Українська толерантність, або хто робив Голодомор?
Голубі й тривожні, ніби рань.
Крешуть з них червоні блискавиці
Революцій, бунтів і повстань.
Україно! Ти для мене диво!
І нехай пливе за роком рік,
Буду, мамо горда і вродлива,
З тебе дивуватися повік...
Одійдіте, недруги лукаві!
Друзі, зачекайте на путі!
Маю я святе синівське право
З матір`ю побуть на самоті.
Рідко, нене, згадують про тебе,
Дні занадто куці та малі,
Ще не всі чорти живуть на небі,
Ходить їх до біса на землі.
Бачиш, з ними щогодини б`юся,
Чуєш — битви споконвічний грюк!
Як же я без друзів обійдуся,
Без лобів їх, без очей і рук?
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю...
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Хай палають хмари бурякові,
Хай сичать обращи — все одно
Я проллюся крапелькою крові
На твоє священне знамено.
Василь Симоненко «Задивляюсь у твої зінниці»
Вчора прочитала фразу, яку можливо багато хто теж помітив, і яка стала отим самим «окропом», від якого не те щоб приходиш до тями, а відчуваєш пекучий біль! Суть її зводилася до того, що сьогодні українцям нема жодного діла до того, хто у 32-33 роках ХХ ст. виморив декілька мільйонів людей голодною смертю, влаштувавши Голодомор в Україні. Чи можливо собі уявити, аби єврей євреєві сказав наступне: «Слухай, годі вже теревенити про той Голокост! Яка нам справді різниця? Головне, аби нам сьогодні добре жилося і не закрили улюблену кав’ярню за рогом!». Але, на жаль, не існує націй «у безпам’ятстві»! Так не буває, аби розвинута і процвітаюча сучасна нація відверталася від своєї історії, не посипала голову попелом з приводу сумних роковин, не раділа колишнім досягненням! Також у кожній нації є свої герої – так вже склалося! Герої, які поклали життя за Батьківщину (хай це пафосно звучить, але з пісні слів не викинеш!). Таким є для українців Василь Стус, і думаю, навіть якби він і дізнався, що сьогодні хтось відверто заявить, що його офіра була абсолютно недоречною для здобуття незалежності України (мовляв, усе відбулося без його безпосередньої участі!), він би не змінив свого життєвого вибору! Стус би став Стусом – не більше і не менше!
Толерантність. Що це? Не за визначенням, а за самою суттю? Чи толерантно промовчати, коли паплюжать твою націю? Толерантно і далі захоплюватися автором, який ставить діагноз нації? Толерантно сором’язливо опустити очі, коли тебе обізвали, і зробити вигляд, що ти таки вищий за це! Чи не занадто довго українці «толерували» нинішній владі? І то не просто «толерували», а мовчали, коли паплюжили все українське і приймали ганебний закон про мови? Коли московські «васали» віддавали цілі регіони у довічне користування своїм закордонним «господарям»? Коли виламували колеса і потрапляли в ДТП чудовими українськими дорогами (до речі, хтось може не знає, але з кожного заправленого літра бензину йде збір на облаштування доріг в Україні – тобто, всі дорожні роботи і так фінансуються з «народної кишені», яка є, на жаль, джерелом фінансування особистого добробуту різних чинуш)? Коли годі було отримати справедливий вирок у продажному суді? Коли на мізерну пенсію/стипендію/допомогу по дитині годі було два-три рази пристойно пообідати? І сьогодні, коли більшість української громади справедливо протестує проти такого життя, я думаю, що маю право НЕ БУТИ ТОЛЕРАНТНОЮ до тих, хто називає свій народ «майдауністами» і пояснює, що протестувати «НЕПРАВИЛЬНО», бо це шкодить плиткам на Майдані і його особистій душевній рівновазі.
Ми занадто довго (віками) були толерантними! Ми були толерантними, коли інші нації билися і зубами вигризали свою незалежність! Таким шляхом пройшли наші сусіди – поляки, чехи, румуни, які зараз є цілком толерантними і щасливими.
Я чесно і щиро намагалася зрозуміти людей, які виступають проти Майдану, при цьому називаючи себе українськими патріотами, будучи людьми інтелігентними, освіченими, висококультурними, і у мене нічого не вийшло! Я не розумію, чому вони не разом із тими, хто бореться за краще життя, коли сама ситуація вимагає найбільшої консолідації? Чому сіють смуту у душах менш розумних? При своєму кандидатському ступені я не можу зрозуміти мотивації таких патріотів! Я не можу збагнути чому зараз «не на часі», і чому все «не так»? А найголовніше, що усі ці патріоти жодного разу не були там, на Майдані, і судять про тих, хто там зібрався, абсолютно не володіючи, так би мовити, об’єктом свого суду – лише на якихось теоретичних домислах. А всі теорії, як відомо, без практики – МЕРТВІ!
Київ, 12 січня 2014 року
