» і відомому французькому письменнику російського походження Ромену Гарі.

Даємо цитату:


Мені було вже близько дев`яти років, коли я вперше закохався. Мене охопила шалена, всепоглинаюча пристрасть, яка абсолютно отруїла мені існування і ледь не коштувала життя.

Їй було вісім років, і звали її Валентиною. Я міг би довго, до втрати дихання описувати її, а будь у мене голос, не переставав би оспівувати її красу і чарівність. Це була ясноока, чудово складена брюнеточка в білому платтячку і з м`ячиком в руці. Вона постала переді мною біля дровітні, де починалися зарості кропиви, що тягнулися аж до сусідського саду. Не можу передати, яке охопило мене хвилювання: пам`ятаю тільки, що ноги мої тремтіли, а серце застрибало з такою силою, що в очах почорніло. Вирішивши звабити її будь-що-будь, раз і назавжди, щоб в її житті не залишилося місця для іншого чоловіка, я зробив так, як вчила мене мати: недбало спершись об дрова, задер очі до світла. Це повинно було її підкорити. Але Валентина була не з тих жінок, на кого легко справити враження. Я стояв, дивлячись на сонце, поки сльози не залили обличчя доки ця особа жорстокосерда весь цей час бавилася зі своїм м`ячиком і, здавалося, нітрохи не була зворушена. Очі мої вилазили з орбіт, все навколо палало і полум`яніло, але Валентина навіть не удостоїла мене поглядом. Зовсім спантеличений такою байдужістю, тоді як стільки красивих дам в ательє захоплювалося синевою моїх очей, напівосліпнув і, так би мовити, з першого разу розстрілявши всі свої патрони, я витер сльози і, беззастережно капітулюючи, простягнув їй три зелені яблука, які тільки що вкрав в саду. Вона прийняла їх і оголосила, ніби між іншим:

- А Янек заради мене з`їв всю свою колекцію марок.

Так почалися мої муки. Протягом наступних днів я з`їв заради Валентини не одну жменю земляних черв`яків, велика кількість метеликів, кіло вишень з кісточками, дохлу мишу і можу сказати наостанок, що в свої дев`ять років, тобто будучи набагато молодше Казанови, зайняв місце серед найбільших коханців всіх часів, зробивши любовний подвиг, на який ніхто, наскільки мені відомо, ніколи не наважувався. Я з`їв заради своєї коханої гумову калошу.

Я відчував, що має бути ще щось, що від мене вислизає, щось головне. Моє серце сильно билося, я її цілував у ніс, і в волосся, і в шию, але мені все більше і більше чогось не вистачало, я відчував, що цього мало, що треба йти далі, набагато далі, і в кінці кінців очманівши від любові, на вершині еротичного несамовитості, сів у траву і зняв одну зі своїх гумових калош.

- Хочеш, з`їм заради тебе?

Чи хотіла вона! Ха! Ще б не хотів! Це ж була справжня маленька жінка.

Вона поклала своє серсо на землю і присіла навпочіпки. Мені здалося, що в її очах промайнула іскорка поваги. Більшого я і не просив. Я взяв свій складаний ножик і почав шматувати гуму. Вона дивилася.

- Сировиною з`їси?

- Так.

Я проковтнув шматочок, а потім другий. Нарешті в її погляді з`явилося захоплення; я відчував, як стаю під ним справжній чоловік. І я мав рацію. Я тільки що пройшов через учнівство. Я врізався в калошу все глибше і глибше, потроху відсапуючись між проковтнутими шматками, і продовжував так досить довго, поки холодний піт не виступив на лобі. Я і після цього не зупинився, стискаючи зуби і борючись з нудотою, збираючи всі сили, щоб не здатися, як мені з тих пір доводилося робити не раз, виконуючи свій обов`язок чоловіка.

Мені стало дуже зле, мене відвезли в лікарню, мати ридала, Анеля вила, дівчата з ательє голосили, поки мене вкладали на ноші «швидкої допомоги». Я був дуже гордий собою.

Двадцять років по тому ця дитяча любов надихнула мій перший роман «Європейське виховання», а також деякі пасажі з «Великої роздягальні».




Свого часу я прочитав «Європейське виховання» дізнавшись про існування Ромена Гарі від Марка Курляндськи з дослідження «1968. Рік який потряс світ». Надзвичайно щирий твір про війну та окупацію. І ось випадково натрапив на ще один його Мега-Хіт «Обіцяння на світанку» видавництва К.І.С. Судячи з усього це мій автор, кожна книжка якого беззастережно сподобається. Варто ще сказати, що Ромен Гарі частково друкувався й під псевдонімами. В зв’язку з чим мав місце скандал з врученням йому другої Гонкурівської премії по літературі в Франції, що правилами заборонено. Ромен Гарі представляє плеяду авторів післявоєнної французької літератури.

Не знаю, що зараз прийнято читати розумним людям з художньої літератури. Можливо такі романи, як «Обіцяння на світанку» дещо застарілі. Але, як на мене, це один з найкращих творів, що мені траплялись. Автобіографія – складна річ. Мало хто береться за такі твори. Для цього треба, як мінімум, прожити неймовірне життя. Тому біографи, найчастіше, люди зі сторони або взагалі якісь літературні негри, що працюють, засукавши рукава, не залишивши по собі згадки. Автобіографія ж Гарі – це більше про звийчайне життя. Це перипетії маленької людини (його самого) і наполегливої жінки (його матері) в водовороті долі, що кидає з боку на біг, крутить-вертить і врешті решт розлучає під тиском німецьких броньованих дивізій, що за кілька тижнів ставлять Францію на коліна у 1940 році.

Пишучи власну автобіографію про той сумний період, коли Ви не керуєте народами, арміями чи гігантськими корпораціями, не заробляєте мільярди, не збираєте стадіони, не мандруєте до Північного полюса чи раз по раз не деретеся на Еверест, дуже не просто. В цій ситуації Вас, як літератора, може врятувати лише гумор, іронія і пильна увага до оточуючих Вас людей, серед яких завжди є в кого чомусь навчитися або навпаки. І дуже добре, коли на життєвому шляху Вас супроводжує батько чи мати або просто близька людина, що в будь-якій ситуації можуть Вас підтримати, чомусь навчити чи підказати, а не просто, раптом розчарувавшись у Вас, глибокодумно заявляти, що життя Вас навчить. Просто вбивчий фінал цієї невигаданої історії, про який я здогадався за кілька сторінок до розв`язки, чудовий приклад того, на скільки важлива підтримка та віра, коли здавалося все проти Вас. І тоді відступає навіть смерть…

«Обіцяння на світанку» Ромена Гарі абсолютний хіт про дитинство, любов, боротьбу, наполегливість та життя після смерті, яке, як виявляється, інколи існує…




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 14.07.2019 12:02  Костенюк => © 

Ми всі з дитинства.