Наодинці з кавою й собою

Збірка поезій «Наодинці з кавою й собою»

Автор: Галина Каранда

Як пишуться вірші? А я не знаю! Мені найприємніше пишеться вночі, перед монітором, наодинці з кавою й собою… Але буває іноді й похапцем, на випадкових рваних клаптиках паперу, в хвилинних паузах поміж важливими і терміновими справами. Вірші самі вибирають, коли і до кого приходити. Вони не питають, чи хочеш ти їх писати, чи потрібно це тобі. Можна роками вивчати поезію і годинами мучитися над рядком, – а можна, не відрізняючи ямба від хорею, на одному подиху заплітати слова в ідеальні віршові форми. Мені далеко до ідеалу, та я й не люблю бездоганно «причесаних» і правильних віршів. Я не вважаю себе поетом, ніколи спеціально цьому не вчилася, але я відчуваю, що якимось дивовижним чином у мене виходить в короткій поетичній формі передати настрій, думку, емоцію. І я дуже радію, коли мої вірші знаходять відлуння у чиїйсь душі. Запрошую до прочитання!




Сторінка: 1 з 9 | Знайдено: 101
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Наодинці з кавою й собою;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;
  •  © Каранда Галина

    У цьому світі ірреальних вражень...


    У цьому світі ірреальних вражень  

    Потвора правди забріда в думки, 

    На перехресті слів і відображень

    Ілюзії на хрест чіпля вінки.


    І викриває щиро і нещадно, 

    Не маючи й краплиночки жалю, 

    Наскільки все непевно й недоладно

    У тому світі, що я так люблю.


    Я згоджуюсь, і каюсь, безпорадна, 

    Із сорому ховаючи лице, 

    І розумію, що оця відрада

    Ні крихітки добра не принесе.


    Сама ж тихенько піднімаю з пилу

    Ілюзію облаяну свою, 

    Таку дурну, таку нещасну й милу…

    Від правди заховаю, пожурю…


    І знову в задзеркальнім лабіринті

    Я уявлю, що тут моє життя, 

    І крастиму в реальності я миті, 

    Шукаючи в химерах забуття.

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Тисячі втрачених митей...

    Тисячі втрачених митей, 

    Марно прожитих хвилин, –

    Сумом думок оповитий

    Вічний буденності млин.


    Він перемелює тихо, 

    В попіл моє майбуття, 

    Стогін надій перебитих, 

    Що називають – «життя».


    Поміж каміння залитий

    Часу приречений плин, 

    Тисячі втрачених митей, 

    Марно прожитих хвилин…

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    А я його люблю...

    під впливом вірша Толіка Панасюка "КУПІТЬ У МЕНЕ ДЕНЬ"

    Дощ без грози Як проповідь Благочестива і терпима Як напівсон ДрімОта...

    А я його люблю – такий от сірий,

    Такий похмурий безперервний дощ.

    І вимушений затишок безділля,

    Що огортає душу ніби хвощ.


    І хай там проклинають перехожі,

    І кутаються в непроникний плащ, –

    З-під парасольки вигляне безодня,

    Їй пожаліється дощу невпинний плач…


    Із ним я маю право на «відверто»:

    Не викаже мене, як день ясний,

    Не випхає на осуд під прожектор

    Мої такі туманні вІрші-сни.


    І хай душа не жде грози намарне,

    І хай давно все полетіло сторч, –

    Та я його люблю, – такий безбарвний,

    Такий нудний і всеоб’ємний дощ!

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Потрібне перезавантаження...

    під впливом вірша Саші Новікова

    Він звичайний вантажник, хоч в душі ще романтик, але вкрай задовбав комірник. "Вантаж життя" Олександр Новіков

    Прийми, подай, тікай, а то – ударю…

    Ось ніша наша. Ми застрягли в ній.

    Хтось все життя збирає урожаї,

    А хтось весь вік вильмИ копає гній.


    Ми завантажили в життя своє покору, –

    Ось через це й тягаєм вантажі…

    Змирилися? Нам страшно глянуть вгору?

    А чи не навчені дивитися згори?


    Комірника довбе, хто тільки може,

    А він за це довбе натхненно нас …

    Із голови псується риба… отже,

    В хвості – не страшно! Нам не перший раз…


    Здавалися широкими дороги,

    Коли, всі рівні, йшли ми в перший клас... 

    Що ж сталося? Чи ми забули мрію?

    Чи, може, мрія вже забула нас?

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Щось схоже на смуток...

    сіро...

    Щось схоже на відчай, -

    Коли опускаються руки.

    Щось схоже на смуток:

    Відчути єднАння з дощем…

    ДушУ  я потребу

    Цю сірість із себе стряхнути.

    Так звикла марніти…

    Та сонечко ж вигляне ще?

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Ледь вибралась із прірви потрясінь...

    "З безмежності життєвих потрясінь Щасливих змін шукаю, ніби тінь..." Тетяна Чорновіл, "Глибочінь"

    Ледь вибралась із прірви потрясінь,

    Ледь очі підвела у неба синь, -

    А вже загрузла в сірому спокОї

    Байдужості, але ж зате не злої!

    На сірому не так помітна тінь…


    А сонечко ж пилинки проявля…

    І безпорадна, наче немовля.

    Адже із тіні так нелегко вийти,

    Назустріч світлу перший крок ступити:

    Здається, що з-під ніг тіка земля…


    Ще душ чужих не вабить глибина,

    В своїй би докопатися до дна.

    В безумному бурхливому потоці

    Я почуваюсь, мов у брудному стоці…

    Тому й стою на бЕрезі одна…

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина Через село Євминка на Чернігівщині пронеслися відразу два смерчі. Люди дивом не постраждали. Ураган пошкодив 96 дворів, а 29 сімей залишилися без даху над головою, бо шифер разом з балками рознесло на кілометри. Смерчі викорчували ще 50 гектарів лісу. На ліквідацію наслідків стихії підуть місяці. Але найбільше жителі Євминка шкодують лелек. Три птиці під час стихії загинули. Ті, що вціліли, залишилися без гнізд і пташенят. репортаж ТСН

    Буревій звалив гніздо лелеки,

    Струмом вбило самку й пташенят…

    Поставали люди недалеко, –

    Не змогли вже дати тому лад…


    В них самих із хат дахИ зірвало,

    І гілками вибило шибкИ,

    «То – таке, то – наживнЕ, попрАвим…», –

    Змахували сльози зі щоки…


    ЗнІвечило жИтла і горОди,

    Та ніщо не рвало душу так,

    Як той символ відчаю й скорботи:

    Стовп порожній і самотній птах…

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Так порожньо й тихо…

    Так порожньо й тихо…

    Усі вже давно розійшлися…

    У виміри інші

    Десь кращого раю шукати…

    А я ненароком

    Боюся сполохати лихо…

    Хто схоче – той піде…

    І,  знаю, не треба тримати…

    Так порожньо й тихо…

    Та я залишаюся знову…

    Бо якось не звикла

    Що вже полюбила, міняти …

    Невпевненим кроком,

    Із смутком наповненим міхом,

    З уламків зневіри

    Стараюсь хоч щось збудувати…

    Я знаю – минеться.

    Життя перегорне сторінку,

    Як досі до цього…

    І змусить і далі гортати.

    І стиснеться серце,

    Та змириться знову… і гірко

    В найдальший куточок

    Почне теплу пам’ять ховати…

    Так порожньо й тихо…

    Усі вже давно розійшлися…

    Я ще залишаюсь…

    Дурна… хоч нема, що чекати…

    І вже не рятує

    Від дум розчарованих пихи

    Те місце, куди ще

    Так  зручно від себе тікати…

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    А вічності до мене зовсім байдуже…

    У розпачі душевної зневіри, я простелюсь веселими рядками, усі на світі чорні діри, позашиваю білими нитками . Олександр Новіков "ДІРИ"

    А вічності до мене зовсім байдуже…

    Та і мені до неї, правда, теж.

    Життя одне. І чи гірке, чи райдужне, -

    Безмежність не помітить моїх меж.


    Що я, що квант, - лиш мить у безкінечності,

    Хоч всесвіт весь зіщулився в мені…

    Енергетичні рівні недоречності

    Потонуть всі в космічному вогні.


    У пеклі чорних дір десь рай дріматиме,

    Поглинувши майбутнє мрій і бід.

    Не допоможуть білі нитки… рватиму…

    Та вперто свій я штопатиму світ.

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    А це ж уже не вперше кінець світу…

    Кожний кінець, - це початок нового кінця...

    А це ж уже не вперше кінець світу…

    Ну що ж робити? – Й цей переживем…

    Подумаєш, – жаркіше буде літо,

    І в сто разів побільшає проблем…


    Ми, мабуть, теж не вперше помираєм…

    Та повертаємось, – бо ж не настачиш душ…

    Мотаємось між пеклом і між раєм,

    А на Землі пнемось зірвати куш…

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Приходило Щастя…

    Приходило Щастя… невпевнено стукало в двері…

    Та я не відкрила, сховавши лице за фіранку…

    Злякалась, що щастя побачить гармидер в оселі,

    Й мене, ще невмиту й таку розкуйовджену зранку…


    Назавтра прибрала себе і оселю до ладу,

    Сиділа-чекала, що ось-ось постукає ще…

    Та щастя несло вже до іншої долі розраду,

    А я … мила вікна вчорашнім нестримним    дощем…


    Я буду готова, коли воно знову постука,

    Врочисто-парадно зустріну на ганку його…

    … Та знов – замоталась, у серці і в хаті- розруха…

    Невчасно-неждано знов стукає хтось у вікно…

    Обговорити...



  •  © Каранда Галина

    Я теж маю право на псіхи!

    Я маю право на злість і псіхи!

    На настрої кепські і на обАзи…

    Мовчати довго і тихо-тихо

    В душі плекати якусь заразу…


    Я маю право на люті очі,

    І на підленьке «ну-ну, побачим!»

    Але навіщо отак охоче

    Життя робити ще більш собачим?


    Я маю право дверима грюкать,

    Надути губи й хвостом крутити.

    Та люди добрі! Літа пожухнуть,

    Доки я буду це все робити!


    Я маю право! Та я не буду!

    А ви – як хочте,  своє вам править!

    Образи душать? А я – забуду!

    І жодна жаба мене не вдавить!

    Обговорити...



ЗМІСТ...