Союз визволення України, діти-агітатори, не панщина, а кріпацтво в СРСР

09.03.1930 | № 9

Слідство у справі Союзу визволення України закінчене.
Нова назва Білої Церкви.
Діти - агітатори колхозів для СРСР.
Здичавіння на Радянщині.
Свобода віри на Радянщині.
Цікаві монархісти на Радянщині.
Розмови митрополита Сергія з закордонними та радянськими журналістами.
Російські села та українські.
Не нова панщина, а нове кріпацтво на Радянщині.
9.III.1814 року народився Тарас Шевченко.
10.III.1861 року смерть Тараса Шевченка.

Слідство у справі Союзу визволення України закінчене.

ДПУ радянської України скінчило слідство в справі "Союзу Визволення України". Судити будуть 45 визначних українців, а між ними Єфремова Гермай-Ніковського, Чеховського, Старицьку-Черняхівську і ін.

Закидують їм підготовлювання перевороту на рад. Україні. Процес проведуть у Харківському Суді.

Суд буде в такім складі: Предсідатель Приходько, а члени трибуналу тов. Волков, Соколянський, Коробенко, Одинець, Муха і Корженко. Оскаржувати буде 4 прокураторів, а саме: Михайлик. Азматов, Якимишин І Биструков.

Нова назва Білої Церкви.

Місцева влада поробила заходи перед ВУЦІК-ом, щоб перемінити назву Біла Церква (історичне місце під Києвом), на Червоноармійськ.

Діти - агітатори колхозів для СРСР.

На Радянщині носяться з проектом організувати спеціальні відділи з дітей, які мають допомагати проводити колективізацію хліборобства. Ці дитячі відділи будуть посилати на села, щоб агітували між селянами за колхози.

Слідство у справі Союзу визволення України закінчене.

Хвиля селянських втікачів з Радянщини.

За залізними стовпами, що підпирають небо (Тарас Шевченко)

Здичавіння на Радянщині.

Боротьба проти Бога й віри на РадянщинІ доводить там до страшного здичавіння. І те здичіавіння мститься вже тепер на самих більшовиках.

Ось у селі Верея в Калужській губернії вбили селяни радянського харчового комісара, що прибув реквізувати збіжжя. Та мало, що вбили. По вбивстві кілька селян зібрало кров жертви, змішало її з тістом. З цього тіста спекли хліб та переслали його харчовому комісаріатові в Москві, а в письмі до комісаріату написали: „Хліб із вашою кров`ю й із нашим потом, нехай вам стане затичкою в горлі".

Що ж, хто виганяє з людських сердець Бога, мусить дождатися такого здичіння, зізвіріння такого.

Більшовики само собою послали в село карну експедицію, що зрівняла село з землею.

Ще раз про зникнення генерала Кутепова.

Свобода віри на Радянщині.

Большевики уряджують ніби процесії, котрими глумляться, над християнчькимбогослужінням й церемоніями. Молоді безбожники, одягнені в церковні ризи, переодягнені за епископів тадияконів з хрестами й іконами в руках відбувають богохульський "Крестний ход" і тим ранять найсвятіші почуття наших нещасних братів.

Цікаві монархісти на Радянщині.

Російський еміграційний часопис "Дні", що виходить у Парижі, видрукував відозву, яку вислала до Сталіна тайна організація п. н. "Союз цезаристів діалектиків".

Прихильники нового напрямку похвалюють дотеперішню Сталінову політику й радять йому тому вести її з повною безоглядність аж до перемоги. Потім жертвують Сталінові корону Рюриковичів без відзнак християнської культури.

Новий цей напрямок бореться до привернення на Радянщині влади, опертої на засадах політики московських царів перед Петром І і відокремлення держави від впливів Заходу.

Такі то чудацькі думки приходять людям під більшовицьким обухом.

Йдуть молитися Богу в таємне місце прощі серед сибірського пралісу

Ким був Джордано Бруно?

Заводять машини до писання в школах.

Розмови митрополита Сергія з закордонними та радянськими журналістами.

Часопис „Сегодня" подає, як то відбулися „розмови" Митр. Сергія.

Перша "розмова" відбулася з радянськими журналістами в Св. Синоді в присутності 4 єпископів і... агентів Окружної ДПУ. На поставлені питання начальником закордонних інформацій „Ізвестій" Раєвським відповідав митр. Сергій. Його відповіді стенографовано, формульовано і коли все було скінчено, підсунено йому підписати. Він не читаючи підписав. Єпископи тексту не підписували, одначе це не перешкодило появі їх підписів під підписом митрополита. Відповіді митрополита викликали серед духовенства і віруючих страшенне обурення. А коли митр. Сергій відповів, що його відповіді радянська преса поперекручувала, почали жадати, щоб він привселюдно заявив у Церкві, що його відповіді вимушені і сфабриковані.

Друга його розмова відбулася у його ж домі з американськими та німецькими журналістами. Представників радянської влади не було. Питання ставив амер. журналіст, а митр. Сергій йому відповідав без жадного примусу. Коли і дехто хотів би митрополита оправдати за першу розмову — то за другу, де і нікого з ДПУ не було, оправдати його не можна. Він мав змогу сказати правду, крикнути, що там вбивають і покликати на поміч. І тої нагоди він не використав. Він не тільки показав себе покірним гонителям Церкви, але й активним їх помічником в темнім ділі переслідування релігії.

Розмови митрополита Сергія з закордонними та радянськими журналістами.

Російські села та українські.

У великоруського чоловіка є вроджена антипатія до зелені, до цієї живої, блискучої риси усміхненої матері-природи. Великоруське село — це, як висловився Гоголь, навалена купа сірих бальків із чорними дірами замість вікон, вічний бруд, вічна зима. Ніде прутика зеленово не побачиш, а обабіч села зеленіють непроходимі ліси, а село яко навмисне витеребилося на велику дорогу з-під тіні цього непроходимого саду, розтягнулося в два ряди коло битого шляху, вибудувало заїзди та на одшибі капличку і шиночок, і більше йому нічого не треба. Незрозуміла нехіть до принад природи!

На Україні цілком інакше. Там село, а навіть міста скрили свої білі, привітні хати в тіни черешневих і вишневих садів. Там убогий невсміхнений мужик обгорнув себе пишною, вічно усміхненою природою, та й співає свою сумну задушевну пісню в надії на краще життя. О моя бідна, моя прекрасна Батьківщино! Чи скоро я буду дихати твоїм живущим, солодким повітрям? Милосердний Бог — моя нетлінна надія.

(Т. Шевченко. Дневник 1857).

Російські села та українські

Не нова панщина, а нове кріпацтво на Радянщині.

Радянська влада в Москві, як про це ми вже писали, старається перевести все життя на комуну. В містах серед робітництва пішло це легко. До села забралися на кінці. Щоб змусити людей до праці завела радянська влада право їх переселюватися з місця на місце. В основному відноситься це до робітників промислових, хліборобських і розумових робітників. Таке було на Україні за кріпацтва. І таке тепер заводять більшовики. Тільки за кріпацтва селянин-кріпак мав усе щось, що міг назвати своїм — а тепер не має нічогісько. Схоче влада то скаже хліборобському робітникові (дотеперішньому селянинові) перейти до іншої комуни за сотки миль. От такої „волі" добилися селяни в Москівщині й в Україні.

Не нова панщина, а нове кріпацтво на Радянщині

9.III.1814 року народився Тарас Шевченко.

Батько Тараса Шевченка Григорій Грушівський-Шевченко був кріпаком дідича Німця Енгельгарта. Жив спершу в Моринцях, селі Звенигородського повіту в Київщині. І там родився Тарас. Та вже в осені 1815 р. перенісся батько до села Кирилівки, тож дитячі роки Тараса зв`язані з цим селом. Тарасів батько був грамотний, тож бажав, щоб і син учився письма. Тому віддав його на науку до дяка. Поки жила мати, життя малого Тараса плило весело, хоч у кріпацькій хаті не гаразд жилося батькові та матері. Та як мати померла (Тарасові було тоді 9 літ) і батько, що мав більше дітей, оженився вдруге, настали важкі часи для хлопця. Тарас уже змалечку був інакший, як другі діти — любив самоту, красу природи й малюнки. Втікав перед лихою мачухою в сад і там пересиджував цілі дні в кущі калини. Тоді вже розбуджувався в ньому малярський і поетичний талант. Не весело було Тарасові й у дяка на науці. Від дяка п`яниці доводилося не раз зазнавати знущань. Та жадний знання хлопець, зносив усе, щоб тільки навчитися чогось. Коли Тарасови було 11 років, помер і батько й Тарас став круглим сиротою. На тринацятім році життя Тарас кінчить науку в дяка й стає громадським вівчарем, потім служить у священника та все тужить за наукою малярства. Шукав довго вчителів малярства та замість цього попався до дідича Енгельгарта на козачка. Така була Божа воля, щоб Тарасові промостити дорогу до слави. Енгельгарт пізнався на малярському таланті хлопця й дав його на науку до різних малярів. На науці в Петербурзі пізнався Тарас з визначними Українцями й вони помогли йому видістатися з кріпацтва на волю й стати учнем малярської академії, та заразом поширити свою освіту. Так підготовився Тарас до цього, що став найбільшим поетом України.

10.III.1861 року смерть Тараса Шевченка.

Недовго втішався Тарас Шевченко волею, всього дев`ять літ (1838 — 1847). За поезії, в яких Шевченко виступав проти знущань царів над Україною, заслав його цар Миколай І на Сибір, де мав до смерті служити в війську, як рядовий. За старанням приятелів шість літ по смерті царя Миколая І повернено Тарасові волю, та десятьлітня військова служба й туга за Україною підірвали здоров`я поета й він проживши ще не цілих чотири роки помер у Петербурзі 10. березня 1861 р. (26. ст. ст. лютого) на 47 році життя.