Французький живопис

Цикл поезій «Французький живопис»

Автор: Ольга Стасюк

Sea Coast in Normandy by Gustave Courbet Reproduction

Сторінка: 1 з 1 | Знайдено: 12
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Французький живопис;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;
  •  © Оля Стасюк

    Ж. Натьє «Жіночий портрет»

    Цикл «Французький живопис»

    Цикл описує реальні картини французьких художників 16-19 ст. Усі картини нині знаходяться в Пушкінському музеї в Москві.

    Не стала б поважати портретиста,

    Який не знає кольорів жіночності.

    Бо ж молодість – то тільки шепіт листя,

    То не перлини і предмет наочності.


    А бірюза – то вибране з небесного.

    То тінь і світло, змішані з лавандою.

    Ну щось же є у ній, як у воскреслого

    Бутона, що розпуститься трояндою.


    Розвінчане, розлите і розвіяне,

    Стушоване без різкості і краю –

    Таке ж видіння, ніжне і розмріяне,

    Приходить в час весняного розмаю.


    Я ж-бо не проти пишності й солодкості,

    Я ритм – і той у бірюзу заплутала.

    Нічого, це ж – чарівний цвіт жіночності,

    Чогось ну неминуче вже майбутнього.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    Ж. ван Даль «Фрукти»

    Цикл "Французький живопис"

    А ось і серпень. Присмак винограду,

    Гранатовий і персиковий смак.

    Я вам не дам довершену пораду

    І відповідь, чому це дійсно так.


    Можливо, ті метелики – то душі.

    Вони складали службу ще весні.

    Чому ж в картині - жовті, стиглі груші,

    А листя – ще зелене, мов вві сні?


    А це – лиш сон. І темрява довкола,

    І навіть чиста виноградна синь.

    Я ж не повірю (не мала ж) ніколи

    У приторність і терпкий смак видінь!


    А цей гранат – терпкий. Очима чую.

    А груші – солодощі. Якось так.

    Нехай там осінь за вікном лютує,

    Їй не дістався виноградний смак.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    П. Прюдон «Марія»

    Цикл "Французький живопис"

    Пейзаж покірності – це ж зовсім не портрет.

    Яка красива ця небесна сила!

    Щось ніжне і квітуче тет-а-тет,

    З правдивістю, що чорний світ зустріла.


    Я не повірю у брехливість слів,

    Коли за звуки будуть фарби сонця.

    Здавалось, цілий світ, якби схотів,

    Міг уміститись у Її долоньці.


    Ворожість, «alter ego» – то не те.

    Нутро звірине заховай, Людино!

    Щось більше, аніж сонце золоте,

    Освітлює все променем єдиним.


    І байдуже, яка там темнота,

    Чи доля буде вірна і щаслива.

    Як я хотіла б все своє життя

    Це небо відчувати, наче диво!


    Тоді байдуже й близькості комет,

    І катаклізми, й насмішки нещирі.

    Це мов із небом бути тет-а-тет,

    Де замість всіх нещасть і болю – віра.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    П. Фальконе «Дама в саду»

    Цикл «Французький живопис»


    І сфінкси у саду – то тільки тло,

    Й дерева із замор”я – тільки тіні.

    Тут майже все – зелене полотно,

    А скільки світла струменить з картини!


    Ці кольори зелено-золоті

    Зливаються в захопливу доцільність.

    Щоправда, хто що мав там на меті,

    А нам відомо результат – чарівність.


    Природа навіть з бантиками – мить,

    Близька аж до довершеності світла.

    Але картина не вогнем горить,

    А просто струменить життям і літом.


    І цей без вимір, невмирущий час –

    То тільки штрих десь на кутку картини.

    Буває тягне не до пишних фраз,

    А до таких зелених, темних тіней.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    П Деларош «Портрет графині Шувалової»

    Цикл «Французький живопис»

    Темні портрети – то диво.

    В темряві можна сховати

    Душу тривожно-журливу,

    Радість із присмаком м’яти,


    Добрі пориви і сильні,

    Душі, що болісно плачуть...

    Тільки величність графині

    Чітко у фарбах цих бачу.


    Дійсно, вона величава,

    Чисте намисто, як роси,

    Очі із кольором кави,

    Кольору кави волосся.


    Дивне зелене каміння

    Йде їй лише в позолоті.

    Зачіска – легка, як піна.

    Золото – чисте, як соти.


    Тільки красуня не горда –

    Погляд її не холодний.

    Байдуже, що на бігбордах

    Чорний чомусь вже не модний.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    Ю. Робер «Зруйнування церкви»

    Цикл «Французький живопис»

    Ламали церкву. Вже погнули грати.

    Величні стіни падали у пил.

    Натура людства – вічно розбивати

    Не їхнє, не своє, а вищих сил.


    Надворі небо було майже чисте.

    Склепіння розібрали на шматки.

    Вона ж була красива й промениста,

    Навіщо їй такі сліди ганьби?


    Віконця, арки – нелюдське творіння.

    Не знають, що вчинили, хоч й наказ.

    Оце красиве, знищене склепіння

    Буде ще довго не ловити час.


    Колись її почнуть ще будувати,

    Святі уламки ці залишать пил.

    Але ж... Зламали церкву. Навіть грати.

    За що? Це не своє, а вищих сил...

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    Ж.-Б. Моннуайе «Квіти»

    Весна ходила світлими садами,

    Вбирала в квіти сонце і ріллю.

    Фіалки воз’єднались з небесами,

    Відали травню честь, як королю.


    Півонії світились, наче сонце.

    Вони ведуть не вперше вже балет.

    Всі квіти не вміщаються в долоньці,

    Ось вам букет. Вірніше, їх портрет.


    Троянди ще в росі сміялись зранку,

    Й ромашки... Це вони, напевне... Так...

    Тут навіть притулили наперстянку,

    Дзвіночки, ще й настурцію і мак.


    Лілея королівська з білизною,

    І риси із штрихами темноти –

    Не вразили якоюсь новизною,

    А захопили почуттям краси.


    Весна ходила, флокси десь збирала,

    По краю навіть плівся виноград.

    Краси у вазі квітнуло чимало,

    Але без неї став самотнім сад.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    Г. Курбе «Море»

    Тут стільки сині, що душа злітає,

    Хмарки барвисті піняться від світла.

    Маленькі хвилі – сонні від розмаю,

    Каміння сіре – зморене від літа.


    Тоненькі горизонту сині риси

    Розподіляють пошуки людини –

    Хтось у польоті огортає висі,

    Когось дивують видивом глибини.


    Холодне море – в штилі аж до краю,

    Де й ділись шум, ворожість і завзятість!

    Маленькі хвилі – сонні від розмаю,

    А небо – світле, як душевна святість.


    Ловіть, беріть, тримайте три стихії,

    Не відпускайте небо, воду, землю!

    Десь у хмаринках лине давня мрія,

    Спочине в хвильках стомлено, напевне.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    Жан О. Д. Енгр «Мадонна перед чашею з причастям»

    Цикл «Французький живопис»

    Такі тонкі ледь стиснуті долоні.

    Це не банальна мука, біль чи щастя.

    Все світло спочиває на Мадонні

    Й на чаші вічній. Чаші із причастям.


    Святі застигли. Дивний сонм навколо.

    Горять тонкі, тендітні навіть свічі.

    Картина – як незмінне вічне слово,

    Яке в ту святість й дивну тишу кличе.


    Поволі огортають тіні плечі,

    Але до чаші підійти не в силі –

    Тут тиша й спокій як ніде доречні,

    Які годинник відліку спинили.


    Волосся огортає легко скроні.

    Ця чаша омиває всі нещастя.

    Така тендітна і свята Мадонна,

    І вічна – чаша. Чаша із причастям.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    Л. Буальї «Художниця»

    Лягають тіні ніжно і просторо.

    Худесенька, малесенька майстриня

    Відтворює якусь чарівну мову,

    Майбутнє чи минуле на картині.


    Усюди – хаос, виставлений чітко,

    При чому світлий хаос, дуже милий.

    Вона ж – тендітна, дуже ніжна квітка

    У своїй сукні, як лілея, білій.


    Вже притомилась учениця трішки,

    Тканина так невимушено світла...

    Художниця – немов маленька мишка -

    В цій величі моделей, тіні, літа..


    А на картині, певне, давня мрія,

    Чарівні хмари, небо чисте, синє...

    І дивне світло, що в душі жевріє,

    Якому не страшні пастельні тіні.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    В. де ла Пенья «Наближення грози»

    Цикл «Французький живопис»



    У напрузі десь щебечуть строфи,

    Птаство десь затихло,  дуже пильне.

    Все почуло – буде катастрофа.

    Буде дощ. Різкий і дуже сильний.


    Осінь одягла дерева в шати.

    Скоро їм судилося злетіти.

    Он хмарини сунуться пернаті,

    Вже готові громом гомоніти.


    Золота напруга на картині.

    Чорне небо стиснуте від болю.

    Лиш чарівне сяйво, дуже дивне,

    Додає наснаги й трішки волі.


    Буде дощ!

    І Осінь зніме хустку,

    Буде вітер в гіллі помарнілім.

    І, нарешті, розійдеться згусток

    В темнім небі. Й стане воно білим.

    Обговорити...



  •  © Оля Стасюк

    Ж. Дюпре «Морський відплив у Нормандії»

    Цикл «Французький живопис»

    Ось і закінчився мій цикл. Нагадую - тут знайшли своє місце 12 картин французьких художників16-19 ст., що знаходяться у Пушкінському музеї в Москві. Картини дуже різні - половина є несхожими портретами, двоє виявилися натюрмортами, а інші чотири - різноманітними пейзажами. Тож нехай цей вечір стане останнім, завершальним штрихом циклу...

    Підійшов щемкий холодний вечір,

    Одягнув морську шинель  на  себе.

    Тихо обійме його за плечі

    Дивовижне і зелене небо.


    Темні кораблі – немов примари.

    Місяць виглядає жовтим диском.

    Таємничі і зелені хмари

    Зачарують м’якістю і блиском.


    Море плине тихо і спокійно,

    Час відпливу – не штормить, не скаче.

    І штрихи, на диво професійні,

    Сяйвом зачаровують гарячим.


    Це тепло мов огортає плечі,

    Щогли аж відлунюють у тиші.

    Зеленастий, дуже гарний вечір

    Морем і зеленим небом дише.

    Обговорити...