Як правильно грати на трубі?
Урок економікиТвердженням, що в економіці є поняття конкуренція, нікого не здивуєш. А от приклади справжніх війн у економіці до переможного кінця відомі не кожному. Тим, хто не в курсі буде цікаво дізнатися, а тим, хто знає, варто нагадати, історію, як саме на нашій планеті з`явився перший нафтопровід і взагалі ідея транспортування палива по трубах. Думка про те, що це певно було звичайним наслідком науково-технічного прогресу з метою полегшити людству дорогу в світле та радісне майбутнє не зовсім відповідає дійсності. Уся ця історія, як і більшість всього, що так чи інакше зв’язане з прогресом, трапилася в США в 19 столітті . Тогочасний промисловий бум виштовхнув на поверхню перших бізнесменів, що зуміли зробити величезний капітал відвоювавши значні долі ринку у своїх конкурентів і ставши фактично монополістами, які, завдяки цьому становищу, могли впевнено дивитися в своє майбутнє, отримуючи гарантований прибуток. При цьому їх бізнес продовжував неперервно рости, що цілком зрозуміло, бо саме безмежні бажання людини до завоювання всього довкола і є запорукою неперервного росту економіки. І рано чи пізно інтереси цих людей пересікалися.
Ідея першого нафтопроводу стала наслідком відкритої війни між нафтовим королем Джоном Рокфеллером та залізнодорожним магнатом Корнелієм Вандербільтом. Перший використовував мережу доріг другого для транспортування нафти від місць видобування до своїх переробних заводів, а другий отримував з першого оплату за дані перевезення згідно узгоджених між ними тарифів. Усе йшло добре поки одного разу Рокфеллеру не видалось, що гроші, які він платить зі своєї кишені за транспортування, надто великі. Себто ситуація в його уяві виглядала так, що саме він щедро фінансує бізнес Вандербільта та має право на знижки. Між ними виник конфлікт за величину тарифів, а згодом вибухнула справжня війна, яка перейшла на особистості, коли Рокфеллер поклявся знищити свого колишнього партнера. Спочатку він спробував використовувати альтернативні залізні дороги, але так як Вандербільт був потужним монополістом не до всіх його переробних заводів була можливість транспортувати нафту альтернативними операторами. Жорстке рішення зупинити частину підприємств вартувала нафтовому бізнесу збитків хоча при цьому страждав і Вандербільт, що позбувся своїх доходів. І в свою чергу вдарило іншим боком по суспільству, яке втратило частину своїх багатств, ціни на гас зросли, а багато хто втратив роботу. Проте це ще був не кінець.
Протистояння все ще не сягало апогею, але однаково боляче руйнувало бізнес обох гравців. Зрозуміло, що це швидко б закінчилося і сторони домовились, але трапилось наступне. Джон Рокфеллер не даремно вважається досі найгеніальнішим бізнесменом. В результаті мозкового штурму він здогадався, що транспортування нафти можна здійснювати взагалі без поїздів скориставшись прокладеною трубою, яких він бачив вдосталь на своїх заводах. Їх просто треба було зробити гігантської довжини і прокинути відразу до місця видобутку. Фінал історії зрозумілий: Вандербільт збанкрутував, а Рокфеллер увійшов в історію, як людина, що вигадала новий вид зброї: трубопровід.
З цієї історії варто було б зробити якийсь висновок. Вандербільт, як без сумніву талановитий бізнесмен, розбудовуючи свою імперію, втратив пильність і пропустив той момент, коли став по справжньому залежний від свого партнера. Надто велика певність себе не дозволила йому вчасно це зрозуміти і диверсифікувати цю залежність по ходу розбудови власної імперії. Його партнер і водночас конкурент зрозумів це раніше за нього і почав диктувати свої умови ще тоді, коли ні один ні інший нічого про нову зброю не знали. І зрештою це виправдовує Вандербільда, бо на початку, як ми бачили, він опирався майстерно, але у підсумку йому від цього легше не стало.
Україна теж мається зі своєю газовою трубою десятиліттями. Але тепер ми більше нагадуємо Вандербільта, який свято вірив, що буде отримувати свої дивіденди вічно, транспортуючи чужий продукт. І тут важливо було вчасно побачити небезпеку і зробити все, щоб залежність від цієї статті доходів була б мінімальною. Проте останні події довкола труби говорять, що роки пройшли, а відмова від транспортування росіян по ній своїх ресурсів не пройде для нас непоміченою, ламаючи платіжний баланс та позбавляючи нас одного з не чисельних інструментів, що, як нам видається, гарантує захист від подальшого вторгнення.
В цій ситуації варто подивитися на справу реалістично. Європа все ще позиціонує себе поза російсько-українським конфліктом, намагаючись виступати між нами в ролі Леопольда-посередника: Ребята, давайте жить дружно… Але в цій грі на трубах їм соромно сказати нам, а нам нестерпно чути, що постачальник дійсно сам може обирати, як транспортувати свій товар до споживача. Намагання тупо зупинити прокладку нових труб – інструмент геть не ринковий. Врахувавши вище сказане треба уже бути готовим і до Північного потоку – 3, бо те, що є реальною зброєю проти конкретного конкурента, водночас стає благом для багатьох інших груп населення, що населяють Європу, збільшуючи пропозицію і тим самим зменшуючи кінцеву вартість. А їх благо, як ми уже переконалися, є найвища і незаперечна цінність в поточний час.
Також не варто ображатись на Данію, що, затримуючи будівництво, думала про власні інтереси та екологію і аж ніяк не про Україну, а краще подбати про налагодження співпраці з Польщею, що за останні роки створили повністю альтернативний канал поставок енергоресурсів зі США і буде теж саме робити зі Скандинавією. І, якщо раптом спорожніла труба після Нового року тимчасово нокаутує українську економіку (в що мало віриться) варто буде ще раз згадати історію невдахи Корнеліуса Вандербільта, що аж занадто вірив в себе і недооцінив свого конкурента, вимоги ринку та палко відстоював своє небажання дивитися правді в очі навіть тоді, коли уже було пізно. Зрештою він вилетів в ту саму трубу, на якій Рокфеллер неперевершено зіграв йому похоронний марш.
