29.07.2019 12:01
Без обмежень
28 views
Rating 0 | 0 users
 © Суворий

Якийсь пан Пекельни

Франсуа-Анрі Дезерабль

рецензія/відгук "Якийсь пан Пекельни" Франсуа-Анрі Дезерабль

Історія з «Обіцянням на світанні» раптом отримала своє продовження. Несподівано на очі потрапив свіжий роман французького автора Франсуа-Анрі Дезерабля «Якийсь пан Пекельни», в назві якого прошмигнув один з персонажів белетризованої біографії Ромена Гарі.

Власне короткий фрагмент нижче. Це, зрештою, і все, де він фігурує…


- Підлі, дрібні людці! Міщанські клопи! Ви навіть не знаєте, з ким маєте честь говорити! Мій син буде французьким посланцем, кавалером Почесного легіону, великим драматургом, Ібсеном, Габріелем д`Аннунціо! Він ...

Вона запнулася, підшукуючи що-небудь абсолютно вбивче, який-небудь найвищий і остаточний знак життєвого успіху:

- Він буде одягатися в Лондоні!

До сих пір виразно чую грубий регіт «міщанських клопів». І червонію, коли пишу ці рядки. Бачу глузливі, злісні, зневажливі особи - бачу без ненависті: це всього лише людські обличчя, звичайна справа. Може, краще відразу ж сказати для ясності, що сьогодні я генеральний консул Франції, учасник Визволення, кавалер ордена Почесного легіону, а якщо не став ні Ібсеном, ні д`Аннунціо, то не тому, що не старався.

...

Драматичне розкриття моєї майбутньої величі, зроблене моєю матір`ю мешканцям будинку 16 по вулиці Велика Погулянка, насмішила аж ніяк не всіх.

Був серед них такий собі пан Пекельни - що по-польськи означає «з пекла». Не знаю, як предки цього чудової людини спромоглися придбати таке незвичайне прізвисько, але ніколи ще прізвище менше не підходила тому, хто його носив. Пан Пекельни був схожий на тиху, педантично охайну і стурбовану мишку. Вигляд у нього був такий непримітний, безбарвний і навіть відсутній, який може бути у людини, лише силою обставин вимушеного відокремитися від землі, та й то з труднощами. Це була натура вразлива, і цілковита впевненість, з якою моя мати прорекла своє пророцтво, поклавши руку мені на голову в самому що ні на є біблійному стилі, глибоко його схвилювала. Тепер щоразу, стикаючись зі мною на сходах, він зупинявся і дивився на мене серйозно і шанобливо. Пару раз навіть наважився потріпати по щоці. Потім подарував дюжину олов`яних солдатиків і картонну фортецю. Він навіть запросив мене в свою квартиру і щедро обдарував цукерками і рахат-лукумом. Поки я об`їдався - ніколи не знаєш, що чекає завтра, - маленький чоловічок сидів навпроти, погладжуючи поруділу від тютюну борідку. І раптом виклав нарешті своє патетичне прохання - крик душі, визнання в непомірному, ненаситному, всепожираючому честолюбстві, яке це нешкідливе мишеня таїло під жилетом:

- Коли ти будеш…

Він озирнувся в деякому замішанні, очевидно усвідомлюючи власну наївність, але не в силах впоратися з собою.

- Коли ти будеш ... ну ... всім тим, що сказала твоя мати ...

Я уважно за ним спостерігав. Коробка з рахат-лукум була ледь розпочата. Я інстинктивно здогадувався, що маю на неї право лише через сліпуче майбутнє, яке напророкувала мені мати.

- Я буду французьким посланцем, - заявив я самовпевнено.

- Візьми ще рахат-лукум, - запропонував пан Пекельни, посунувши коробку в мою сторону.

Я почастувався. Він злегка кашлянув.

- Матері такі речі відчувають, - сказав він. - Може, ти й справді станеш ким-небудь ... значним. Може, навіть будеш в газетах писати або книжки ...

Він нахилився до мене і поклав мені руку на коліно. Знизив голос.

- Ну так ось! Коли будеш зустрічатися з якимись важливими, значними людьми, обіцяй сказати їм ...

Раптом полум`я шаленого честолюбства засяяло в його мишачих очках.

- Пообіцяй сказати їм, що в будинку шістнадцять на вулиці Велика Погулянка, у Вільно, жив пан Пекельни...

Його погляд вп`явся в мене з німим благанням. Його рука лежала на моєму коліні. Я поїдав рахат-лукум, серйозно на нього дивлячись…


Якимось феноменальним чином Гарі вдалося зробити непримітного, маленького та миршавого Пекельного з поруділою від тютюну борідкою ледве чи не одним з найбільш яскравих персонажів. Його неможливо забути, як власне і його долю, що вклалася в єдиний потік доль тисяч віленських євреїв, які потрапили під кований чобіт німецьких Einsatzgruppen після літа 1941 року.

Автор Франсуа-Анрі Дезерабль на початку 2000-х був звичайним французьким школярем, що не надто захоплювався освітою, не читав книжок, надавав перевагу принадам сучасного життя та практично безперервно грав в хокей. Хокей це було чи не єдине його справжнє захоплення в житті аж поки за незрозумілого збігу обставин він не прочитав «Обіцяння на світанні».

Після роману «Обіцянням на світанні» навіть мені здалося, що багато хто, прочитавши його не аж в глибокому дитинстві, а уже в період появи зачатків свідомості, загорівся б стати письменником. Важко прожити життя Ромена Гарі, що втрапив у вир історії не за власної волі, але й не всі письменники мають куватися в горнилі кривавої війни. Завжди можна відшукати теми близькі сучасникам і відточувати об них авторське перо. Кожен може спробувати, але більшості не вистачає імпульсу, вогню, стимулу, мрії, мотивації, сили волі. «Обіцяння на світанні» ж надихає безмежно. І навіть якщо більшість тих, хто спробує, так і не дійде до написання цілісного твору та всезагального визнання, хтось та й прорветься. Одним з тих, хто прорвався, став Франсуа-Анрі Дезерабль.

В деякій мірі «Якийсь пан Пекельни» роман-вдячність авторитетному колезі, що за кілька прочитаних годин привив любов до літератури на усе життя. Написаний він у новочасному стилі книга-блог, який схоже стає популярним. Принаймні французи навіть почали отримувати за це Гонкурівські премії, як от Лоран Біне за свою "Голову Гіммлера звуть Гейдріх". Якщо Ви літературний ортодокс, доведеться звикати, бо постійне перестрибування автора в просторі і часі з уяви в реальність (свою чи Гарі), з спогадів про власне дитинство (до чого тут воно?) чи частково вигадане його літературним кумиром, з сторінок інших книжок в рядок пошуку Google і навпаки, декого на перших порах може вивести з рівноваги. І це все, наостанок, змішується в одну купу з основним сюжетним напрямком книги: ретельним пошуком самого громадянина Пекельни у Вільнюсі (колишнє Вільно) на вулиці Басанавічяуса (до 1915 року Погулянка) в будинку №18 (колишній №16), поруч з яким стоїть пам`ятник хлопчику з калошею в руках.

Від роману Франсуа-Анрі Дезерабля отримав задоволення, як від умовного продовження іншої цікавої історії. Тому категорично рекомендовано спочатку прочитати «Обіцянням на світанні», бо «Якийсь пан Пекельни» більше нагадує подорож в втаємничений світ особистого життя Ромена Гарі, де далеко не все, що він описав в своїй автобіографії, виявилося правдою, а тому знати, про що там йдеться, вкрай необхідно.


Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Суворий

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо