Як чекісти борються з українським рухом
23.02.1930 | № 7Лист українського студента викриває більшовицьку провокацію
В Харкові розпочнеться небаром великий політичний процес проти визначних українських громадян і діячів С. Єфремова, А. Ніковського, В. Чехівського та інших. Більшовицьке Державне Політичне Управління (ДПУ) арештувало їх нібито за приналежність до т. зв. „Спілки визволення України". Метою тієї Спілки мало б бути визволення України з під червоної Москви.
У зв`язку з тою справою оповістив у пресі В. Михальчук, тепер студент Укр. Педагогічного Інституту в Празі, цікавий лист, котрий зраджує темні діла більшовиків у тім процесі. Між іншим він пише:
В свій час я був членом партії сельробу, де багато наслухався про великий розвиток українського вищого шкільництва та взагалі про розвиток національного життя в Україні. Внаслідок чого задумав поїхати в Україну і вступити там до одної з вищих шкіл, тим більше, що там був мій брат Андрій Семенович Михальчук, який вчився у київському політехнічному інституті. В 1927 р., в квітні місяці, я нелегально перейшов кордон і прибув до міста Києва, до свого брата. Брат мій про моє прибуття зараз же повідомив ДПУ.
З початку ДПУ поставилось до мене дуже добре: видали мені документ на право перебування в Києві та сказали мені, аби я йшов знайомитися зі студенством; а далі ДПУ скаже, що зі мною зробить.
В Києві я прожив три місяці. Вже на п`ятий день до нашого помешкання прийшла Настя Бойко, молода дівчина, яка подала себе за безробітну, нав`язала зі мною знайомство, а потім попросила господиню, аби вона взяла й її на мешкання. Як виявилося, це була агентка ДПУ. Через декілька неділь мого вільного, на мій погляд, перебування в Києві, мене знову викликано до ДПУ, і під загрозою рострілу наказано повернутися знову до Польщі і зв`язати українське націоналістичне студенство з українською еміграцією, при чому по виконанню завдання мені пообіцяно вільний вступ до вищих шкіл на Україні. Я підговорив одного зі студентів піти зі мною до Польщі і зав`язати стосунки з еміграцією.
В липні місяці 1927 року ми прибули до Варшави і з`явились до Українського Центрального Комітету, як зв`язкові від українського студенства. В Комітеті нам відповіли, що Комітет справами в Україні не займається, а опікується тільки емігрантами. Отже, коли ми станемо емігрантами, то тоді допоможуть нам в справі документів та праці. Правда, ще в Київі мені в ДПУ говорили, що правдоподібно з Комітетом нічого не буде і наказали мені, щоб я знайомився з еміграцією, вишукуючи таких осіб, які згодилися б провадити революційну роботу в Україні. У Варшаві я пробув дві неділі і побачив, що це мені не вдасться зробити, а тому я вирішив їхати додому на Волинь.
Все ж таки в Польщі я вчитись не міг і жадоба вчитись знов погнала мене в Україну. Я вважав, що тепер ДПУ вже не буде змушувати мене знову йти до Польщі, а виконає свою обіцянку і помістить мене до вищої школи. В Києві, зазначили мені, що в минулому році я для них нічого не зробив, але вони дадуть мені змогу вчитися при умові, що я буду виконувати їхні завдання. Коли ж я не захочу з ними працювати, то вони пришиють мені шпіонаж і розстріляють.
Я бачив, що виходу немає і згодився, надіючись, що мені вдасться назад повернутися до Польщі. На мою долю випало вишукати студентів-українців, надсилати їм відозви видрукувані ДПУ, але ніби від Союзу Визволення України, підговорити когось знов зі студентів піти закордон, а разом з цим створити організацію української молоді. Під час перебування в Києві бачив я всю ганебність праці ДПУ серед студенства та професури. Отже цим рішуче стверджую, як невільний співучасник, а одночасно і свідок праці ДПУ, що всі видатні українські діячі та українське студенство, які зараз сидять у в`язницях і чекають суворого суду, невинні і спровоковані ДПУ. Я завчасно зумів утекти з України і тим врятував себе від зрадництва та ганьби. Я все гадав, що ДПУ не доведе до такого сумного кінця свою ганебну вигадку, а тому мовчав. Тепер же, коли приходить час розправи більшовиків над невинними українцями, тримати в таємниці це більше не можу, не дивлячись на те, що більшовики мені погрожували смертю, коли я зраджу їх темні справи.
