29.03.2020 15:31
для всіх
214
    
  2 | 2  
 © Правда (Львів)

Союз визволення України, діти-агітатори, не панщина, а кріпацтво в СРСР

09.03.1930 | № 9

Слідство у справі Союзу визволення України закінчене.

ДПУ радянської України скінчило слідство в справі "Союзу Визволення України". Судити будуть 45 визначних українців, а між ними Єфремова Гермай-Ніковського, Чеховського, Старицьку-Черняхівську і ін.

Закидують їм підготовлювання пе­ревороту на рад. Україні. Процес про­ведуть у Харківському Суді.

Суд буде в такім складі: Предсідатель Приходько, а члени трибуналу тов. Волков, Соколянський, Коробенко, Оди­нець, Муха і Корженко. Оскаржувати буде 4 прокураторів, а саме: Михайлик. Азматов, Якимишин І Биструков.

Нова назва Білої Церкви.

Місцева влада поробила заходи перед ВУЦІК-ом, щоб перемінити назву Біла Церква (історичне місце під Києвом), на Червоноармійськ.

Діти - агітатори колхозів для СРСР.

На Радянщині носяться з проектом організувати спеціальні відділи з дітей, які мають допомагати проводити колективізацію хліборобства. Ці дитячі відді­ли будуть посилати на села, щоб агітували між селянами за колхози.

Слідство у справі Союзу визволення України закінчене.

Слідство у справі Союзу визволення України закінчене.

Хвиля селянських втікачів з Радянщини.

Хвиля селянських втікачів з Радянщини.

За залізними стовпами, що підпирають небо (Тарас Шевченко)

За залізними стовпами, що підпирають небо (Тарас Шевченко)

Здичавіння на Радянщині.

Боротьба проти Бога й віри на РадянщинІ доводить там до страшного здичавіння. І те здичіавіння мститься вже тепер на самих більшовиках.

Ось у селі Верея в Калужській гу­бернії вбили селяни радянського харчо­вого комісара, що прибув реквізувати збіжжя. Та мало, що вбили. По вбив­стві кілька селян зібрало кров жертви, змішало її з тістом. З цього тіста спекли хліб та переслали його харчовому комісаріатові в Москві, а в письмі до ко­місаріату написали: „Хліб із вашою кров`ю й із нашим потом, нехай вам стане затичкою в горлі".

Що ж, хто виганяє з людських сер­дець Бога, мусить дождатися такого здичіння, зізвіріння такого.

Більшовики само собою послали в село карну експедицію, що зрівняла село з землею.

Ще раз про зникнення генерала Кутепова.

Ще раз про зникнення генерала Кутепова.

Свобода віри на Радянщині.

Большевики уряджують ніби процесії, котрими глумляться, над християнчькимбогослужінням й церемоніями. Молоді безбожники, одягнені в церковні ризи, переодягнені за епископів тадияконів з хрестами й іконами в руках відбувають богохульський "Крестний ход" і тим ранять найсвятіші почуття наших нещасних братів.

Цікаві монархісти на Радянщині.

Російський еміграційний часопис "Дні", що виходить у Парижі, видруку­вав відозву, яку вислала до Сталіна тайна організація п. н. "Союз цезаристів діалектиків".

Прихильники нового напрямку по­хвалюють дотеперішню Сталінову полі­тику й радять йому тому вести її з повною безоглядність аж до перемоги. Потім жертвують Сталінові корону Рюриковичів без відзнак християнської культури.

Новий цей напрямок бореться до при­вернення на Радянщині влади, опертої на засадах політики московських царів перед Петром І і відокремлення держави від впливів Заходу.

Такі то чудацькі думки приходять людям під більшовицьким обухом.

Йдуть молитися Богу в таємне місце прощі серед сибірського пралісу

Йдуть молитися Богу в таємне місце прощі серед сибірського пралісу

Ким був Джордано Бруно?

Ким був Джордано Бруно?

Заводять машини до писання в школах.

Заводять машини до писання в школах.

Розмови митрополита Сергія з закордонними та радянськими журналістами.

Часопис „Сегодня" подає, як то відбулися „розмови" Митр. Сергія.

Перша "розмова" відбулася з ра­дянськими журналістами в Св. Синоді в присутності 4 єпископів і... агентів Окружної ДПУ. На поставлені питання начальником закордонних інформацій „Ізвестій" Раєвським відповідав митр. Сергій. Його відповіді стенографовано, формульовано і коли все було скінчено, підсунено йому підписати. Він не чи­таючи підписав. Єпископи тексту не підписували, одначе це не перешкодило появі їх підписів під підписом митропо­лита. Відповіді митрополита викликали серед духовенства і віруючих страшенне обурення. А коли митр. Сергій відповів, що його відповіді радянська преса по­перекручувала, почали жадати, щоб він привселюдно заявив у Церкві, що його відповіді вимушені і сфабриковані.

Друга його розмова відбулася у його ж домі з американськими та німецькими журналістами. Представників радянської влади не було. Питання ставив амер. журналіст, а митр. Сергій йому відповідав без жадного примусу. Коли і дехто хотів би митрополита оправдати за першу розмову — то за другу, де і нікого з ДПУ не було, оправдати його не можна. Він мав змогу ска­зати правду, крикнути, що там вбивають і покликати на поміч. І тої нагоди він не використав. Він не тільки показав себе покірним гонителям Церкви, але й активним їх помічником в темнім ділі переслідування релігії.

Розмови митрополита Сергія з закордонними та радянськими журналістами.

Розмови митрополита Сергія з закордонними та радянськими журналістами.

Російські села та українські.

У великоруського чоловіка є вро­джена антипатія до зелені, до цієї жи­вої, блискучої риси усміхненої матері-природи. Великоруське село — це, як висловився Гоголь, навалена купа сірих бальків із чорними дірами замість ві­кон, вічний бруд, вічна зима. Ніде прутика зеленово не побачиш, а обабіч села зеленіють непроходимі ліси, а село яко навмисне витеребилося на велику до­рогу з-під тіні цього непроходимого саду, розтягнулося в два ряди коло би­того шляху, вибудувало заїзди та на одшибі капличку і шиночок, і більше йому нічого не треба. Незрозуміла не­хіть до принад природи!

На Україні цілком інакше. Там село, а навіть міста скрили свої білі, привітні хати в тіни черешневих і вишневих са­дів. Там убогий невсміхнений мужик обгорнув себе пишною, вічно усміхне­ною природою, та й співає свою сумну задушевну пісню в надії на краще жит­тя. О моя бідна, моя прекрасна Бать­ківщино! Чи скоро я буду дихати твоїм живущим, солодким повітрям? Мило­сердний Бог — моя нетлінна надія.

(Т. Шевченко. Дневник 1857).

Російські села та українські

Російські села та українські

Не нова панщина, а нове кріпацтво на Радянщині.

Радянська влада в Москві, як про це ми вже писали, старається перевести все життя на комуну. В містах серед робітництва пішло це легко. До села забралися на кінці. Щоб змусити лю­дей до праці завела радянська влада право їх переселюватися з місця на місце. В основному відноситься це до робіт­ників промислових, хліборобських і розумових робітників. Таке було на Україні за кріпацтва. І таке тепер заводять біль­шовики. Тільки за кріпацтва селянин-кріпак мав усе щось, що міг назвати своїм — а тепер не має нічогісько. Схо­че влада то скаже хліборобському робітникові (дотеперішньому селянинові) перейти до іншої комуни за сотки миль. От такої „волі" добилися селяни в Москівщині й в Україні.

Не нова панщина, а нове кріпацтво на Радянщині

Не нова панщина, а нове кріпацтво на Радянщині

9.III.1814 року народився Тарас Шевченко.

Батько Тараса Шевченка Григо­рій Грушівський-Шевченко був кріпаком дідича Німця Енгельгарта. Жив спершу в Моринцях, селі Звенигородського по­віту в Київщині. І там родився Тарас. Та вже в осені 1815 р. перенісся бать­ко до села Кирилівки, тож дитячі роки Тараса зв`язані з цим селом. Тарасів батько був грамотний, тож бажав, щоб і син учився письма. Тому віддав його на науку до дяка. Поки жила мати, жит­тя малого Тараса плило весело, хоч у кріпацькій хаті не гаразд жилося батькові та матері. Та як мати померла (Тарасові було тоді 9 літ) і батько, що мав більше дітей, оженився вдруге, на­стали важкі часи для хлопця. Тарас уже змалечку був інакший, як другі діти — любив самоту, красу природи й малюн­ки. Втікав перед лихою мачухою в сад і там пересиджував цілі дні в кущі ка­лини. Тоді вже розбуджувався в ньому малярський і поетичний талант. Не ве­село було Тарасові й у дяка на науці. Від дяка п`яниці доводилося не раз за­знавати знущань. Та жадний знання хлопець, зносив усе, щоб тільки навчи­тися чогось. Коли Тарасови було 11 років, помер і батько й Тарас став круг­лим сиротою. На тринацятім році життя Тарас кінчить науку в дяка й стає гро­мадським вівчарем, потім служить у свя­щенника та все тужить за наукою ма­лярства. Шукав довго вчителів маляр­ства та замість цього попався до дідича Енгельгарта на козачка. Така була Бо­жа воля, щоб Тарасові промостити до­рогу до слави. Енгельгарт пізнався на малярському таланті хлопця й дав його на науку до різних малярів. На науці в Петербурзі пізнався Тарас з визнач­ними Українцями й вони помогли йому видістатися з кріпацтва на волю й ста­ти учнем малярської академії, та зара­зом поширити свою освіту. Так підгото­вився Тарас до цього, що став найбіль­шим поетом України.

10.III.1861 року смерть Тараса Шевченка.

Недовго втішався Тарас Шевченко во­лею, всього дев`ять літ (1838 — 1847). За поезії, в яких Шевченко виступав проти знущань царів над Україною, за­слав його цар Миколай І на Сибір, де мав до смерті служити в війську, як рядовий. За старанням приятелів шість літ по смерті царя Миколая І повернено Тарасові волю, та десятьлітня військова служба й туга за Україною підірвали здоров`я поета й він проживши ще не цілих чотири роки помер у Петербурзі 10. березня 1861 р. (26. ст. ст. лютого) на 47 році життя.

Церковний та історичний календар.

Церковний та історичний календар.

Астрономічний календар. Реклама.

Астрономічний календар. Реклама.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!