08.08.2014 23:50

для всіх

692

6 | 6

 © ІРИНА ПРИЛІПКО

«Місто» – «Люди» – «Речі», або живе мертвим не буває

з рубрики / циклу «Мертві квіти»

Збірка малої прози Тетяни Белімової «Мертві квіти» приваблює вмілим поєднанням психологізму й сюжетності, художнім розкриттям проблем, що здатні схвилювати кожного. Об`єднуючими чинниками художнього світу збірки є концепти «Місто» – «Люди» – «Речі», а також почуття, настрої, емоції, які роблять цей світ-універсум живим, динамічним, переконливим.

Новела «Універсум (Логос)» задає тон усій збірці, актуалізуючи ідею життєдайності й вічності Слова-Логосу. Біблійний наратив сприяє розкриттю божественної суті творчого процесу, мета й результат якого – творення особливого Універсуму, продовження Буття і наближення цим самим до Бога. У цьому контексті всі інші новели збірки сприймаються як органічні частини творчого Універсуму, в калейдоскопічній проекції якого зринають фрагменти життя міста, людей та речей.

Твори циклу «Універсальний міський пейзаж» прикметні урбаністичним характером: авторка вміло відтворює темпоритм міста, психологічно вмотивовано розкриває історії його мешканців, їхні буденні й небуденні переживання і турботи. Ціла гама настроїв та інтонацій – від щемливо-проникливих («Vita – Життя») до легких іронічних («Tempo») – увиразнює фрагмети життя («Tempo», «Amore (Лєночка)», «Memento mori»), а то й цілі життєві долі героїв («Amore (Далека перспектива)»). На тлі творів, що склали цикл, психологізмом та емоційністю вирізняється новела «Vita – Життя», у якій у формі внутрішнього монологу, через передачу глибоких емоційних переживань розкривається розуміння суті людського життя, його амбівалентної природи й того, що робить його неперервним.

У новелах циклу «Історії простих речей» голос надається речам, що набувають цілком людських якостей – вони мислять, відчувають, спостерігають, переживають трагічні моменти свого існування. Крізь призму сприйняття загубленого гаманця («Інсталяція щастя»), понівеченого ліхтаря («Ліхтарі світла») проступає інший вимір відчуття світу, природи, людей та речей.

Про радість реальну й, водночас, ілюзорну, про щастя, яке десь далеко й, разом з тим, поруч, про вічний потяг людини до небуденних почуттів – новели циклу «Ілюзія життя». Головними героями тут є Він і Вона, їх почуття, щастя й розчарування. У контексті історій героїв актуалізуються проблеми пошуку порозуміння, тимчасовості щастя, діалектики людських стосунків та незбагненності почуттів («Зірка Сонце», «Король-Дроздобород»). Поліфонічною є стильова настроєвість, що формує художній світ творів: трагічно-песимістична («Мертві квіти»), еротична («Тополевий пух»), сюрреалістична («Синя Борода»), реалістично-психологічна («Найперший (Дзеркальне відображення)», «Синій Дунай (Деян)»).

Варто відзначити вміле викристання авторкою прийомів ретроспекції, художніх засобів, зокрема метафор, символів, художніх деталей, майстерну репрезентацію внутрішнього світу героїв, що досягається завдяки домінуванню першоособового наративу. Відтак, тонкий психологізм, настроєвість, цілісність і переконливість образів, колоритність урбаністичних і пейзажних замальовок й, звісно, оригінальність життєвих історій та унікальність людських переживань – це те, що формує особливий художній універсум збірки малої прози Тетяни Белімової.