Новітня історія

Збірка поезій «Новітня історія»

Автор: Ганна Коназюк

Сторінка: 1 з 3 | Знайдено: 51
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Новітня історія;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;
  •  © Тетяна Ільніцька

    Новітня історія: хронологія подій

    Поетична творчість – незбагненний, не розтлумачений процес. Звідки приходить натхнення, чому, як і до кого? Усі ці питання хвилювали, хвилюють і хвилюватимуть завжди. Але чи будуть колись відповіді? Навряд… Проте в цьому, мабуть, і полягає чар поезії – у її таємничій, ірраціональній природі. І ось (мені б хотілося сказати «тримаю у руках», але ситуація така, що у нашу добу багато книг існують в електронному форматі))) переді мною дебютна збірка «Новітня історія» вже знаної київської поетеси Анни Коназюк, про поетичні тексти якої маю честь сказати декілька слів.

    В українській літературі так уже історично склалося, що поет завжди був народним поводирем, провидцем, фіксатором і виразником народної думки (як би пафосно це не звучало, але це не змінює суті сказано), тобто, поет спершу був громадянином, а вже потім художником і чарівником слова. У наш час ця істина знову актуальна, бо не в простий час живемо. Відкладена лірика з пейзажистикою, і знову поетичний стилос дорівнює багнету. Саме такою вкрай зболеною, прив’язаною до непростих українських реалій 2013-2014 років, є поетична збірка «Новітня історія», відлік якої починається 22 листопада 2013 року:

    «Прокинься, моя рідна Україно!

    Збудись від сну і змий з очей брехню.

    Ти витримала голод і знущання, 

    Занепади, руїни і цькування, 

    Загартувавшись, одягай броню!» («Прокинься, моя рідна Україно!»)

    Поетеса звертається до Батьківщини цілком у Шевченківській традиції – як до жінки-страдниці, окраденої, одуреної, але ще спроможної дати відсіч своїм напасником. Закрутилося колесо історії – зазвучали, полилися вірші Ганни Коназюк. Це новітня історія. Історія України у поетичний текстах, кожен з яких зболений, написаний щиро, із акцентуванням на головному.

    Однією з особливостей ідіостилю Анни Коназюк є конкретика образів. Поетеса по можливості уникає узагальнень, звіряючи власний поетичний часопис із реальними іменами і постатями. Таким собі «зухвальцем» з-під її пера випурхує іронічно-дошкульне звернення до колишнього президента України:

    «Без пафосу і без надриву скронь, 

    Без нарікань і доказів нервових, 

    Коротку фразу кину у вогонь, 

    У той вогонь, що гріє глузд здоровий:


    - Дядя Вітя, па-па!


    Ти так вчепився міцно за штурвал, 

    Мов той реп`ях, що коле на сідницях.

    І рило, і барило, аж рипить, 

    А люд - у кулаці твоїм синиця.


    - Мій народе, тримайсь!


    Синиця слизькі пальці розігне

    І журавлем підніметься до неба, 

    Розправить крила, хвостиком махне, 

    Комусь у пику ляпне - так і треба...


    - Дядя Вітя, умийсь! («Без пафосу»)

    Ця поезія унікальна як за силою звучання, так і за пошуком нового формального вираження, побудована на антитезі, у якій з одного боку тиран із його куценькою «правдою», а з іншого – увесь українській народ на розпутті великої історичної істини. Діалог, вплетений у цей твір, є не лише простою імітацією живого мовлення і своєрідним означенням його учасників через пряме звертання, а й авторським посилом до тих нескорених українців, які зібралися у грудні на Євромайдані.

    Здається, пікові за емоційним наповненням і трагічною тональністю вірші припадають на 19-22 лютого 2014 року, коли відбулися страшні масові страти на вулиці Інституцькій столиці України. Це такі поезії, як «Кату», «Небесна сотня». Проте ми знаємо, що вслід цим прийшли ще важчі випробування у наш рідний дім. Тому кримська тема, потім східноукраїнські сюжети вносять свої корективи і переакцентовують трагічну наповненість текстів «Новітньої історії». І всі ці вірші вирізняються дуже особистісним, щирим «переплавленням» історичних подій у поетичні візії.

    Серед поезій «Новітньої збірки» чутно різні голоси, обрамлені у різноманітні жанрові модифікації громадянської лірики – від поезії-звернення до поезії-реквіуму. Навіть є байка – ліро-епічний жанр алегоричного змісту, який поетеса наповнює новим історичним звучанням. Одним словом, «Новітня історія» Анни Коназюк дихаюча і жива, сповнена щирих слів і нетривіальних думок і, як на мене, цілком вкладається у парадигму «свій до свого по своє».

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    За двох

    Дивитись в небо й дихати за двох, 

    Життя любити так як він любив.

    Сто кілометрів – сотні перемог, 

    Де кожна над собою у надрив…


    Пульсує кров, хоч стомлена душа.

    Яке «інь янь»?.. Натомість лише «інь»

    Бозна куди тремтяче поспіша -

    Далеко в затінок, у закуток, у тінь.


    Колись – не зараз, в серці, у думках

    У тебе, певно, буде знову день.

    А там де він – там чорнокрилий птах, 

    Війна, багнюка, люди що мішень.


    Дивитись в небо й дихати за двох –

    Це ніби як довічний заповіт.

    Його присягу вже засвідчив Бог.

    Так є, так буде, сотню тисяч літ…

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Якби

    Я заховала би

    Твої небесні очі

    В русяве своє волосся, 

    Аби

    не бачив смерті на війні.

    Коли не знала би, 

    Що знайдуться охочі

    Безжально зжати колосся

    Щоби

    Встелити днище у багні…


    І через три доби

    Острижена прокинусь, 

    Погладжу стерню убогу.

    От би

    На Рапунцель схожа була…

    Знецінені скарби, 

    Сльози вкотре на винос.

    І знову тобі в дорогу.

    Якби

    сльозою зцілити змогла…

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Там де він і вона...

    Там де він і вона

    нема місця для смутку й розлуки.

    Там де він і вона

    одягла пишний цвіт купина.

    То чому ж тоді так

    затремтіла душа від розпуки, 

    Так жорстоко й зухвало

    втручається в щастя війна?..


    Вона руки складе

    у спокійній і тихій молитві

    І Всевишній Господь

    не залишить його у бою.

    Дехто час витрачає

    за щастям незримим в гонитві, 

    А воно у цю мить

    під прицілом стоїть на краю.


    Там де двоє зійшлись

    не повинна печаль панувати –

    Має вічно бриніти

    кохання щаслива струна.

    Хай пощезнуть всі війни

    І в’їдливі звуки гармати!

    Хай народяться діти

    Отам де є він і вона…

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Жіноче

    Відколи світ – відтоді ніч і ранок

    І людство було здатне до війни.

    Що полонить, немов покірних бранок.

    Душа на злеті – спробуй упійми…


    Жіноча доля – проводжать-чекати, 

    А часом, брати зброю теж до рук.

    І йти у бій, щоб волю захищати.

    Без пафосу, без слів, без запорук…


    Іти у бій. Хоч мати і дружина.

    Заради них, заради їх життя!..

    І що до того, що цвіте ожина, 

    А в серці закипіли почуття…

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Замість кави

    Темна ніч не відпускає солодкі сни

    І сердита на осінній ранок.

    Вчора як зима, а сьогодні подих весни

    І ліниво мружиться світанок.

    Найзапекліший кавоман заварить чай, 

    Так йому потрібно час-від-часу…

    Добрий ранок тобі, Україно, рідний край.

    Від відібраного Криму до розбомбленого Донбасу…

    Добрий ранок, чийсь дорослий маленький син, 

    Той що спав-не спав ніч у окопі.

    Твоїй мамі снились тривожні сни, 

    Що в тебе збиті колінця й болить животик.

    Що у тебе випав перший молочний зуб, 

    А ще - навчився гарно читати…

    Випий зранку, хлопче, кварту води

    Замість кави. Як мати…

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Новітня історія

    Ми живемо сьогодні в середині книжки з історії...

    Хронологія дат і подій і незмінність часу.

    Та немає у світі такої ще лабораторії,

    Де всі рани загоять і всі корективи внесуть.


    Де загиблі воскреснуть і прийдуть додому з усмішкою,

    А утрачені сльози повернуться чистим дощем.

    І кривавий тиран обернеться маленькою мишкою,

    Тричі пікне, як в казці, та в нірку швиденько втече...

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Прокинься, моя рідна Україно

    Прокинься, моя рідна Україно!

    Збудись від сну і змий з очей брехню.

    Ти витримала голод і знущання,

    Занепади, руїни і цькування,

    Загартувавшись, одягай броню!


    Прокинься, Славная!

    Повір у власні сили!

    У тебе ж в генах пращурів могуть!

    Розправ свої жовтоблакитні крила,

    Яка б тебе мерзота не косила,

    Та із душі твоєї голос правди чуть.


    Прокинься, Любая!

    Пора вже підійматись!

    Ти довго простояла у кутку.

    Прийшов час личеньком до світу повертатись

    І вийти з урвища по свіжому містку.


    Крокуй вперед, моя славетна Нене!

    І хай сидять по норах пацюки!

    Твоїх дітей палкі серця вогненні

    Підхоплять знамено твоє священне

    І вирвуть із злочинної руки!

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Побачення

    Чи прийдеш на побачення, коханий?

    На тебе буду я чекати дуже.

    В парку Шевченка будеш ти бажаним, 

    Це так важливо, зрозумій же, друже!


    Це так важливо, щоб ми там зустрілись.

    І в боротьбі серця наші злилися.

    Для тих дітей, що ще не народились

    І для людей, що з вірой піднялися.


    Приходь, юначе! Будем здобувати

    Щасливу долю для своїх нащадків.

    Зажерливих злодюг з стільців скидати, 

    Навести лад і взятись до порядків.


    Якщо не прийдеш - ти мене не зрадиш, 

    Ти зрадиш все майбутнє України.

    Бо не розквітнуть маки перемоги

    На пустці збайдужілої руїни!

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    І прийшла до Києва зима

    І прийшла до Києва зима.

    Справжня. Із морозами та снігом.

    Але кров людей - то не вода

    І фарбує у багряне біле.


    І урвалось ще чиєсь життя - 

    Чийсь синочок, молода людина.

    А убивця - чи сусід, чи брат,

    Як не дивно, теж чиясь дитина...


    Ніби серце вискочить з грудей

    І розірветься на половини.

    Боже! Україну порятуй!

    І не рви її на дві частини!


    Закликаю! (я вже екстреміст...)

    Хлопці! Переходьте до народу!

    Задушивши владу бандюків,

    Ми здобудем щастя і свободу!

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Героям революції

    Дахи будинків білим снігом вкриті,

    Січневе сонце засвітило їх.

    На Київ спали світлі ранку миті,

    Та лише темінь у очах твоїх.


    І  не побачиш більше вже ніколи

    Реалій, що оточують тебе.

    Учора і не думав, що потвора

    У тебе зір і друзів забере.


    Ви мужніми були на барикадах

    Пліч-о-пліч разом у борні своїй

    І не клялись, устави не вивчали,

    А діяли по совісті людській.


    Ще є в моїй країні патріоти,

    Що здатні не змиритись, а повстать.

    Від розпачу хай луснуть ідіоти,

    Що сміли у народ свій наплювать!


    Ти крізь пітьму почуєш своїм серцем

    Відлуння переможної ходи

    І високо із неба "Ще не вмерла...",

    Мов чистий дзвін криштальної води...

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Без пафосу

    Дядя Вітя, папа`

    Без пафосу і без надриву скронь,

    Без нарікань і доказів нервових,

    Коротку фразу кину у вогонь,

    У той вогонь, що гріє глузд здоровий:


    Дядя Вітя, папа` .


    Ти так вчепився міцно за штурвал,

    Мов той реп`ях, що коле на сідницях.

    І рило і барило, аж рипить,

    А люд - у кулаці твоїм синиця.


    Мій народе, тримайсь.


    Синиця слизькі пальці розігне

    І журавлем підніметься до неба,

    Розправить крила, хвостиком махне,

    Комусь у пику ляпне - так і треба...


    Дядя Вітя, умийсь.

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Як Ведмідь був царем

    Якось раз обідньої пори,

    Меду краденого вдосталь нализавшись,

    Забажалося Ведмедю, хоч умри,

    Стать царем. І довго не вагавшись,

    Став собі прибічників шукать.

    Але хто ж підтрима лобуряку?

    Ну хіба що баранів позвать,

    Та шакалів, зляку-переляку.

    Всі думки він вголос проревів

    І лисиці тут-як-тут з`явились.

    - Все ми зробимо, Ведмедю. Не журись!

    Ти царюй і з нами поділись.

    Та ж і думати тобі не доведеться...

    Стали звірів на галяву звать,

    А Ведмідь гикає та сміється.

    Так зібралася у лісі звірина

    І Ведмедя нарекли всі "трударем".

    Хоч багато і не згідні з цим,

    Та бурмила оголошено царем.

    Став володар красти вже не мед,

    А усе, що було у тварин.

    На галявині, що спільною була,

    Вже барліг, без слідства і причин.

    Стало в лісі якось сумно враз...

    Влада - у лисиць і баранів.

    А шакали лиш пускають гази

    І царю нарубують пеньків.

    Щоб плигав він ними кожен день

    Та не думав, що дурний, мов пень.

    І зібралися тварини всі на віче -

    Прокидайтесь! Батьківщина кличе!

    І малі, і вбогі, і кульгаві,

    І старі, і сильні, й моложаві,

    - Всі повстали проти злодіянь,

    Проти злиднів і поневірянь.

    Далі? - Перемога! Хоч важка...

    Бо боролись всі без ватажка.

    А мораль у баєчки коротка:

    З мудрістю, без сварки й хабаря

    Обирайте Лева на царя!

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Революційне кохання

    На Майдані зимою зустрілися, 

    Ви зустрілися - обійнялися.

    Словом за слово зачепилися, 

    Поцілунками обмінялися.


    В революції крешуть вже блискавки,

    А ви юні і геть закохані...

    Не до роздумів і не до висновків -

    В борні почуття несполохані.


    Несполохані, волею вінчані,

    Майданівським димом обдмухані,

    Добротою людською заквітчані,

    Словами народу заслухані.


    На очах у дозрілої нації

    Полюбилися і побралися.

    На світлинах з життя революції

    Двоє в вірності присягалися...

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Хто окупант?

    Яка потвора на моїй землі

    Мене назвала підло окупантом?

    Тут прадіди й прапрадіди мої

    Закарбувались в пам`ять фоліантом.


    Коріння їх, могутнє і цупке,

    Живе в грунтах від Заходу до Півдня.

    У моїх дітях їхня кров тече

    І волі смак, гарячий мов пломіння.


    То хто ж із нас паршивий окупант?

    Мерщій поглянь у дзеркало й зізнайся! -

    Звідтіль погляне скорчений мутант...

    Хто чинить зло і розбрат - начувайся!

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Кату

    Не стріляй же, кате, у мойого брата!

    Не стріляй же, кате, у мою сестру!

    Бачиш, небом плачуть убієнні душі, 

    На твою нікчемну шкода і дощу.


    Якщо маєш серце (ти його не маєш...), 

    То зумій побачить в іншім серці біль.

    Гріх тяжкий кривавий в жменю не сховаєш, 

    Там де була совість - зеленава цвіль...


    Ой, побійся Богу! Ти в нього не віриш...

    Посоромся рідних! Звідки сором взять?

    Прийде час розплати - його не застрелиш, 

    Рани ж бо убитих знову цебенять...

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Небесна сотня

    Присвячується героям України, що боролись проти тотального бандитського режиму і віддали своє життя за волю українського народу..

    Чи чуєш, брате, Україна плаче?

    Увесь Майдан співає "Пливе кача"...

    - Та так, Устиме, вони нас не бачать,

     Тому-то плачуть, от тому-то й плачуть.


    Скажіть нам, Юро, Ви вже тут давненько,

    Чому і тут, і тут щемить серденько?

    - Тому, Назарцю, що воно безсмертне,

    Тому-то й терпне, от тому-то й терпне.


    Георгію, Михайле і Сергію,

    Не українці за вкраїнську мрію?

    - Ми українцями давно по духу стали.

    Тому повстали, от тому повстали.


    А ти, Андрію, що служив театру,

    Мабуть, сумуєш за вогнями рампи?

    - Та так, сумую... Їх народ вмикає -

    Дивись палає, он Майдан палає!


    Скажіть, Миколо, Ви ж вчителювали?

    Ви ще багато дітям не сказали...

    - Я так любив їх!.. Та вони зуміють...

    Все зрозуміють, швидко зрозуміють.


    Сусіде, брате, і синочку, й тату,

    Чому на небо вас пішло багато?

    - Тепер небесна сотня ми крилата,

    Щоб зберігати, вас оберігати!..

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Кримський рондель

    П`янить весна, гнітить війна

    І небо з морем поєдналось.

    І серце бражником зривалось,

    Зболілий нерв, немов струна...


    Вже бенкетує сатана,

    Та мужнє військо не здавалось.

    П`янить весна, гнітить війна

    І небо з морем поєдналось.


    В підніжжі гір туман-стіна

    І кримські сосни причаїлись.

    Лиш мати стиха помолилась,

    Сльозою вмивши скло вікна.

    П`янить весна, гнітить війна...

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    У Криму

    Завтра буде всенародний опит -

    Завтра референдум у Криму.

    Хтось піде на опит, хтось на допит,

    Хтось в Росію, ну а хтось в тюрму.


    Оберуть під дулом автомата -

    Дуже "легітимно" у наш вік...

    А над Сімферополем пташата

    Пролетіли... Видно віддалік.


    Та ніхто весни не помічає -

    Завтра ж референдум у Криму...

    Боже Правий, віру не втрачаєм,

    Дай нам силу й відведи війну!

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Думки надвечір`я

    А час летить, мов навіжений вітер

    І вирива з корінням бур`яни -

    Не обирає, знищуючи квіти...

    Так гинуть люди в хаосі війни.


    Про сенс життя собі метикувала

    Старенька жінка, дивлячись в вікно

    Своє майбутнє вона гарно знала, 

    Та за дітей щемить душа давно.


    Попорається мовчки в господарстві -

    Насипле курам, Зірці сіна дасть...

    Хіба це лихо, що не у багатстві?

    - Ні! Сумно, що в країні тьма нещасть.


    Діди і батько згинули за волю, 

    Вона поштарувала всю війну.

    А потім ланковою була в полі, 

    Ну а тепер, ще трішки та й в труну.


    Та смерті не боїться ні краплини -

    Вона для неї вже немов сестра...

    А за онуків дума щохвилини, 

    Їм доленька припала непроста.


    Умила рясно зморщене обличчя, 

    Вбрання чистеньке склала на ослін, 

    Згадала рідних у молитві звично

    Й перехрестилась Богу на поклін.


    Вночі старенькій всякого насниться -

    Онуки рідні й правнуки малі.

    І як тяжіє в колосках пшениця

    На вільній, мудрій і святій землі!..



    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Слово до запроданців

    Не жаль мені, що се вам нагадає Запеклої ненависті порив. Що ж! тільки той ненависті не знає, Хто цілий вік нікого не любив! Леся Українка

    Клубиться кодло в Україні -

    Мерзоти ницої рої!

    Одні прийшли, нахабні свині,

    А інші виросли свої...


    Чужим ніхто і не дивує,

    Їх підлості нема межі.

    Своє ж родину тут годує

    Та нищить землю у іржі.


    Тут дихає на повні груди,

    Псує повітря, хліб жує...

    І возвеличує іуду,

    І сатані поклони б`є.


    Мовчи, запроданцю проклятий,

    Хамелеон і блюдолиз!

    Шуруй в Москву й цілуй там п`яти,

    Бо тхнеш, мов капусняк, що скис.


    А Україна гордо встане,

    Мов яблунька, обтрусить тлю.

    Всміхнеться, розірве кайдани!..

    Про це я Господа молю.

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Неоголошена війна

    Я не вірю в силу меморандумів,

    Допомогу з зовні... Де вона?

    Бачу результати хитрих задумів -

    Йде неоголошена війна!


    Хтось кричить про "руське притіснєніє",

    Прищемили ще комусь "язик"...

    А натомісь мати в горі сивіє

    І змінився хрипом стогін, крик.


    Її сина шістнадцятирічного

    Катували й вбили у Криму,

    Бо для свого спілкування звичного

    Рідну мову він обрав одну.


    А тим часом у шахтарській Горлівці

    Хоронили мужнього борця.

    До труни священний прапор горнеться,

    Кров темніє в березі Дінця.


    Ми не вірим в силу меморандумів! -

    Закричать надгробні імена...

    Прокидайтесь від ілюзій, роздумів.

    Йде неоголошнена війна.

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Вони ідуть

    Пам`яті загиблих українських воїнів

    Куди ви, хлопці?..

    А вони йдуть, ідуть, ідуть...

    Хтось мовчки, а хтось крикне на прощання

    Від болю, розпачу. Вночі і зрання

    Солдати йдуть в останню путь.


    В брудній сорочці...

    Не та, що мати вишивала...

    А ця, казенна, з кров`ю і печаллю -

    Війна пофарбувала аквареллю.

    Без дозволу. Не запитала!..


    Такий ще юний.

    І не голився ні разочку.

    Не знає, що таке сім`я і діти -

    Йому вже ними не зрадіти...

    Бо одягнув війни сорочку.


    В труну закутий.

    Сказав би щось, та вже не скаже...

    І батько про війну не розпитає...

    А інший тут дружину залишає, 

    Дітей... А сам у землю ляже.


    ...Куди ви, хлопці?..

    В брудній сорочці, 

    Такий ще юний, 

    В труну закутий...

    Обговорити...



  •  © Ганна Коназюк

    Каска

    Купувала каску для солдата.

    Скільки-скільки коштує? Ого!

    А юнак же мріяв так крилато, 

    А його війною замело...


    Кажуть рідні, все уже придбали -

    "Берци", одяг, різне приладдя.

    Каску ждуть. То ще не спакували

    Передачу сину до пуття...


    Купувала каску для солдата...

    Ще нова... А завтра вже у бій.

    Перехрестить обладунки мати, 

    Ти лиш, хлопче, вижити зумій.

    Обговорити...



Анотація до «Новітня історія»

В українській літературі так уже історично склалося, що поет завжди був народним поводирем, провидцем, фіксатором і виразником народної думки (як би пафосно це не звучало, але це не змінює суті сказано), тобто, поет спершу був громадянином, а вже потім художником і чарівником слова. У наш час ця істина знову актуальна, бо не в простий час живемо. Відкладена лірика з пейзажистикою, і знову поетичний стилос дорівнює багнету. Саме такою вкрай зболеною, прив’язаною до непростих українських реалій 2013-2014 років, є поетична збірка «Новітня історія» Анни Коназюк, відлік якої починається 22 листопада 2013 року.